+14 Київ
Текст підготувала платформа пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних і загиблих українських військових, спеціально для видання "ГОРДОН". Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових і цивільних жертв.
Темурі та Ернест народилися в українсько-грузинській родині Зінаїди й Бондо Мачарашвілі. Пара познайомилася ще студентами під час будівництва "Атоммашу" в Росії. Згодом Зінаїда повернулася додому в Ровеньки, Луганської області. Бондо поїхав до неї. Пара одружилася й залишилася жити в Україні. Одне за одним народилися діти. Подружжя Мачарашвілі виховувало 12 дітей: шістьох хлопців і шістьох дівчат.
"Мама виховувала нас, захоплювалася фотографією, а тато працював на шахті. Діти стали для них найбільшою радістю й сенсом життя. Незважаючи на важку працю шахтаря, тато допомагав з дітьми: бавився, вставав уночі й колисав їх, щоб мати могла відпочити, прав пелюшки. Ернест захоплювався їхньою історією кохання, навіть хотів з'їздити на місце, де вони познайомилися", – розповіла сестра бійців.
Уся велика родина Мачарашвілі. Фото з архіву Ілони Магай-Мачарашвілі
"В усіх нас незвичайні імена: Ернест, Темурі, Спартак, Ілона… Імена старшим дітям батьки підбирали самі, а молодших уже називали старші. Темурі назвали на честь друга Бондо. А Ернест дістав ім'я на честь відомого американського письменника Ернеста Гемінґвея. Мама з дитинства розвивала в нас критичне мислення. Батьки багато вклали в наше виховання. Усе, чим і ким ми є, – велика їхня заслуга і праця. Вони чудові люди, які завжди поважали свободу самовираження й вибір своїх дітей", – зауважила Ілона.
Темурі народився 24 травня 1979-го, а Ернест – 19 листопада 1984 року. За словами Ілони, рости в Ровеньках Луганської області було нелегко.
"Ми постійно були під тавром: якщо багатодітні, то малозабезпечені, якщо малозабезпечені – неблагополучні. Був випадок, коли мама прийшла по продукти в магазин, була невеличка черга й продавчиня вигукнула: "О, прийшла зі своїм виводком…" Мама пішла засмучена, розповіла татові й він влаштував там розгром, щоб більше ніхто не дозволяв собі таке відпускати в бік його родини. Батькам часто доводилось відстоювати себе й дітей. Я б це назвала одним словом – виживання. Особливо, коли ми навчалися в школі", – розповіла Ілона.
За її словами, Темурі та Ернест були дуже схожими: жваві, енергійні, із загостреним почуттям справедливості. Але водночас – повними протилежностями: старшому братові пощастило менше – він навчався ще в радянській школі, дуже відрізнявся від інших дітей зовнішністю, характером, родиною, тому мав постійно відстоювати себе.
Зліва направо: Спартак, Ернест, Ярослав, Темурі, Бондо, Рінат і Самуїл Мачарашвілі. Фото з архіву родини Мачарашвілі
"Ми жили у радянські часи, коли вчителі мали незаперечний авторитет, бувало, що й принижували нас із Бондо. Нам часто говорили, що за Темурі "плаче в'язниця", ставилися до мого сина й до нашої сім'ї з упередженням. Пізніше я проситиму вибачення в Темурі, бо вважаю, що допомогла вчителям зруйнувати долю свого сина. Не вірила йому, а він був дуже вразливою дитиною. Темурі заплатив за всіх, щоб ми навчилися правильно виховувати дітей", – розповіла мати бійців Зінаїда Мачарашвілі.
Вона вважає, що саме таке ставлення й недовіра вплинули на сина і він пішов не тим шляхом. Темурі не любив, коли порушували його особисті кордони. Він міг жорстко відповісти й постояти за себе.
Темурі
Темурі мав два строки ув'язнення. Перший раз за ґрати потрапив у 18, відсидів п'ять років. А потім одразу був другий строк. Під час другого ув'язнення Темурі Мачарашвілі почав вивчати Біблію.
"В тюрмі було погане ставлення до нього з боку правоохоронних органів. Другий раз його підставили. Весь цей час ми в родині ніколи його не засуджували, не цуралися, а навпаки, підтримували", – розповіла Ілона.
Темурі Мачарашвілі (другий зліва). Фото з архіву родини Мачарашвілі
Обидва рази чоловіка звільняли з в’язниці достроково. Коли Темурі вийшов удруге, вирішив, що вже більше ніколи не потрапить до в’язниці. Він почав навчатися, вступив до університету й здобув спеціальність соціального працівника. Захоплювався історією України. Часто їздив на заробітки за кордон, працював там різноробочим на будівництві. Упродовж 2014–2015 років брав участь в АТО. Намагався в Києві відкрити ятку з продажу пиріжків.
"Суспільству не вистачає прийняття таких людей, а вони можуть змінюватися. Темурі хвилювала судова, правоохоронна системи України, він знав її зсередини і про це часто говорив з Ернестом. Життя намагалося зламати його мільйон разів. І це не просто слова. Але він не прогнувся, не зламався, а вистояв", – розповіла сестра.
Останні роки Темурі жив так, як давно мріяв. Працював в Естонії, там одружився. Відкрив фірму, яка займалася працевлаштуванням людей за кордоном.
Ернест
Напевно, саме через досвід Темурі Ернест Мачарашвілі намагався піти іншим шляхом, хоч ніколи не соромився брата, який сидів у в'язниці.
У школі Ернест здобував грамоти, займався боксом, допомагав родині із сімейним бізнесом – вирощуванням грибів. Ним дуже пишалися. У 2004 році, відразу після школи пішов в армію, служив в Очакові Миколаївської області. Пізніше вступив у Миколаївський педагогічний університет, здобув спеціальність "вчитель фізкультури, фізичне виховання".
Ернест дуже хотів і любив працювати з дітьми. Організовував військово-патріотичні табори в Миколаєві для важких підлітків. Прищеплював їм любов до своєї держави й мови. Ернест разом з Темурі працювали в школі-інтернаті "Аляуди" на однойменному півострові.
Ернест із сестрою Ілоною. Фото з архіву Ілони Магай-Мачарашвілі
"Важкі діти були стихією Ернеста. Я теж була непростим підлітком і він мною займався. Коли Ернест навчався в університеті, брав участь у програмі "Старший брат, старша сестра". Там він узяв під опіку двох хлопчиків: один – з аутизмом, інший – з гіперактивністю. Підсумок його роботи, як педагога, був приголомшливий. Обох дітей потім усиновили. З однією із родин він спілкувався до останнього. Ернест і Темурі дуже мріяли мати власних дітей", – сказала Ілона Магай-Мачарашвілі.
Ернест жив і працював у Дніпрі й Києві. Потім поїхав у Польщу. Там останні два роки займався встановленням басейнів. Продовжував навчання на магістерській програмі в Україні. Хотів вступити до іноземного вишу.
Бійці в лавах Збройних сил України
Для родини Мачарашвілі війна почалась дев'ять років тому. Ровеньки з літа 2014-го окуповано росіянами. Тоді з рідного міста довелося виїхати всій сім'ї. За словами Зінаїди Мачарашвілі, незважаючи на те, що Україна тоді була незалежною понад 20 років, в Луганській області цього не відчувалося.
"Люди й не помітили, що Радянський Союз розвалився. Коли я виїхала з Ровеньок, лише тоді зрозуміла, що Україна – моя країна, де хочеться жити", – зазначила Зінаїда.
Велика родина Мачарашвілі роз'їхалася різними куточками держави. Бондо Мачарашвілі останні шість років був капеланом на Сході, багато часу проводив з військовими. За рік до повномасштабного вторгнення він узяв відпустку.
24 лютого 2022 року Темурі та Ернест Мачарашвілі були за кордоном. Коли дізналися про повномасштабний наступ, вирішили повернутися в Україну.
"Батькам було важко на серці, але вони завжди поважали наш вибір. Тому тато сказав: робіть, як відчуваєте. Звісно, він ними пишався. Намагався запропонувати їм допомагати Україні з-за кордону, Темурі відповів: "Тату, ти чого? У Києві танки, як не їдь? У нас є бойовий досвід, у нас немає дітей", – пригадала Ілона.
Ернест і Темурі повернулися в країну й разом вступили до лав 73-го морського центру спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого – Ернест запропонував долучитися до тих, із ким він раніше служив. Окрім виконання своїх обов'язків, брати також забезпечували свою групу всім необхідним, щоб ефективно виконувати бойові завдання. У ЗСУ Темурі був старшим матросом, а Ернест – головним старшиною. Але Темурі та Ернест знали, за що вони борються.
"На фронті Темурі часто замислювався про вічне. Побратими називали його Доцентом. Він казав: "Треба усім пробачати, хлопці, навіть росіянам. Не можна ні на кого тримати образу". Він був дуже сміливим, хоробрим воїном. Для нього не було завдань, які не виконують. Ернест казав: "Ми воюємо за Батьківщину і за родину. Тому мені дуже важливо, щоб ти була щаслива в своїй сім'ї", – розповіла сестра.
За словами матері, Ернесту було надзвичайно важливо, щоб діти росли з батьками. Для нього було великою трагедією, коли гинули побратими, а їхні діти лишалися напівсиротами.
"Я не боюся померти. Найважче, коли поруч помирають мої друзі", – казав він матері.
Темурі розповідав, що "воює за справедливість, за іншу країну, в якій хочеться жити". Після війни брати вже не хотіли їхати за кордон, а мріяли будувати нову Україну. Мали багато планів, що робити для того, щоб держава стала іншою.
Увечері 25 квітня 2022 року Темурі та Ернест разом зі своїми побратимами пішли на бойове завдання поблизу села Темирівка в Запорізькій області, де їхня бригада зупиняла російський наступ. Напередодні вони зателефонували батькам і сказали, що виконуватимуть важку роботу. Темурі попросив маму помолитися за них.
"Він завжди казав: "Ма, я не боюся смерті, бо я ж безсмертний". А своїй дружині обіцяв: "Навіть якщо мене не стане, я завжди буду з тобою", – пригадала Ілона.
За її словами, приблизно о третій ночі Ернест написав у сімейний родинний чат: "Прийняв бій. Поранений. Не можемо забрати. Моліться".
"Я знала, що мої сини на складному завданні, тому просто сиділа й дивилася в телефон. Не знаходила собі місця. Коли Ернест написав: "Забрали. Він загинув", я закричала. Дива не сталося…", – розповіла матір загиблих.
Пізніше Ернест розповів близьким: коли вони йшли на завдання, окупанти накрили їх вогнем, Темурі й командир зазанали поранень, доповіли про це по рації, а потім зник зв'язок. Їхні тіла шукали пів дня. Ілона зазначила, що Ернест картав себе за втрату брата й усім говорив: "Пробачте, будь ласка, що не вберіг".
Ернест Мачарашвілі. Фото з архіву родини Мачарашвілі
У день, коли не стало Темурі, Ернест теж дістав поранення. Він недовго був на лікарняному, поїхав до Києва організувати похорон. Повернувся в частину й деякий час працював у штабі, а потім вирушив на фронт. Брав участь у контрнаступі на херсонському напрямку.
"Ернест дуже хотів дійти до Херсона. Він захоплювався побратимами, які ходили в тил ворога. Коли когось із хлопців брали в полон, просив молитися, "бо він стільки справ наробив проти окупантів, що не дай боже, залишатися в полоні", – зазначила сестра.
13 жовтня 2022 року бригаду Ернеста Мачарашвілі відправили на завдання поблизу селища Хрещенівка Херсонської області. Під час відходу окупанти почали гатити по них. Ернест з побратимами чинили спротив, поклали багато ворогів, однак російська куля вбила воїна.
"Ернест дістав поранення в живіт. Там було без шансів. Навіть пораненим він відстрілювався до останнього. Це була неймовірна сміливість. Військовий фельдшер побіг його витягувати й теж дістав поранення, несумісні із життям. Єдине, про що попросив Ернест хлопців перед смертю: тільки не лишайте мене тут", – розповіла Ілона.
Темурі та Ернеста поховали на Берковецькому кладовищі в Києві.
"Побратими з різних бригад, де служили хлопці, були на похоронах. Вони настільки добре розповідали про моїх синів, я навіть не могла повірити, що ми змогли виховати таких дітей, що у нас вийшло. Вірю, що мої сини у кращому світі. Адже вони одного разу наснилися своїй сестрі Інзі. На прекрасній галявині сидів Ернест, а Темурі, щасливий, щось весело розповідав брату", – сказала Зінаїда Мачарашвілі.
Бондо Мачарашвілі на могилі своїх синів. Фото з архіву родини Мачарашвілі
"Ми пережили втрату в пришвидшеному варіанті, але ж війна ще триває. Мабуть, лише тоді, коли вона закінчиться, ми зможемо поглянути на втрату по-новому, пережити горювання. Бо кожне наше свято зараз супроводжує те, що їх уже немає", – сказала Ілона Магай-Мачарашвілі.
Жінка вважає, що має зберегти пам'ять про братів, зокрема, перейменувати одну із вулиць на їхню честь у звільнених Ровеньках.
"Коли Ровеньки звільнять, ми заїдемо туди на українських танках і будемо кричати "Слава Україні!". Кожного щура упіймають. Кожного сепаратиста відправлять до Раші, у кращому випадку. Тим самим танком ми знесемо пам’ятник Леніну на місцевій площі й символічно протягнемо його всією довгою вулицею, названою тим самим ганебним ім’ям. На його місці зробимо урочисту пам’ятку з усіма полеглими героями в цій війні, уродженцями цього міста. А вулицю Леніна або квартал Гагаріна перейменуємо на вулицю Братів Мачарашвілі", – написала вона у Facebook.
Бондо та Зінаїда часто приходять до синів на цвинтар. Пережити біль утрати їм допомагає Бог. Зінаїда Мачарашвілі зазначила, що для її родини важливо, щоб поніс справедливе покарання екскомандир 73-го морського центру спецпризначення Едуард Шевченко, якому СБУ нещодавно висунула підозру в держзраді, й було очищено ім'я її синів.
"Саме ця людина несправедливо звинувачала й оббріхувала Темурі, коли він служив в АТО. Син був змушений відстоювати себе в суді. Більшість колишніх катів і суддів Темурі, як у 2014 році, так і зараз, перейшли на бік Росії. То хто ж справжні герої України? Про це потрібно говорити, а головне – відновити добре ім'я моїх синів", – зазначила жінка.
"Все життя моїх братів намагалися зламати. Їм казали, що вони зайві в цьому світі, нікому не потрібні, але вони не звертали на це уваги, робили те, що мали. Вони завжди були за справедливість, відстоювали тих, хто слабший. Це дійсно гідні люди", – заявила Ілона Магай-Мачарашвілі.
