Мільярдер Гінзбург: Своїм дітям у спадок я залишу гени, освіту та особистий приклад. Сподіваюся, вони самі зароблять те, що їм потрібно G

– Марку, добрий вечір! Радий вас бачити.

– Здрастуйте!

– Ви корінний киянин. Скажіть, чи не родич того самого Лева Борисовича Гінзбурга?

– Короля київських підрядників? Використовуючи сучасну термінологію, найкращого девелопера дореволюційного Києва? (Посміхається). Так, родич. Лев Борисович – старший брат мого рідного діда.

– Що він побудував у Києві?

– Дмитре, я зараз почну перераховувати й упевнений, що ви, хоча й теж корінний киянин, будете здивовані. І наші глядачі, можливо, теж, тому всіх, хто не вірить, одразу скеровую в Google. Сьогодні гарні часи: не треба присягатися, сорочку на собі рвати – відкрийте Google і все знайдете. Я застав ще киян, котрі чудово пам'ятали Будинок Гінзбурга. Це була визначна пам'ятка не тільки Києва, але й усієї Російської імперії.

– Він стояв на місці нинішнього готелю "Україна"?

– Ну, скажімо так, починався на вулиці Миколаївській, нині Карла Маркса...

– ...Городецького...

– ...(посміхається) так, що Карла Маркса була, і займав весь простір до Інститутської, до Жовтневого палацу.

– Скільки поверхів?

– Фасадна частина була шестиповерховою, а потім сім, вісім, дев'ять... тобто на тому місці, де зараз розташовані готель "Україна" і "Глобус", стояв будинок. У 1912 році це був найприбутковіший будинок у Європі, найвищий будинок у Російській імперії (так званий хмарочос Гінзбурга) і другий у Європі. Більшим за нього був тільки один будинок у Німеччині, побудований на півтора року раніше. Мені здається, якби в ті часи існував Google, Лев Борисович відкрив би його...

–...і добудував поверх...

– ...так, тому що різниця була лише чотири метри 20 сантиметрів.

– Що ще він побудував у Києві?

–Найкращі, найкрасивіші та найзначущіші будівлі в центрі міста. Більшість було зруйновано у 20-х числах вересня 41-го року, коли 23-го, 24-го, 25 вересня прогриміла серія вибухів: київське підпілля на чолі з Іваном Кудрею підірвало Хрещатик...

– ...хоча нам казали, що це німці...

– ...і багато будинків було зруйновано. Однак ті, які залишилися, я перерахую. Отже, Національна опера, Театр оперети, Національна філармонія, колишній міський Театр Соловцова, нині Театр імені Франка, Національний художній музей унизу вулиці Грушевського, Національний банк (одна з найкрасивіших будівель, так?), увесь комплекс Політехнічного інституту, комплекс будівель Південноросійського машинобудівного заводу, більш відомого як "Ленінська кузня". Цей об'єкт здобув золоту медаль усесвітнього конкурсу. Весь комплекс будівель Південноросійського машинобудівного заводу побудували – у це навіть важко повірити! – за 14 місяців. А ще ж костел на Червоноармійській, Будинок актора, він же Караїмська...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– ...кенаса...

– ...(із гордістю) ну?

– Лауреат Нобелівської премії Віталій Лазаревич Гінзбург – теж ваш родич?

– Бачите, ви вже дістали всю інформацію... Так, теж родич, двоюрідний брат мого батька. У радянські часи ми знали його як батька радянської астрофізики. Він очолював дуже популярний журнал "Наука и жизнь". Але ми практично не спілкувалися: у 50-ті роки в батька з Віталієм Лазаровичем був невеликий конфлікт. Я відновив спілкування з ним, на жаль, уже в останні роки його життя.

Нас із батьком запросили на прийом у 2003 році, коли Віталій Гінзбург здобув Нобелівську премію за відкриття явища надпровідності. Але це, як виявилося, не було справжньою його діяльністю. (Усміхається). Коли СРСР припинив існувати, коли відкрилися архіви, інформаційні джерела, виявилося, що він був одним із творців водневої бомби. Але нобелівським лауреатом став, зрозуміло, не за це...

Після Осло, уже коли в Москві було вшанування, у Віталія Лазаревича запитали, як фізик може здобути Нобелівську премію, у чому таємниця? Він відповів: "Таємниця одна – треба довго жити". Відкриття зробив у 40, а премію здобув у 87 років.

– Ми говорили про будинки, які звів у Києві Лев Борисович Гінзбург. Скажіть, вам хотілося коли-небудь жити в одному з них?

– Дуже хотілося. Коли я був дитиною, ми з батьками ходили на першотравневі демонстрації, на жовтневі... Після цього батьки часто звертали на вулицю Карла Маркса, нині Городецького, і коли проходили повз будинок номер 9, дивилися на нього, якось багатозначно перезиралися, зітхали... Я помічав цю особливість, але поки був дитиною, вони мені не розповідали. Потім, коли вже подорослішав, розповіли. У ті часи було заведено пишатися пролетарським походженням, а не будівлями Гінзбурга...

Але коли я повернувся з Америки, проживши там кілька років, до Києва, щоб тут займатися бізнесом, я, звісно ж, захотів відновити історичну справедливість...

– ...і придбати Будинок Гінзбурга?

– Квартиру там. До речі, я дуже шкодую, що тоді не мислив так глобально: треба було все-таки це зробити... Але я тільки квартиру хотів, а там не продавалися. Будинок дуже гарний – на Городецького, 9, одразу за кінотеатром "Україна". Можна піти подивитися ці барельєфи, що прикрашають фасад... Але не було жодної квартири! Усі ріелтори міста знали, що я шукаю квартиру в цьому будинку. (Усміхається).

Я довго чекав, і ось за якийсь час продавали там квартиру, і я її придбав. Дуже, я вважаю, вдало: на шостому поверсі вона розташована, саме між цими атлантами. Так я здійснив свою мрію. До речі, я вже подав заявку в Київраду: оскільки Будинок Гінзбурга – це те, чим кияни можуть пишатися, як благодійний проект хочу відновити його первісний вид, добудувати куполи.

– Овва!

– Так!

– За 26 років незалежності України Київ сильно змінився?

– Дуже! Радикально.

– Це інше місто?

– Інше.

– Він став гіршим чи кращим?

– Він став іншим. Став гіршим. (Усміхається). Напевно, його можна було б уже навіть перейменувати – назвати Новий Київ, Нью-Київ...

– ...Нью-Васюки...

– ...на зразок того.

– Якщо вже ми заговорили про Ільфа і Петрова, я згадую, як Остап Бендер надіслав підпільному мільйонерові Корейку книгу "Акули капіталізму", і там була фраза, він підкреслив її червоним олівцем: "Усі величезні сучасні багатства нажито у найбезчесніший спосіб". Як ви стали мільярдером?

– Дмитре, я хочу вам відповісти словами легендарного Генрі Форда, який сказав: "Я відзвітую перед суспільством за кожен зароблений цент, окрім першого мільйона доларів!"...

– Ви нікого не вбили, я сподіваюся?

– Ні-ні. До того ж я пишаюся навіть не тим, що нікого не вбив, а що мені не можна інкримінувати пограбування народу України. До Америки я поїхав ще в радянські часи, коли можна було вивезти 90 доларів на людину, їхав із дружиною, чотирирічною донькою й однорічним сином. Тобто поміняли нам 360 доларів, у нас було дві валізи.

– Так ви з нормальними грошима їхали!

– Так, чудово все було! (Сміється). Я працював таксистом, навчався на юриста, потім у мене була дуже успішна юридична практика, потім я багато будував у Маямі, почав будувати в Києві... Але я хочу от що сказати: я нічого не експортував з України...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– І з бюджету не крали...

– ...не вивозив ні живого товару, ні сировини, не крав із бюджету, не працював із ПДВ тощо. Усе, що я робив, – я щось створював. До речі, мій перший проект в Україні: у 1995 році я побудував у полі під Полтавою завод із перероблення газового конденсату. На той час це було перше підприємство в нафтогазовій галузі, я дуже пишаюся тим, що завод існує досі, уже 23 роки. Кілька сотень полтавських родин регулярно протягом усього цього часу без жодних зволікань отримують зарплату, годують свої сім'ї, і жодної тонни виробленої сировини не було експортовано, усе йшло на потреби комунальних підприємств Полтави.

– Ви перший у Києві продали квартиру за криптовалюту, і це стало сенсацією, про це написали всі провідні світові ЗМІ. Що ви думаєте про блокчейн і криптовалюти? Чому ви це зробили?

– Так, каюся: ми вперше у світі продали об'єкт нерухомості.

– У світі навіть?

– Звичайно! За криптовалюту. І про це дійсно написали всі засоби масової інформації в Україні, Росії, солідні світові видання: The New York Times, Wall Street Journal, Forbes... До того ж навіть докладніше, ніж в Україні: тут просто подавали сам факт, а вони докладно розбирали ситуацію. Це була перша у світі операція з продажу об'єкта нерухомості. До речі, часто в соціальних мережах люди, намагаючись мене якимось чином зачепити, кажуть: "Та що ви розповідаєте? Ви у вересні продали, а ось у квітні мій друг Вова продав гараж одному Петі теж за криптовалюту". (Усміхається). Ну, або якийсь фермер у Техасі продав ранчо за криптовалюту, як пишуть в інтернеті.

Річ у тім, що продати можна все що завгодно, за все що завгодно, проте ми вперше у світі продали об'єкт нерухомості за криптовалюту з використанням смарт-контракту і повного циклу технології блокчейна. Технологічно це абсолютна угода, і я дуже пишаюся тим, що її провели в Україні. Знаєте, як сказав Ніл Армстронг, американський астронавт, який першим ступив на Місяць: "Це один маленький крок для людини і величезний стрибок для людства". Я не порівнюю за значимістю ці явища, це просто аналогія.

Після цього мене запрошували у багатьох університетах світу лекції читати, я був на багатьох конференціях. За три–чотири місяці побував у Шанхаї, Сан-Франциско, Гонконгу, Маямі, Нью-Йорку, Канкуні. І скрізь ведучі відрекомендовували мене...

– ...мовляв, це той самий Гінзбург...

– ...учасник легендарної операції. Ми з вами, коли були школярами, спостерігали це в моменти закриття ХХV з'їзду КПРС...

– ..."Ленін! Партія! Ком-со-мол!".

– До мене підходили люди з усього світу, програмісти, яскраві представники криптоспільноти, тиснули руку, вітали... Я дивувався, бачачи на візитках: Бангладеш, Індонезія, Австралія... Запитував: "Невже ви знаєте?" – "Звичайно, знаємо". Вони в курсі всіх подробиць, на платформі якої криптовалюти це зроблено...

– Але за криптовалютами майбутнє, як ви вважаєте?

– Однозначно! Я завжди наголошую, у всіх інтерв'ю, що я – ідеолог блокчейна. Тобто не співак криптовалюти, а блокчейн-євангеліст (усміхається), але відповідь однозначна: за криптовалютами майбутнє.

– Добре. Курс біткоіна: то він різко йде вгору, то різко падає... Хіба це добре? Немає жодної стабільності.

– Дійсно, це проблема. Але що я хочу сказати? Останній місяць спостерігають великі...

– ...коливання...

– ...навіть, називаючи речі своїми іменами, можемо сказати: різке падіння курсу практично всіх криптовалют. Але моя однозначна теза: це не падіння, це корекція. І, до речі, ваше видання "ГОРДОН" звернулося до мене днів десять тому за коментарем: мовляв, розкажіть, що відбувається, різко падає курс, багато людей, які купили криптовалюту, хвилюються, чи раджу я терміново продавати. Мою фразу винесли в заголовок, після чого я дістав тисячі відгуків. Заголовок звучав так: "Тримайте міцно свій біткоін! У березні він коштуватиме $25 тисяч".

– Ви зараз це підтверджуєте?

– Так! І я реально так думаю. Але, дивіться, ви ж творча людина, ви знаєте, що є такий творчий метод – гіпербола...

– ...ну так...

– можливо, це відбудеться не в березні, а у квітні. Я вважаю, що досягнення біткоіном такого курсу можливе вже до кінця березня.

– Гаразд. Біткоіни – це не чергова піраміда "МММ"?

– Ні. У нас трохи плутають поняття. Одні видання кажуть, що піраміда, інші – бульбашка... насправді це зовсім не синоніми. Піраміда – це апріорі злочинно задумана і створена схема. А бульбашка – досить нормальне явище, його мінус – це крихкість стінок, у певний момент може статися неначе вибух...

– Тобто біткоін – ні?

– Біткоін – так! (Сміється). Біткоін має колосальні переваги. Мене часто запитують: що найкраще в біткоіні? Я знайшов відповідь, яка мені самому подобається: "Коли мене запитують, що найкраще в біткоіні, я відповідаю: децентралізація. Коли мене запитують, що найгірше в біткоіні, я відповідаю: децентралізація". Глобальна проблема полягає в тому, що вже традиційною, класичною стала суперечка між майнерами і програмістами. Одні вважають, що протилежна група зрадила світлі ідеали Сатоші Накамото, треба щось міняти, оголошують періодичні форки, відколюється група батьків-засновників і з'являються групи біткоін-кеш, біткоін-голд... Я хочу ось що сказати. Я вважаю, що біткоін – найчесніша валюта, і цим вона відрізняється від усіх традиційних валют, які є емісійними та емісії яких ніхто не контролює, окрім держави. А тут ми знаємо: є 21 мільйон біткоінів, уже видобуто 16, не буде видобуто більше жодного...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Добре. Чому в Україні зараз трощать майнінгові компанії?

– Ну через непорозуміння. Якщо за тими, хто трощить, за нашими силовиками, передбачена наявність державного розуму, то, напевно, це неправильно – у зв'язку з негативними явищами в економіці України, спадом виробництва... Ось дивіться: електроенергії виробляють значно більше, ніж споживають. Так невже не краще, щоб молодь, замість того щоб безцільно проводити час у нічних клубах (це найкращий варіант, найгірший – на якихось там квартирах або в підворіттях)...

– ...видобувала криптовалюту...

– ...так! Нехай замість того щоб сидіти на склянці, сидять біля комп'ютера! З урахуванням того, що сьогодні ми маємо перевиробництво електроенергії, основний виробник її – атомні електростанції, собівартість порядку цента, населенню і підприємствам її продають у рази дорожче... Що ж поганого?

У мене є мрія, і я пройшов уже одну медико-біологічну комісію: хочу на Еверест

– Знаю, ви побували на острові мільярдера Бренсона. Що це таке, що там було?

– Ну, Річард Бренсон – унікальна людина, мільярдер, відомий усьому світу не тільки своїми колосальними успіхами в бізнесі. Він неординарна особистість, літає на повітряній кулі навколо Землі...

– ...може собі дозволити...

– ...ну так. Засновник знаменитої корпорації Virgin Group, основний його проект – це організація польотів у космос, досить дешевих, на відміну від космічного туризму на МКС, від "Мира", який коштував 25 мільйонів, сьогодні – 18 мільйонів... У Бренсона політ коштує 250 тисяч...

– ...лети – не хочу, так?

– Так. Мені він теж пропонував.

– Полетите?

– Подумаю над цим. У мене є інша мрія, і я пройшов уже одну медико-біологічну комісію: хочу на Еверест. Один товариш, серйозний український бізнесмен, пообіцяв мені поступитися своєю ліцензією. Але якщо із цим не складеться, я б полетів.

– Ну на острові цікаво там у нього?

– Дуже!

– Це його особистий острів?

– Так, Некер-айленд, відомий острів.

– Де він розташований?

– У Карибському морі, неподалік від Тортоли: на яхті 20 хвилин. Тортола – це найбільший із Британських Віргінських островів...

– ...офшор знаменитий...

– ...географічна назва, яка пестить вухо...

– ...будь-якого мільярдера...

– ...та сотні успішних бізнесменів знають BVI – British Virgin Ilands. А про Некер, на жаль, ми можемо говорити вже в минулому часі. Я побував там наприкінці липня – це був рай, унікальне місце! А буквально за місяць стався знаменитий ураган Ірма, острів практично повністю пішов під воду...

До речі, треба віддати належне: усі евакуювалися, а Річард Бренсон прилетів із благополучного Лондона. Там же був персонал, ця молодь, із якою він перебував у винному погребі. Мільярдер провів із ними весь найскладніший час, поки відбувалася евакуація екзотичних тварин...

– ...ти диви!..

– ...так. Якщо пам'ятаєте, коли була інавгурація Дональда Трампа, Дональд і Меланія Трамп проводили Барака і Мішель Обаму з Білого дому, вони сіли у вертоліт, помахали рукою і полетіли. Так-от, куди вони полетіли?

– Туди й полетіли...

– На острів Некер, де провели вісім днів. Загалом, унікальне місце, унікальна людина й унікальний підбір людей, які там були!

– У чому – ось резонне запитання – ви тримаєте свої мільярди?

– (Задумався).

– У чому тільки не тримаю, так?

– Озираючись назад, я досить скептично ставлюся до нерухомості як об'єкта довгострокової інвестиції...

– ...і це говорите ви...

– ...і це кажу я. Змінюється світ, змінюються стандарти, відбувається зміна багатьох аспектів життя. Візьмемо Україну: сьогодні найбільш платоспроможна частина населення – айтішники. Ті люди, які народилися і жили в центрі Києва, уже продали свої квартири, щоб купити дещо в менш престижних районах: дітям, онукам тощо. Цей сегмент пішов. Плюс міграція з південного сходу – унаслідок воєнних дій. Комунальні платежі зросли, умови для просування нових бізнесів погіршилися, люди живуть від зарплати до зарплати, і вони вже інакше ставляться до нерухомості. Якщо раніше квартиру купували "навиріст", для доньки, оскільки комунальні платежі були чимось віртуальним, то сьогодні це вже істотна частина сімейного бюджету, розумієте? А айтішники, найбільш платоспроможні люди, мислять інакше. У них неначе своя субкультура, вони не хочуть купувати, вони хочуть...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– ...орендувати...

– ...так. І такий тренд сьогодні в усьому світі...

– ...так у чому ви статки тримаєте?

– У мене прекрасна колекція творів мистецтва. Я просто любив це – з давніх часів. А коли з'явилася можливість, почав купувати.

– Отже, ви вклали гроші в колекцію?

– Ну, це теж, можливо, не зовсім правильно. Раніше можна було сказати, що так, основна частина мого капіталу була у творах мистецтва, однак за останні кілька років я перелаштувався: полюбив блокчейн, перейнявся цими ідеями. Після того, як я побував на острові, у мене змінилася життєва психологія. Багато років я належу до кола забезпечених людей, буваю в Куршевелі, на Лазурному березі тощо. А тут я вперше опинився в компанії дуже багатих людей, де були всі батьки-засновники криптовалют, мільйонери, багато з яких, у зв'язку з підвищенням курсу восени, уже мільярдери, але за п'ять днів жодного разу не почув слів Bentley, Chopard, Chanel, private boat, private jet...

– ...неправильні люди які!

– Так-так! Кожне друге слово – transparency, "прозорість", кожне третє – "еко-система"...

Боротьба з тероризмом плавно перейшла в боротьбу з брудними грошима, а боротьба із брудними грошима – у боротьбу з готівкою

– Марку, оскільки запитань у мене ще багато, а час іде, спробуймо напівбліц улаштувати. Зберігати гроші в банках варто?

– Одна з головних переваг криптовалюти – те, що це – децентралізована валюта. Сьогодні вона не належить жодній державі, жоден центробанк над нею не владний...

– ...а отже, не владний над людиною...

– ...і вона забезпечує повну прозорість усіх операцій, дає змогу проводити оплату за будь-який товар, будь-які послуги без посередників. Тобто від покупця – до продавця...

– ...без нотаріуса навіть...

– ...ну, це само собою, не в тому річ. Для банківських переказів нотаріус теж не потрібен, але там є банк, де сидить якийсь менеджер-самодур, є комплаєнс: 70% будь-якого банку – це комплаєнс. І з тебе починають виймати душу: мовляв, покажи документи. А часто ці документи є твоєю комерційною таємницею, інше, інше... У банку бувають вихідні та неробочі дні. Криптовалюта дає змогу здійснювати платежі 24 години на добу сім днів на тиждень.

– Але гроші в банках варто зберігати? Так чи ні?

– Я багато років використовую таку тезу: боротьба з тероризмом плавно перейшла в боротьбу із брудними грошима, а боротьба із брудними грошима – у боротьбу з готівкою. Більшість країн Європи дуже обмежує вас у користуванні готівкою: €1000, €3000... А в бізнес-житті ви абсолютно нікуди не зможете прийти з мішком готівки – ви можете тільки банківські перекази робити. Банки користуються цим, відчувши монополію. Вони не просто почали знижувати відсоток за користування вашими грошима, вони перейшли на депозити з нульовою ставкою, а сьогодні в низці провідних банків є так звана негативна амортизація: вони з вас беруть за зберігання 0,25 або 0,75%.

– Добре, з банками зрозуміло. У що ви вкладаєте гроші?

– Крім того, Дмитре, є ще дуже важливий момент. Чи можна довіряти банкам? Згадайте найбільший інвестиційний банк світу Lehman Brothers, зі 167-річною історією. У 2008 році він коштував приблизно 750–760 млрд, японцям не продали за 700 – улітку 2008-го...

– ...а потім раз...

– ...і 15 листопада японський банк Nomura купив усі його підрозділи в Азії та Європі за $2. Банк лопнув, 50 тисяч людей залишилися без роботи, $613 млрд боргів... Виявляється, банк видавав незабезпечену іпотеку, підробляв звітність...

– Так у що ви вкладаєте в Україні?

– Виключно в Україну. (Усміхається). Якщо хочете, можу розшифрувати.

– У двох словах.

– (Сміється). Як український патріот, на всіх міжнародних конференціях я кажу: "Україна є найбільшим експортером софта у Європі". Деякі намагаються поправити: "У Східній Європі". Ні! Україна – найбільший експортер програмного забезпечення в усій Європі. Але що відбувається? 95% наших програмістів працюють на аутсорсингу, тобто продають свій час, талант, кваліфікацію іноземним компаніям, а кінцевий продукт залишається власністю іноземних роботодавців. Так-от, я хочу докорінно змінити цю систему. Я вкладаю в українські стартапи, в українські проекти, які реалізують силами українських програмістів.

– У вас унікальна, світового значення, колекція творів мистецтва. Підробок там немає? Дуже багаті люди мені зізнавалися: "Ти уявляєш, на такому аукціоні купив! А виявилося, підробка".

– Ну, сподіваюся, що ні. Більшість творів мистецтва з моєї колекції було куплено на Sotheby's, Christies's.

– Це картини, скульптури?

– Картини, скульптури, твори античного мистецтва. Я сподіваюся, що підробок немає, усі вони мають...

– ...сертифікати?..

– ...враховуючи, що вони пройшли аукціонний продаж.

– Який найцінніший експонат у вашій колекції?

– Я хочу відповідь на ваше попереднє запитання закінчити. Якщо говорити про мистецтво як інвестиції, потрібно розуміти: уже давно продається фактично не сам твір – продається підпис. І найважливішим елементом, від якого категорично залежить вартість, є провіденс, тобто історія володіння, історія походження...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– ...але найцінніший експонат колекції?

– (Пауза). Ви знаєте, найцінніші скульптури і картини в моїй колекції я купував не з калькулятором у руках, а серцем і очима...

– ...ну, з великих хто у вас є?

– Багато є: Пікассо, Шагал, Модільяні, Тулуз-Лотрек...

– Ви, я знаю, придбали архів фотографій Beatles. Навіщо?

– Ну, Beatles – наше все. (Усміхається). Я, як і більшість людей мого покоління, вашого, був їхнім фанатом. Це ж був перший ковток свіжого повітря! І потім, Beatles – це ж назавжди. Я літаю по всьому світу – якщо ви в будь-якому аеропорту посидите в барі півгодини, два дрінки вип'єте, ви обов'язково за цей час почуєте якусь їхню композицію. Я чудово знав їхню творчість, збирав фотографії, вішав на стіни... Однак ми знаємо, що Beatles стали відомими світу в 64-му році, а в 68-му група розпалася. За чотири роки з'явилося півтора десятка канонічних фотографій, які прикрашають обкладинки їхніх альбомів. І ось лечу я із Нью-Йорка до Києва, це десять із половиною годин, моє улюблене проведення часу – беру недільний The New York Times, 0,5 Hennessy ХО... Уже підлітаючи до Києва прочитав, що у Нью-Йорку аукціонний дім оголосив аукціон, на якому продаватимуть 2562 невідомі фотографії Beatles...

– ...і ви їх купили...

– ...із негативами і копірайтами.

– Тепер узагалі швидко відповідатимемо, 30 секунд буквально на кожне запитання...

– ...усе, бліц!

– За час колекціонування ваша колекція сильно капіталізувалася?

– Порівняно з нерухомістю – так. А порівняно із криптовалютою... (Усміхається).

– Чи правда, що на місці ділянки землі на Хрещатику біля готелю "Дніпро", яка належить вам, на місці колишнього ресторану "Столичний", ви хотіли побудувати Trump Tower і щодо цього неодноразово спілкувалися із Трампом?

– Це правда. Єдине, що стосовно "неодноразово" я б дещо конкретизував. Дімо, можна 45 секунд?

– Для вас – так.

– Ділянка дійсно велика, і всі кияни знають це місце, там була знаменита варенична, ресторан "Столичний".

– У моїх батьків весілля в тому ресторані було.

– Та ви що?

– Так.

– (Тисне руку). А в мене банкет після весілля.

– Побудуйте там щось гарне!

– Насправді мені шкода, що я є руйнівником того будинку... Там кілька будівель: Хрещатик, 7, 7б, 5а...

– Це все теж ваше?

– Так, просто ми їх не руйнували поки. Там дійсно велика ділянка, і ми хотіли побудувати на ній щось дуже гарне.

– І Трамп що?

– Коли ми пройшли містобудівну раду, дістали дозвіл на будівництво 40-поверхової будівлі, готельно-житлового комплексу, з'явилася ця думка. Я нью-йоркер, і мені дуже подобалася будівля Trump Plaza на 5-й авеню. І ми вирішили: побудуймо Trump Plaza! Ви ж розумієте, ми тоді не знали, що він стане президентом. Якби знали!.. (Усміхається). Мої нью-йорські знайомі влаштували мені зустріч із відомим девелопером, відомим жителем міста Нью-Йорка Дональдом Трампом. Ніхто, жоден провісник не міг припустити, що в нього буде така політична кар'єра!

Ми побачилися, я розповів йому про ділянку, показав фото й сказав, що ми хочемо побудувати Trump Tower, попросив, щоб він дав вежі своє ім'я. У той час була така практика: він будував будинок у Сеулі, давав йому своє ім'я...

– ...і брав гроші...

– ...так, брав за це певний відсоток із grow sales. Трамп уважно вислухав мене, йому дуже сподобалася ідея, що в самому центрі Києва буде стояти будівля із його іменем. Єдину умову він поставив: архітектором мав бути його друг. Я сказав йому: "Дональде, це неможливо. Потрібно провести конкурс". Коли ми проходили містобудівну раду, з урахуванням того, що це унікальне місце, було оголошено всеукраїнський конкурс, у якому міг узяти участь будь-який ліцензований архітектор...

– ...і не вийшло через це?

– Він проходив два роки, цей конкурс, у Головархітектурі... Трамп поплескав мене по плечу і сказав: "Хлопче, який конкурс? Мій друг – найкращий архітектор світу, сер Норман Фостер. Говори із Фостером – і я даю дозвіл". Я полетів до Лондона, провів два чудові дні із Фостером, але, на жаль...

– ...усе зрозуміло. Це правда, що Трамп тоді показав вам свою знамениту квартиру?

– Так, бо я прийшов не один, мене супроводжував мій друг, який був близьким другом Трампа. У нього в кабінеті йшов якийсь ремонт, ми піднялися у квартиру, і він її показав.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви спілкувалися з багатьма сильними світу цього – від Трампа і Джуліані до Пеле і Майї Плісецької. Хто справив на вас яскраве враження?

– Пол Маккартні.

– Я знаю, що у вас великі зв'язки з Росією – у середовищі політиків, великих бізнесменів... Із багатьма ви спілкувалися, але мені цікаво те, що у вас була зустріч із Рамзаном Кадировим...

– Звідки ви знаєте? А, так. Ви бачили фото?

– Так. Що це за людина? Двома словами.

– За 30 секунд, так?

– Уже 20!

– (Усміхається). Я дійсно досить довго спілкувався з Рамзаном Ахматовичем Кадировим, він справив на мене сильне враження. Його реальний образ зовсім відрізняється від того, який створюють засоби масової інформації. До речі, знаєте, про що ми з ним говорили? Була ідея побудувати у Грозному музей сучасного мистецтва. Наші спільні знайомі рекомендували мене як надійну, перевірену людину, кваліфікованого експерта. Рамзан Кадиров багато годин розповідав мені про свій план щодо будівництва, своєї концепції. Якщо коротко, то це іслам із людським обличчям. Тому що у багатьох іслам асоціюється тільки з тероризмом, радикалізмом... А він хотів показати, що іслам – це релігія, яка для багатьох могла б сьогодні бути навіть зразком. Тоді як представники інших конфесій ідуть на чолі гей-парадів у всіх столицях світу...

– Який він, Кадиров?

– Розумний, відповідальний, з явно вираженим державним мисленням.

– Ідемо далі. Ви – радянська людина?

– Так, і не соромлюся в цьому зізнатися. Що більше я живу на Заході, то більше до мене приходить розуміння того, що якщо абсолютно справедливого суспільства, яке максимально задовольняє потреби всіх його членів, апріорі не існує, то потрібно визнати, що до середини 80-х років у Радянському Союзі було побудовано щось схоже.

– Корупція в Україні непереможна?

– Корупцію в Україні ще кілька років тому сприймали як якусь даність, як карму. У нас було вже п'ять президентів: за жодного з них ми не бачили реальної боротьби з корупцією. Вважали, що це таке, із чим потрібно змиритися. Але сьогодні корупцію можна перемогти, і ім'я тієї зброї, за допомогою якої ми це зробимо, – блокчейн.

– Які професії у світі і в Україні будуть затребувані найближчим часом?

– Ми говоримо про криптовалюти, про блокчейн... На острові я познайомився із двома професорами MTI – Массачусетського технологічного інституту, найкращого технічного вишу у світі, який займається проблемами штучного інтелекту. Я провів із ними багато бесід, зараз це моя улюблена тема. Людство ще не розуміє, що штучний інтелект докорінно змінить життя. Протягом наступних 15 років 70–75% нинішніх професій помруть!

Якщо у вас діти абітурієнтського віку, у жодному разі не відправляйте їх ні на фінансові, ні на економічні, ні на юридичні спеціальності.

– А куди?

– Будуть затребувані тільки інженерні спеціальності. Знову все повертається. І спеціальності, пов'язані з обробленням даних.

– У Нью-Йорку ви в гарних умовах живете?

– Так, дуже.

– У вас особняк, будинок якийсь?

– Будинок ocean front, на березі каналу, який безпосередньо впадає в Атлантичний океан.

– Великий будинок?

– Достатньо великий.

– Скільки у вас дітей?

– (Задумався). Троє.

– Ви так довго думали...

– (Усміхається). Ні, я згадав дітей просто. У мене старша донька, син і молодший син.

– Останнє запитання: що ви залишите дітям у спадок? Гроші та твори мистецтва чи гени та освіту?

– Ну от ви самі й відповіли. Гени, освіту...

– ...і трошки грошей...

– ...і особистий приклад, Дмитре. Сподіваюся, правильний. Із використанням усього цього, я сподіваюся, вони зароблять те, що їм потрібно.

Записала Анна ШЕСТАК