Нардеп Юраш: Не раз бачив, як розвалювалися законопроєкти, які просували в інтересах Коломойського. Реальність складніша, ніж малюють аналітики G

Святослав Юраш – наймолодший депутат Верховної Ради. Він пройшов до парламенту разом із партією "Слуга народу", коли йому було лише 23 роки. Він – син відомого українського релігієзнавця Андрія Юраша, який, коли був на посаді голови департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури, брав активну участь у процесі отримання Україною томосу.

Святослав Юраш здобув освіту на факультеті міжнародних відносин у Варшавському університеті (Польща), потім продовжив навчання в Калькутському університеті (Індія), але до закінчення навчання повернувся до України, оскільки у країні почалася Революція гідності. Заснував у Києві пресцентр Євромайдану, за що пізніше здобув орден "За заслуги" третього ступеня від п'ятого президента Петра Порошенка. Після початку війни на Донбасі приблизно пів року працював у окупованих районах з американським телеканалом Fox News.

Зараз Юраш є членом парламентського комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентської співпраці, очолює постійну делегацію в Парламентській асамблеї ГУАМ (об'єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови), а своїм головним завданням бачить поглиблення європейської інтеграції та захист традиційних українських цінностей. Про особливості роботи в парламенті та стосунки з колегами Юраш розповів у інтерв'ю виданню "ГОРДОН".

– У партії "Слуга народу" зібралися різні люди, багато різних точок зору, і останнім часом багато суперечок. На вашу думку, монобільшість ще жива?

– Абсолютно. У нас у фракції різноманітність, але є й моменти, які об'єднують. Президент Володимир Зеленський дав можливість багатьом прийти в політику. Вони всі – члени його команди. Цей факт тримає в голові кожен член партії, і це діє, немов клей. Ми прийшли як команда президента і як команда маємо працювати.

У фракції успішно минули організаційні процеси, і результат роботи стає дедалі кращим. Нас не зупинять деструктивні елементи, які намагаються впливати як усередині фракції, так і за її межами.

Стара політична еліта мріяла про збереження в парламенті мішанини, поєднання непоєднуваного. Хаос давав можливість різним групам інтересів впливати на всі процеси й підминати все під себе. "Слугу народу" вибрали так тріумфально, і цей факт засвідчує, наскільки реальність каші-малаші у ВР українцям набридла.

– Які групи впливу ви бачите зараз у парламенті?

– Історично всі партії в Україні були представниками певних бізнес-інтересів. Вони діставали різні назви, але в партійній структурі, програмі вони одночасно були і правими, і лівими, і червоними, і синіми.

Буває, у парламенті бачиш реалії роботи інших фракцій, коли вранці по депутатських столах роздають рекламки від одного аграрного олігарха, і її отримують депутат від "Європейської солідарності" і депутат від ОПЗЖ. Тоді ти розумієш, що вони об'єднані спільною любов'ю до конкретного бізнесу. Такі групи існували і далі існують. Але раніше це було основою парламентської діяльності, а зараз рідкість. Старі групи не пройшли в парламент. Це змінило правила гри і поведінку депутатів. У них уже немає гіпергнучкості і підвищеної чутливості до інтересів олігархів, як у колишніх скликаннях.

– Тобто олігархам стало складніше відстоювати свої інтереси?

– Потрібно у них запитати. Я постійно чую, що лобіюють те чи інше. Але якщо ми бачимо дивне рішення, то просимо пояснити, чому депутати голосують так чи інакше, хоча б на засіданні фракції. Багато моїх колег, повірте, не ховаються і пояснюють свою позицію з того чи іншого питання. Дискусії відбуваються. Така суть фракційної роботи й довіри.

Юраш: Традиції кричати, стукати по столу немає в цьому парламенті зовсім. Фото: Sviatoslav Yurash / Facebook

– Ви особисто які групи впливу бачите у своїй фракції?

– Вони нестабільні. У них немає якоїсь очевидної монолітності. Вони постійно змінюються. Незмінною і монолітною залишається лише одна група впливу – пропрезидентська. Часто медіа пишуть, що якесь рішення не пройде через групи впливу. Але президент робить інтервенцію, пояснює, і фракція його підтримує.

– Скажімо, Ігор Коломойський впливає на фракцію?

– Ця людина має багатий життєвий досвід і часто перетиналася з моїми колегами по фракції в різних ситуаціях. Імовірно, він не розірвав комунікації з ними. Але я бачив, і не раз, як розвалювалися законопроєкти, які просували в його інтересах, хоча навколо тільки й говорили, що Коломойський контролює всі процеси й людей у фракції. Реальність набагато складніша, ніж малює багато аналітиків.

– У вас гарні стосунки з колегами? Як до наймолодшого до вас ставляться чи як до рівного?

– Є дві категорії людей – одні недооцінюють мене і, хай що б я зробив, дивуються. Часто це несподівана радість, тому що від мене взагалі нічого не очікували. А є колеги, які переоцінюють. Я розумію, мій життєвий шлях недостатній, але суть у тому, що треба працювати й показувати результат. А це не історія про вік.

– Зараз обговорюють протистояння між президентом Володимиром Зеленським та спікером парламенту Дмитром Разумковим. Наскільки насправді ситуація гостра?

– Багато спекуляцій навколо цієї теми. Разумков, як і ми всі, опинився в парламенті, тому що Зеленський вирішив піти в політику. Разумков – один із тих, хто очолював політичну силу під час виборів і зараз керує парламентом. Він – учасник команди президента. Не бачу протистояння між ними. Не бачу, щоб спекуляції хоч щось мали підґрунтям. Є певні проблеми комунікації (їх можна так трактувати), але конфлікту немає і не буде.

– А з керівниками фракції (Олександром Корнієнком, Давидом Арахамією, Русланом Стефанчуком) у Разумкова гарні стосунки?

– Я спостерігаю спілкування цих людей ще з часів виборчої кампанії і не бачу конфліктів, такого формату, як медіа описують. Розумію, зазвичай політика в Україні набагато цікавіша, коли є гострі моменти, якась драма, коли всі проти всіх. Але тут інша ситуація. Є вертикаль влади, монобільшість, і вони разом працюють. Зрозуміло, це не дуже звично журналістам, які хочуть усюди знайти приховану проблему.

Традиції кричати, стукати по столу немає в цьому парламенті зовсім. Усе відбувається цивілізовано, зокрема завдяки керівництву Разумкова. У сенсі бійок, звичайно, цей парламент відстає. (Сміється.) Але він робить свою роботу, а не створює непотрібних шоу, які лише піднімають градус протистояння у країні. Я радію, що ми маємо максимально чіткий процес ухвалення законів. І це велика заслуга Разумкова.

– Можете пояснити, що дало збій у ситуації з призначенням на пост міністра енергетики Юрія Вітренка?

– Я особисто двічі підтримував його кандидатуру. По-перше, його відрекомендував президент, а по-друге, він людина з досвідом. Розумію, він не всім подобається. Його передісторія не ідеальна, багато моїх колег має до нього запитання. Тому така реакція фракції на його призначення міністром енергетики. Але у Вітренка є необхідна компетенція. Я вважаю, нарешті треба дати керівнику відбутися. На те й існує Верховна Рада – якщо він не впорається, парламент завжди може змінити рішення і відправити його у відставку.

– На вашу думку, він самостійна фігура чи лобіст?

– Я вважаю його самостійною фігурою. Він працював у великих компаніях на різних позиціях. Його статус на сьогодні такий, що йому не потрібно бути чиїмось лобістом.

Юраш: Нашу фракцію вже можна порівняти із сім'єю. У будь-якій сім'ї є суперечки, блудні сини та доньки й багато емоцій. Фото: Vinkentij Pelykh / Facebook

– Як зазвичай відбувається обговорення кандидатур усередині партії?

– У нас зрозумілий інструмент – фракція. На засіданні відрекомендовують кадрів, обґрунтування і відбуваються дискусії. Мені здається, у фракції достатньо ресурсу, щоб підтримати Вітренка.

– Як саме відбуваються закриті засідання фракції?

– Вхід на такі засідання тільки за перепустками. Там є можливість презентувати закони, кандидатів і секції питань, де колеги не фільтрують слів, а прямо говорять, що думають, до чого ставляться насторожено, чого побоюються. Такі обговорення дають усім змогу прояснити і сформулювати свою персональну позицію.

– "Не фільтрують слів" – у якому сенсі?

– За той час, що ми працюємо, нашу фракцію вже можна порівняти із сім'єю. У будь-якій сім'ї є суперечки, блудні сини та доньки й багато емоцій.

– Ми пам'ятаємо висловлювання про "робочу сосну". Не найповажніший тон стосовно колег. Це норма у фракції?

– Звичайно, ні. Тоді фракція не могла б утриматися і поліпшити взаємодію. Той інцидент обговорили, його учасники попросили вибачення. Мої колеги не лаються, не ображають одне одного, але можуть сперечатися, і досить емоційно, аргументуючи свою думку. Усі дискусії ведуть у межах пристойності.

– А коли обговорювали історію Олександра Дубінського, сперечалися?

– Дубінський сам собою є досить колоритною особистістю. Його підхід до політики залучає певну кількість фанів.

Не вважаю Дубінського настільки вже й поганим політиком. Він яскравий, феєричний. В історії людства було чимало аналогічних персон, які в такий спосіб просували й відстоювали свою позицію. Я з ним багато в чому не згоден, але, думаю, у нього велике політичне майбутнє. Від початку він був не найгіршим вибором. Такі політики – це нормально. Ненормально, коли є партії, у яких всі дослухаються до когось одного, не сперечаються і не обговорюють ухвалених рішень.

Коли вирішували його долю, виступили і його прибічники, і опоненти. Звучали іноді несподівані аргументи. Але не тільки історія з американськими санкціями вплинула на рішення про виключення його з фракції. Коли подивилися на статистику (відвідування, голосування, підготовка законопроєктів тощо), з'ясували, що Дубінський серед лідерів цього антирейтингу.

– Як представник комітету з питань зовнішньої політики ви задоволені тим, що роблять для ефективного захисту інтересів України на міжнародній арені?

– У міжнародній політиці не один гравець. Потрібно домовлятися. А коли ми домовляємося, завжди щось дається, щось втрачається, щось змінюється. Курс залишається незмінним: Україна рухається у ЄС і НАТО, будує з ними відносини.

Я розумію, тема війни найактуальніша і нею всі займаються. Ми намагаємося щось робити, а Росія не робить жодних зусиль, щоб мир став правилом, а не винятком. Ми продовжуємо пошук альтернативи побитого усіма мінського процесу. Багато в чому тому, що наші міжнародні партнери потребують таких каналів комунікації з Росією. Через них можна доносити їй свої вимоги про виконання зобов'язань. І застосовувати санкції, коли РФ відмовляється виконувати свої зобов'язання.

– Ставлення західних політиків до ситуації змінилося упродовж останніх років?

– Воно еволюціонує. Є розуміння у міжнародних політиків, що ХХ століття дало базову реальність, коли кордони непорушні, діють принципи суверенітету, незалежності. Росія нахабно зневажає ці правила, і створюється ситуація, коли європейські держави та США, які, можливо, і не хотіли б ускладнювати відносин із РФ, змушені реагувати й дотримуватися правил міжнародного правопорядку.

– Вам простіше спілкуватися з американцями чи європейцями?

– З американськими діячами у мене давня історія взаємодії, і мені особисто з ними простіше. З європейцями теж комфортно. Скрізь є свої плюси і мінуси. Це таке порівняння суб'єктивне на рівні: яка жінка краща.

– Не так давно ПАРЄ проголосувала за допуск РФ. У таких умовах Україні буде складніше відстоювати свої інтереси?

– У діяльності асамблеї багато декларативності. ПАРЄ об'єднує тільки країни Євросоюзу. Вона залишається дуже важливим майданчиком для дискусій про Росію майбутнього для ЄС.

– Крім політичного, нас цікавить ще й економічний складник. Але українським виробникам, як і раніше, нелегко торгувати з Європою.

– Ми динамічно нарощуємо відносини в економічній сфері. Але досі багато чого заважає. Тих самих квот на торгівлю з ЄС, скажу дипломатично, недостатньо. Є великий прогрес у тому, що ми підписали великий договір із країною, яка вийшла з Євросоюзу, – Великобританією.

Торгівля з європейцями може бути ефективнішою. Тут річ не тільки в нас. У Європі давня історія, наприклад, із канадськими домовленостями, які долали непростий і тривалий шлях ратифікації. Просто бюрократичні інструменти у ЄС є на кожному кроці. А країнам у ЄС свої економічні проблеми ближчі, ніж українські.

– Тобто особистий інтерес домінує?

– Якби це було дійсно так, Європейського союзу як структури ніколи не існувало б. Наша історія взаємин із ЄС має розвиватися і поглиблюватися, щоб ми були повноцінною частиною цієї загальноєвропейської історії, щоб ми були на рівні повноцінного гравця, а не просто члена асоціації. У ЄС є країни, чиї показники за низкою критеріїв набагато гірші за українські. У нас дуже простий вибір, і ми керуємося своїми інтересами.

Юраш: Українці їдуть, оскільки наявна економічна реальність не дає їм можливості побудувати в себе у країні те, що вони хотіли б побудувати. Це трагедія. Фото: Іра Кодьман / Facebook

– Ви очолюєте делегацію в ГУАМ – об'єднанні Грузії, України, Азербайджану та Молдови. Воно ще не втратило своєї актуальності?

– Воно в непростому стані. ГУАМ створювали, щоб Україна допомагала країнам регіону, які мають територіальні проблеми, відновлювати цілісність, рухатися до демократії та кращого життя. Від моменту створення цих проблем так і не розв’язали, а Україна сама зіткнулася з окупацією її регіонів. Це продукує певні питання щодо ГУАМ у принципі. Але сама собою ця структура має союзників, серед яких США, Канада, країни Бенілюксу тощо. Вони зацікавлені в існуванні альтернативного блоку.

Коли Україна очолювала ГУАМ 2019 року, ми запропонували створити кіберцентр у Києві для активізації діяльності об'єднання. Пропозицію схвалили, триває підготовка, але через коронавірус сталися певні затримки.

– Як ви оцінюєте свою особисту ефективність у статусі депутата?

– Самооцінка – суб'єктивна річ. Ми прийшли в парламент, щоб країна об'єднувалася, щоб створювати якомога більше точок єднання в суспільстві, яке із самоповагою рухається вперед до європейської інтеграції.

Я ініціював створення одного найбільшого об'єднання в історії парламенту – це Міжмор'я, наш фактичний союз із Польщею і Литвою. Ідею розробляють, парламент має намір її реалізувати, щоб країни регіону спільно могли протистояти наявним загрозам. Я ініціював обговорення багатьох важливих питань і законів. Наприклад, щодо роботи з діаспорою, про подвійне громадянство тощо.

Подвійне громадянство не заборонено. Скільки б громадянств не мала людина, для України вона передусім – її громадянин – це правильна позиція. Але через неточності й невизначеності в законі є розуміння, що громадяни, які прожили якийсь час за кордоном, уже не можуть просто так повернутися до України. З цієї причини вони часто не повертаються. Треба все врахувати і визнати, що дуже багато громадян (приблизно 20 млн) перебуває за кордоном. І нам треба дати їм можливість бути корисними для нашої реальності, бути українцями, хай де б вони жили.

– А ви особисто вважаєте проблемою міграцію?

– "І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь", як говорив Тарас Шевченко. Я солідарний із класиком. У глобальному столітті не використовувати того, що дає світ, було б дурістю. Інша річ, що українці їдуть, оскільки наявна економічна реальність не дає їм можливості побудувати у себе у країні того, що вони хотіли б побудувати. Це трагедія. Ненормально, коли люди емігрують, щоб виживати. Потрібно терміново вирішувати економічні проблеми, щоб люди могли тут повноцінно жити, а за кордон їздити в подорожі і для навчання.

– І що, на вашу думку, треба якомога швидше змінити, щоб життя стало нормальним?

– Срібної кулі не існує. Усі актуальні проблеми ми заробили за роки незалежності, частину успадкували ще від СРСР. Цей унікальний мікс нам належить розбирати не один рік. Ми тільки починаємо будувати фундамент для змін у подальшому. І я бачу в цьому напрямі просто чудову роботу міністра Михайла Федорова з діджиталізації, яка допоможе прибрати із взаємовідносин держави й суспільства складник, яка породжує бюрократію і корупцію.

Я вважаю, потрібна суттєва підтримка людей, які вирішили мати дітей. Їм необхідно більше ресурсів і менше податків. Світ має напрацювання в цьому напрямі. Ми у нього маємо вчитися і дати можливість сім'ям в Україні жити з упевненістю.