$40.44 €43.23
menu closed
menu open
weather +24 Київ

Зірка "Дома-2" Солнцев: У Росії ухвалили закон, що гомосексуали – вороги російської держави. Відкриті гомосексуали Басков, Лазарєв, Білан, Кіркоров, облізлий Сосєдов тепер зображатимуть із себе натуралів G

Зірка "Дома-2" Солнцев: У Росії ухвалили закон, що гомосексуали – вороги російської держави. Відкриті гомосексуали Басков, Лазарєв, Білан, Кіркоров, облізлий Сосєдов тепер зображатимуть із себе натуралів Солнцев: Хай що Симоньян дристає по стінах на адресу Пугачової, людям не заходить
Фото: solncevrusya / Instagram
Якою була атмосфера в Москві на початку повномасштабної війни РФ проти України і за рік, як він опинився у США, чому група російських зірок підтримала війну Росії проти України, а також – про проплачені пости на підтримку війни, російських артистів і гомосексуальність деяких знаменитостей РФ розповів в інтерв'ю засновнику інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону російський шоумен, який проживає у США, зірка реалітішоу "Дом-2" Рустам Солнцев. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.
Усі тексти на підтримку війни на сторінках помітних росіян з'являлися після переказу грошей. Від себе були лише чорні квадрати

Рустаме, добрий вечір.

– Добрий вечір, Дімо.

Мені дуже цікаво з вами сьогодні поговорити. Запитань багато. Знаєте, з чого почну? Ви стали відомі багатомільйонній аудиторії за "Домом-2".

– Було, так.

У вас цих "домов" було, по-моєму, не один і не два, а три чи чотири навіть. Так?

– Точно.

Ви не шкодуєте сьогодні, що брали участь у такій сумнівній історії?

– Я коли брав участь, то ця історія хоч і була сумнівною, але вона була, ну, дико популярною. Тому це був саме той випадок, коли було дуже добре всім. І глядачі, які ніби ніс кривили щоразу, а на вулиці рвали на частини буквально нас усіх... Нас було семеро людей основних.

Декого  добре було б, щоб і порвали. Але не сталося, бачите.

– Є таке. Я сподіваюся, ми пізніше трохи поговоримо. Ви про [російську телеведучу Ксенію] Собчак, чи що?

Ні, ні, там ще є, окрім неї.

– Окей, гаразд. Загалом, це був той час, коли всім усе подобалося. І я розумію, що всі якось скалили рота в такій посмішці, типу "що це таке? Бруд і все інше". Водночас, припустімо, [російський телеведучий] Андрій Малахов кликав мене на своє шоу, до речі, тільки тому, що він подивився "Дом-2" і йому здавалося, що я там найбалакучіший з усіх: такий золотоуст. І я відсидів в Андрія всі останні майже 15 років. Тож дивилися абсолютно всі. Це зараз, звісно, про "Дом-2" вже краще не говорити. Його немає на порядку денному. Єдине, що відбувається, – це коли хтось із ведучих раптом щось, там, творить тощо. Тоді про нього починають говорити, а так уже все. Що мали поховати ще тоді, зараз не треба обговорювати зовсім.

Ви трохи калмик, наскільки я розумію. Так?

– Ні. (Сміється). Ні, це вигадала одна журналістка навіщось. Якби я був калмиком, то я б із задоволенням про це говорив. Тому що калмики ну всі дуже гарні.

Так.

– Тому – чого про мене тільки не говорять... Усі абсолютно національності до мене йдуть. Але це взагалі не так. У мене зовсім звичайні батьки. Мама – так узагалі росіянка з єврейським корінням – власне, біленька красуня досі. А батя – він, скажімо так, з Північного Кавказу.

А хто за національністю?

– Розумієте, Дімо, у Росії, як і в багатьох інших країнах колишнього СНД, дуже розвинений цей шовінізм. Варто навіть трохи мені про щось натякнути, як починається це все. Ви розумієте? Але, на жаль, не калмик. Був би калмиком – так одразу б сказав: "Друзі, я калмик, друг степів, калмик... Це я, прошу любити і шанувати". Але це, на жаль, не так.

Рустаме, ви зараз у Сполучених Штатах Америки.

– У Лос-Анджелесі, правильно.

Я вас вітаю. Благословенне місце.

– Дуже добре. Тепло, нема сезонів, спокійно, комфортно. Бракує, певна річ, цього всього...

Руху.

– Так, що притаманне Москві було: ось цей весь струм, цей весь заряд, цей весь рух... Бракує, чесно. Тому що тут усе дуже спокійно. Я от за рік уже звик, скажімо так, і не парюся вже щодо цього.

Скільки ви вже в Лос-Анджелесі?

– Ось уже рік і майже півтора місяця тут.

Тобто ви поїхали одразу після початку [широкомасштабної] війни?

– Так, так вийшло. До того ж, Дімо, я зовсім нікуди не збирався. Я збирався до Мексики на відпочинок. І місяця за два до початку війни купили тур. Тоді ще в усіх цих новинах цю тему розганяли. Ми якось так переглядалися з друзями... Але здавалося, що здоровий глузд здійметься над усіма. І ніхто нічого не очікував поганого. І я, власне, з тією дівчиною, яка мені подобалася, яка начебто жителька Лос-Анджелеса... Ми з нею домовилися зустрітися в Мексиці, обговорювали цей тур, нашу поїздку. Купили цей тур зрештою. І, власне, так вийшло: мені вилітати – і тут розпочалася війна. Буквально до цього. Ну гаразд, ще із цим, окей. Я пам'ятаю, як мені підписники писали: "Ну все, ти нікуди не летиш: війна. Яка Мексика?" І я сидів і не розумів: "Летети мені в цю Мексику, у цей Канкун, не летіти... Навіщо мені там бути? Зараз настало все це..." Плюс, Дімо, що найцікавіше: це все настало 24-го, а в мене гастролі. Бо там 8 березня. Розумієш? Країна ж збирається веселитися. Це в них були свої плани, а в країни – свої плани. Жінки хотіли танцювати. І в мене все було розкуплено. Включно з казино в Калінінграді, у якому я саме на 8 березня веду захід величезний і все інше.

Ну, ти ж нормально заробляв. Правда?

– Дімо, я заробляв щодня. Щодня гроші йшли або від реклами в соцмережах, або це гастролі, або це благословенний YouTube, як ти розумієш... Усе йде й усе колоситься. І в цей момент, із цим усім жахливим настроєм... Почалася війна, і ти щодня чекаєш, що, там, Мединський... Пам'ятаєте? Тоді він їздив.

Так.

– І ти чекаєш: "А раптом домовляться? А раптом у них щось вийде? Ну, будь ласка. А раптом це насправді? Вони не просто підсадні качки, а справді вони мають якийсь за собою сенс. Раптом їх, там, навмисно відправили, щоб це все зробити? І щодня ти чекаєш, чекаєш. Прокидатися не хочеться. А ще водночас у тебе щодня по два заходи, ти перелітаєш із міста до міста, ти це ведеш усе. Люди – узагалі нуль реакції на війну. Я починаю кожен захід: "Друзі, ми прокинулися в новій країні. Як вам це все?" Народ розводить руками. Ніхто не говорить ні слова, але всі вже з такими, спеціально поганими обличчями. Люди вже не веселилися взагалі.

Я пам'ятаю 8 березня, казино Калінінграда – здавалося б: вхід вільний – заходь, ось вона, сцена, – танцюй, співай, я все це забезпечу, а народ сидить як мішками прибитий. Я це дуже добре пам'ятаю. І після 8 березня я повертаюся до Москви – і десь уже за кілька днів я був, власне, у Мексиці. І моя подруга, яка трохи старша за мене... Вона, між іншим, із Києва. Вона вже 35 років живе у Лос-Анджелесі. Ось тієї самої, Дімо, нашої улюбленої національності – ті самі євреї, які колись виїжджали з Радянського Союзу. Ось тоді вона з батьками зовсім маленькою дівчинкою 91-го року поїхала. І вона мені запропонувала вже в Мексиці: "Послухай, ти не маєш повертатися". Усе було дуже конкретно. Така концепція. Загалом це була її ідея. А моя ідея була найпростіша. Я не знав, що мені робити, бо на мене чекає батьківщина: там мої батьки, там моя мама, там мої собаки, моя робота, мої друзі – усе моє, – а в мене дірка в голові. Я пам'ятаю цю внутрішню порожнечу і цей сором. Я цього сорому не перекладав. Тоді хтось говорив такі фрази: "Ось соромно, там, за батьківщину". Ні, мені було соромно за себе. Тому що я довгі роки, мені здавалося, теж маю до цього трохи стосунок. Я автор на "Эхе Москвы" в той момент. Я пам'ятаю, я кілька разів і про вас теж писав після ваших інтерв'ю, намагався навіть трошки вас підколоти, критикувати. Але водночас так, даючи вам зрозуміти, що я вас дуже поважаю і люблю. І ось цей сором – у мене він був лише до себе. Я не соромив нікого в цей момент – я соромив тільки себе. Ну і потім я опинився в Америці.

Скріншот: У гостях у Гордона/YouTube Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

Ось коли почалася війна 24-го  широкомасштабна така, моторошна війна твої відчуття. Ти розумів, що прокинувся в іншій країні?

– Це не можна було порівняти взагалі з розумінням того, що ти в іншій країні. Неможливо. Дімо, я жив на Старому Арбаті, на першій лінії. Ти можеш собі уявити: я виходжу зі своїми собаками, а Арбат порожній? Це дуже дивно. 12.00. Я зазвичай у цей момент, якщо вільний день, прокидався. Нікого взагалі – жодної людини. Кілька якихось зомбі десь там чимчикують мені назустріч. Погода чудова, уже тепло, і я розумію, що щось відбувається. Узагалі все не те.

А потім я пішов у метро, мені треба було проїхати одну станцію до "Охотного ряду" і дійти до фітнесу свого. Дімо, я не міг дивитися в обличчя людей на ескалаторі. Не міг. Чомусь надів цю маску, якої я 100 років уже не носив, і можна було її вже в метро не носити, у принципі. Натягнув капюшон... Це я дуже добре пам'ятаю – це відчуття сорому. Але сорому за себе: що ти ось лобуряка, а це все відбувається, і ти в цьому всередині. Дуже добре пам'ятаю.

А щодо того, що інша країна... Так, це була нова реальність, на жаль. Ми всі її не чекали. Ми якось анекдотично ставилися до цього. Ще за кілька днів ми на ці теми жартували. Я до кінця взагалі не розумів, до чого вони хилять. Ось на тих зборах, де цей [голова Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій] Наришкін мимрив, – я взагалі не розумів, до чого вони хилять. Я не знав, що таке. Усе-таки я більше, Дімо, у якійсь розважальній сфері. Усе-таки шоубізнес, усе-таки щось таке... Так, політика в моїх текстах є, припустімо, але водночас це було все-таки, знаєш, із таким сатиричним відтінком завжди, усе через "ха-ха". Я ніколи не вникав у це сильно і не хвилювався про це сильно. Мені здавалося, що ці дорослі дядьки ухвалять правильне рішення. І рішення ухвалили.

Ти, напевно, спілкуєшся з близькими людьми, які залишилися в Росії. Яка трансформація? Чи є вона, до речі,  ця трансформація?

– Була.

Відчуття москвичів, росіян... Хоча москвичі й росіяни  це різне. За цей рік і майже три місяці. Які етапи цієї трансформації ти помітив у людей, яких добре знав?

– Помітив. Перше, що було, – "усе правильно". Наприклад, ось близький друг мій, Діма, між іншим: "Усе правильно, ми на правильному шляху. Ти нічого не розумієш. Америка це все влаштувала. Україна жахлива й усе інше". Одразу мої аргументи: "Дімо, ти щоліта в Одесі обов'язково, а потім ти летів у Маямі. Як це може бути? Скажи мені, будь ласка. Як це могло зараз усе переінакшитися у твоїй голові? Ти був в Одесі, і тебе неможливо було звідти виманити... Весь сезон ти там гуляєш із дівчатками, ти в Аркадії цілими днями, ти на пляжі, ти щасливий. Ти летиш у Маямі. Ти в Маямі був десятки разів. Скажи мені, будь ласка: що могло статися? Яка до біса Америка? До чого тут вона взагалі? До чого тут ми, вона? Скажи мені, будь ласка. Вона як до тебе має? Ти що, [російського пропагандиста Володимира] Соловйова дивишся?" І все.

Я пам'ятаю, з мого боку… Дімо, я дуже в цьому сенсі принциповий, і це неправильно. Будь-який психолог скаже, що ти маєш розмовляти, що треба розуміти проблеми власних друзів. А я не хотів нічого розуміти. Я просто посилав їх до бісової матері. І це було у Facebook. Я послав усіх цих прохорів шаляпіних, своїх друзів, які починали писати ці тексти: "Хай живе, бл...дь, Червона армія! Хай живе це все. Та ми зараз як переможемо..." Я думаю: "Прохоре, ти сидиш в Америці двічі на рік. Ти скільки разів був у Києві? Ти скільки разів був в Одесі? Ти що взагалі робиш?" Між іншим, до речі про нього, про цього бабкой...ба. Я пам'ятаю, як він був єдиний 2014 року на шоу... Такий був у нас ще ведучий до Андрія – Михайло Зеленський – на "Россия-1". І я пам'ятаю, як у вкиді Прохор сказав фразу, коли Крим був уже наш (імовірно, Солнцев має на увазі окупацію й незаконну анексію українського Криму Росією 2014 року. "ГОРДОН"), – у вкиді сказав фразу: "Українці – наші друзі. Як ви смієте, студіє, говорити про них погано?" І це потрапило в ефір. Дімо, я очам не міг повірити. Сміливість цієї людини... Я любив Прохора как свого дуже доброго кента, а після цього я подумав: "Боже, який сміливий чувак..." І тут я бачу ці тексти, тут я бачу це все, за що вже заплачено гроші. Тому що всі ці тексти з'являлися після переказу грошей. Ніхто від себе текстів не писав. Ці помітні всі люди – вони нічого не робили від себе. Від себе були лише чорні квадрати. Усе, що прославляло, усе, що говорило про те, що "нарешті це сталося", "ми довгі роки на це чекали", – це все за гроші. І триває за гроші. Прізвища цих бл...дей я знаю напам'ять.

Ну гаразд. Які зараз настрої в тій самій Москві?

– Зараз змінилися. Зараз почали змінюватися. Той самий мій Діма боїться говорити телефоном про це. І коли я вирішив примиритися з ним за кілька місяців, я запитав у нього... Він сам мені написав: "Помирімося". – "Давай". І я запитав: "Скажи мені, будь ласка: щось змінилося у твоїй свідомості, друже?" І він мені написав: "Руся, усе змінилося. Я більше так не думаю". І на тому я більше з ним жодних запитань і допитів не проводив. Я все зрозумів. І ми почали спілкуватися, як раніше. Я, як і раніше, люблю свого друга, я, як і раніше, цікавлюся, як його справи, ми щодня на зв'язку, регочемо і приколюємося. Тому що я знаю, що він вилікувався.

Фото: solncevrusya/Instagram Фото: solncevrusya / Instagram

У моєму розумінні, над Москвою навис страх. Гнітючий такий, солоний, страшний страх. Це так чи ні?

– Моя подруга... Ну, назву її зараз. Це шоувумен така російська, дуже відома дівчина: Лєнка Лєніна. Нещодавно була в Москві. І от, люблячи це місто і живучи в ньому... Лєнка – вона все-таки європейська жителька: вона живе в Монте-Карло давно. Але Москва для неї – це все. І вона нещодавно була в Москві. І телефонує мені, їдучи звідти, дорогою до Риги. Через Ригу вона вилітала додому. Вона зателефонувала і сказала: "Не можу бути в цьому місті". Я кажу: "Лєнко, що таке? Що вони зробили з нашою Москвою? Що сталося?" Ось достеменно. Мені все це цікаво, я дико непокоюся про це. Вона каже: "Ти знаєш, неможливо ходити вулицями. Усі ці постери ПВК "Вагнер": "Ідіть і помріть за батьківщину". Усе це, каже, на кожному кроці. Навіть якщо ти цього не бачиш, у центрі цього не так багато – досить побачити один постер на шляху з аеропорту – і тобі стає зле. А Лєнка – вона страшенна патріотка Росії. У доброму значенні, у здоровому значенні цього слова. І чути від неї це було так дивно... І от вона, люблячи Москву, їде з неї і каже: "Мене вистачило на тиждень". Це були її слова. Я сподіваюся, я не розкрив зараз нічиїх секретів. Бо вона була дуже коректною, вона нікого не проклинала. Багато хто так поводиться зараз, багато хто. Люди не говорять нічого поганого, але вчинки їхні волають.

Цікаво ти сказав. Я не знав цього: що всі ці пости в соцмережах заздалегідь проплатили. Тобто пропаганда державна спрацювала на найвищому рівні.

– Я здивувався, Дімо. Це, знаєш, як було? Ми не встигли ще, так би мовити, ложку до рота донести, а ці вже впали до пострілу, як то кажуть. Буквально вся ця вакханалія, каша в головах, ця порожнеча і водночас тягар, які на нас навалилися в ті дні, – це ще все тільки наростає кілька днів, а в цих уже пости чухають. Та такі, ніби вони в цьому жили, ніби вони тільки цього й чекали. Це було нестерпно. Це були ті самі ведучі "Дома-2". Я пам'ятаю цю [Ольгу] Бузову, [Ксенію] Бородіну... Ну слухай, це тавровані повії. Цим шкурам – на них нема де ставити тавра.

Бузова на Донбас їздила взагалі.

– Дімо, мовчи. Знаєш, це дивно. Послухай: хай Бузова, але колишній чоловік Бородіної: дагестанська фотомодель Курбанов – теж опинився там. Послухай, це було нестерпно. Потім полетіли пости вже калібром вище, я пам'ятаю. Це Кудрявцева Лєра – це от усе, все. Цього стало так багато з усіх боків, що здавалося, що ні, ні. Просто вчасно, і круто, і грамотно спрацювали куратори. Куратори – я знаю, що це таке, як вони це роблять.

А як? Що це таке? Як вони це роблять?

– Дімо, схематоз дуже простий насправді. Зазвичай через директора. Або, якщо вони дуже поспішають і вони не можуть, і немає часу набирати директорові ніякому, вони пишуть тобі в директ. У мене була один раз така пропозиція. Це було десь за пів року до війни. Тобі пишуть у директ: "Здрастуйте, Рустаме". Безпосередньо до тебе звертаються. "Скажіть, будь ласка, чи можемо ми розраховувати на вашу підтримку? Хотілося б опублікувати таку інформацію. Скажіть, будь ласка, який ваш гонорар?" Ось усе, знаєш, просто. З такою повагою все так... Ти починаєш відповідати тощо. Я пам'ятаю, коли нам це надійшло, мені зателефонував директор, і я йому сказав: "Дімо, на цей лист ти не відповідаєш. Не смій". Один мій директор: мій менеджер, який досі працює зі мною, – він такий: йому байдуже, на чому заробляти. Ворожки, шмадожки – ось це все. Плюс це йому трапилося. Він пише суму просто будь-яку, а вони пишуть: "Ми згодні".

Дімо, я хочу, по-перше, версію розбити – не знаю, доречно це буде чи недоречно, – про те, що на зірок наїжджають, на них тиснуть – і вони під тиском це роблять. Нічого такого. Жодного тиску ні на якого Лазарєва, хай які версії жахливі звучать... "Лазарєву сказали, що заберуть дітей"... Брехня, нічого такого. Стелять м'яко, усе на м'яких лапах. Це ж шоубізнес. Із ними треба м'якенько. Вони там, як дівчатка. Вони ж ображаються всі, вони ж плачуть, вони ридають, як Басков. Ось цей сором і ганьба з голови не виходить, я перепрошую. З ними все делікатно...

А що, Басков ридає?

– Слухай, Дімо, а ти забув, як він ридав на шоу [пропагандиста Бориса] Корчевнікова?

А, так. Це жах.

– Я про це. Слухай, це незабутньо насправді. Причому за цим риданням, до речі... Пам'ятаєш, раптом вони заридали всі? Ридала Захарова, читаючи вірші. Ридала Кудрявцева на НТВ навіщось у шоу, у яких співали артисти з 90-х: "збиті льотчики". Навіщо вона там ридала, згадуючи армію? Узагалі було незрозуміло. Нескінченно ридає Корчевніков, підхлипує у своїх Stories Бородіна... Загалом, ти знаєш, увесь цей сором...

Я не боюся нічого. Я сплю з бультер'єром. Але мене колись злякав Корчевніков своїми жахливими екзерсисами, демонами, які з нього перли

А Корчевніков – узагалі дебіл, по-моєму, хворий на голову.

– Ти знаєш, Дімо, з огляду на те, що він повністю глуха людина...

Глухий?

– Так, він абсолютно глухий. Він читає з підрядка, весь свій текст він зчитує. Він зчитує запитання, які ставлять гості, він говорить із якогось натхнення, не чуючи їх... Тобто якщо ми говоримо про Корчевнікова, то це абсолютно хвора людина. Пропаганді не шкода навіть його. Це, як кажуть, усе на продаж. Зокрема ця абсолютно хвора людина, з якою я... Не побоюсь цього сказати, Дімо. Колись ми були сусідами на Тверській вулиці й були зовсім ще пацанами. Нам було лише по 20. І я пам'ятаю, як ми ходили з ним до нічного клубу "Нірвана" на концерт гурту "Міраж". Ти не повіриш – удвох. Двоє ось таких – тонких, худих, дзвінких...

"Музыка нас связала..."

– Було, було. Що це було? "Эта ночь может нам помочь". І я пам'ятаю, як Боря весь час... Розумієш, я як людину, по-людськи його дуже любив. Поки одного разу не зайшов до церкви на Великдень. Це було в той самий час. Невелика церква на Нікітському бульварі. Невелика – і побачив серед іншого людей, які запалювали свічки. То була вже великодня ніч. Я побачив серед іншого Бориса, який на цій великій книжці стояв і читав уголос цю церковну книжку. І той голос, той тон, яким він це робив, мене настільки злякав... І я навіть не дав йому зрозуміти, що я його в цей момент бачу. Тому що я так, навскіс, дивився на нього в цей момент, буквально за півтора метра від нього, а він читав і читав як заворожений ось цю книжку – ось це все. На мене так сильно подіяло... Я тоді вже зрозумів, що він... Ну, не сказати "...банувся", але, ти знаєш, уже все сприяло цьому, усе вже підійшло до цього всього.

І потім наше спілкування тривало, коли він був ведучим на "Россия 1". Ми добре, загалом, спілкувалися. Ми були теплі один до одного. А потім уже йшло все це божевілля. Він захворів. І, я так розумію, його глухота наростала. Говорити про це, звісно, відверто кажучи, не дуже красиво, але враховуючи, як Корчевніков і що він каже, спираючись на Біблію і якесь вчення, чому його має бути шкода? Це ж сволота калібрована, це ж живодер, це ж людина, якій вдалося налякати мене... Послухай, Дімо, у мене третій бультер'єр. Тобто я не боюся практично нічого. Я сплю з бультер'єром. Він між мною і моєю дружиною спить. Ти розумієш? Мене нічим не пройняти в цьому житті, але мене колись злякав Борис Корчевніков цими своїми жахливими екзерсисами, демонами, які з нього перли. Інакше цього не назвеш.

Фото: solncevrusya/Instagram Фото: solncevrusya / Instagram

Отже, якщо я правильно розумію, напередодні вторгнення Кремль через певну кількість кураторів... Ну, я людина системна, тому я думаю, як би я зробив. Я склав би список усіх скільки-небудь значущих блогерів, артистів та інших людей, які здатні мати аудиторію, розписав би цінники, завдання, дав би кураторам команду  і куратори починають працювати з кожним безпосередньо.

– А вони починають бомбити... Дімо, там не з кожним прямо. Там бомбилово відбувалося буквально по всіх, хто має хоч якусь аудиторію. Ба більше, я тобі хочу сказати. Я припускаю (це моє припущення, але, найімовірніше, так і було), – оскільки гроші видавали нераховані, без жодних підписів, без будь-яких цих справ просто переказували на картки директорам або безпосередньо артистам – я думаю, що пиляли дуже багато. Тобто ці так звані куратори із вкрадливими голосами – я думаю, що вони забирали просто третину...

Половину.

– Звісно, звісно, звісно. І коли все це з'являлося, то було вже зрозуміло, навіщо вони це роблять. Це була ціла пошесть. Наприклад, твоя колишня подруга Лоліта Мілявська разом із цими всіма, хто ось "по-маленькому": я маю на увазі зірок "Дома-2", Кудрявцеву та інших телеведучих, – вони теж... Знаєш, вони ж робили хитро: у них у певний момент пішла така тема: "Дівчата, росіянки, чого ви так зажурилися? Ну триває війна, ну, й...баний рот, дівчатка... Чого ви просто відчуваєте якусь депресію? Ви з глузду, з’їхали, чи що, любі? Ну подивіться на мене. Мені теж зле, але ви подивіться, як я почуваюся. Я – нормально. Е-ге-гей! Дівчатка, усе в наших руках. Живемо далі". Це в кожної із цих шкур з'являлося в Instagram у Stories. Кожна говорила своїми словами. Те саме говорила Кудрявцева: "Слухайте, дівчатка: про що ви розпереживалися? Ну, курки мої... Усе супер". Те саме робили Бородіна, Бузова й усі інші, інші. Це ті, яких я зараз точно пам'ятаю.

І звісно, від цієї шкурності, від цієї проституції щелепи зводило. Просто зводило щелепи. Як вони низько оцінюють свій народ, із яких позицій вони підходять до живих людей, у який спосіб вони нав'язували їм цей схематоз: поведінку під час усіх цих неподобств. Тобто: "Дівчатка, усе нормально, послухайте, подивіться на мене: я нікуди не йду, я продовжую свої концерти, у мене все норм. Я зараз просто поїду: я маю працювати, у мене колектив... Ви що, дівчатка? Піднесімося духом. Усе ж охріненно". Ось такий це мало вигляд.

Чи є серед артистів ті, хто впевнений, що Америка хотіла напасти на Росію? Вони всі були у США. Я знаю, де будинок Кіркорова, Алегрової

А є взагалі серед російських артистів і зірок шоубізнесу люди, які, скажімо, щиро впевнені, що Україна  це "фашистська країна", що Америка хотіла напасти на Росію? Є такі, щиро впевнені?

– Ні, ні. Тих, що ти бачиш саме у шоубізнесі, – Дімо, будь упевнений: вони всі тисячу разів були у Сполучених Штатах...

Авжеж.

– Багато хто з них має там будинки. Я знаю, де розташований будинок Кіркорова, де розташовані квартири всіх цих... Аллегрової й закінчуючи Валерієм Яковичем Леонтьєвим, який відмовчався і, як засвідчила практика, правильно зробив. Тобто свою позицію він показав. По суті, це була позиція. Де їхні квартири, де їхні будинки й нескінченні гастролі. Дімо, про що говорити? Якщо у своєму Telegram-каналі один із пропагандистів нижчого рангу... Не хочу прізвище називати, бо карму ламає геть. Я про Антона. Прізвище ми всі знаємо. Де він дякує Аллегровій за те, що вона постачає щось там на фронт. І я тобі хочу сказати: я пам'ятаю, мене так це розлютило... І коли Аллегрова телефонувала – пам'ятаєш? – Кеосаяну: "Я з вами, я вас підтримую. Я не з ними", – вона мала на увазі кого? Аллу Пугачову вона мала на увазі. Тобто вона не з нею. Пугачова – бачите, ренегатка, зрадниця. І тут намалювалася, перепрошую, імператриця. І я пам'ятаю, я не полінувався: я зайшов і погуглив усі її афіші з Києва. Дімо, їх було так багато...

Вона була нормальна баба.

– Про що ми взагалі говоримо? Я можу уявити, як її зустрічали в Києві, як її напували, якими м'ясцями, борщами її годували, як вона там пила і в яких лазнях вона парила своє тлінне тіло. Я із жахом про це думаю: як її любили й вилизували організатори, які бонуси вона отримувала від цього всього, як її любив концертний зал "Україна" і решта... І ось ця сволота, перебуваючи вже в таких тривожних роках, дозволяє собі такі речі... Ти розумієш, Дімо, річ навіть не в тім, що вони виявилися такими людьми. Вони могли й відмовчатися, у них могла бути така позиція: "Окей, промовчу, сховаюся, скажу, бл...дь, що хворий". Їх ніхто б не зачепив. Ще раз повторюю: усе це казки, що на них тиснули. Ні. Усе робили делікатно. Це, там, якісь неформали, дебіли на кшталт, там, цього письменника, господи, цього: революційного... Який... Як же його?

[Захар] Прилєпін?

– Прилєпін. Це він усе списки складав. Дімо, насправді нічого цього не було. Його списки він міг вставити собі в дупу. Списки тих, хто не хоче підтримувати нібито "спеціальну воєнну операцію" (так у Росії називають війну проти України. "ГОРДОН"). Ні. Насправді, це ні на кого взагалі ніяк не впливало. Якщо ти мовчав від початку війни й далі мовчав... Повірте мені: вони великі артисти, вони вже старі, бл...дь, люди, і от вони в цій своїй старості починали робити це все. Ну, напевно, це мало все трапитися, з усіма цими жертвами, щоб ми до того, який урок ми здобули, ми ще й зрозуміли, кого ми всі ці роки слухали, до кого ставилися з іронією, з любов'ю, чекали їх на екранах зрештою. Був час, коли це все було дуже прикольно.

Успенська підтримала війну не за гроші, вона перебзділа, потім зрозуміла: "Я не хочу бути як Лобода, щоб мене почали кенселити"

Ти знаєш, для мене хто став найбільшим потрясінням? Люба Успенська. Я поясню чому. Дівчинка, народжена в Києві.

– Знаю, так.

Працювала в Києві, ввібрала традиції, культуру, киянка до останньої волосинки. Громадянка Сполучених Штатів Америки, успішна, купа грошей, їздила в Київ до останнього. Попри Крим, Донбас, вона їздила в Україну. Її пускали, її любили, концерти, переповнені палаци спорту... Тобто все добре. Я з нею й інтерв'ю кілька робив. Давні стосунки були. І раптом вона вітає Путіна з днем народження, який убив стільки українців... І раптом вона підтримує відкрито цю війну. А їй що  громадянці США? Це що, стільки бабок дали? Що відбувається?

– Дімо, ти знаєш, мені здається, що в цьому випадку якраз було вже, мабуть, не за гроші. Тобто ти розумієш, вона просто на початку всього цього конкретно злякалася, вона перебзділа, як тільки може жива людина, вона одразу ж уявила собі всю цю картину далі: що це може бути, – вона озирнулася, зробила якийсь висновок – і вона зрозуміла: "Послухайте, я не хочу бути як Лобода: я не хочу, щоб мене почали тут кенселити. Дай-но я спробую... От почну з малого: почну вигадувати якісь версії, як мене колись принизили". Як вона каже? "Мене колись вигнали за мою єврейську національність з України". "Вигнали"... Це щось новеньке насправді. Ну послухай, Дімо, зараз, звісно... До тієї дурості, яку вона вмикає, придурюється... Це дуже гарне слово. Вона просто придурюється. Вона все добре розуміє. Вона ще й себе накручує. Тобто це такий, компромісний, момент. Ти сам себе накручуєш на цей компроміс. "Ну слухай, я не могла інакше – я мала так вчинити. Послухай, ну я ж не насправді. А, зачекайте, а Зеленський – єврей. Ні, ні, це не рахується. Він якийсь не той єврей".

Він "нацист". Він "єврей-нацист".

– Так, "він єврей-нацист". Це щось новеньке. Найімовірніше, так і було. А їй хто-небудь, там, із її менеджерів: "Любо, ти маєш рацію, ти правильно вчинила", – їй казав: "Люба, а ви пам'ятаєте, як ми були на останньому концерті в Києві, і хтось там... І було мало букетів. Ось це от воно: це їхній нацизм проклятий!" Вона така: "Точно! Фак! Згадала!"

Фото: Ростислав Гордон/Gordonua.com (архів) Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com (архів)

Дмитре, ось цих, які "згадали", – їх же дуже багато. Послухай, старий ідіот [Стас] Садальський, котрого, до речі, ти так любив колись, сидить в інтерв'ю і згадує [російському пропагандисту В'ячеславові] Манучарову про те, як його не пустили в Україну. І це є причиною того, що він бажає Україні захлинутися у крові. Ось те, що його не пустили тоді в Україну, ось ця його ницість, ось ця його дріб'язковість людська, ось ця його малодушність, що цю діабетичну, бл...дь, стопу не пустили в Україну, і воно не може, бідне, ніяк заспокоїтися: він ставить на одні ваги цю свою, там, пиятику, яку він хотів організувати після своєї вистави, на яку однаково прийшли б люди по старих дріжджах подивитися на цю пику, і ставить себе, і ставить ось це все, що відбувається... І він сидить і цинічно, випиваючи горілку, розповідає все це. Але потім, щоправда, він трішки, так би мовити, злякався – став розповідати за кілька тижнів, що Манучаров навіть не запропонував йому жодного гонорару – навіть нічого. Воно це ось усе верзло без грошей – просто так, усухом'ятку. Дмитре, цих історій дуже багато. Я вже мовчу. Там через кому [Лариса] Доліна твоя улюблена.

Та яка "улюблена"? Я її ненавидів завжди.

– Дмитре, ти її хоч і ненавидів, але в тебе було ввічливе й шанобливе до неї ставлення.

Я з нею бачився разів чотири за все життя, до речі.

– Окей. Дмитре, я її теж бачив кілька разів.

Краще б я її не бачив жодного разу.

(Сміється). Послухай. Те, що вона робить зараз... Ця караокова співачка, у якої насправді розгардіяш у її треках... Адже, якщо розібратися, є цей "зонт", за допомогою якого можна вирішити всі проблеми, – пісня про парасольку, – і більше ж нічого.

І ось вона: ця каракова співачка, яка славиться своїми переспівами... Я як шоумен на своїх заходах переспівую пісні. Але я шоумен – я маю на це право. Але вона... Послухай, Дмитре, вибач, але в мене теж накипіло: вона навіть не знайшла у своєму житті авторів, окрім Віктора Резнікова колись давно, які б написали їй гідний репертуар. І ось, маючи весь цей пересорт, усю цю погань, яку вона виконує на концертах, вона справді вирішила, що зараз замінить Пугачову. Вона в це вірить. Послухай, там зовсім облізлий козлодой на прізвище [Сергій] Сосєдов розповідає в інтерв'ю, що на заміну Аллі прийшла Доліна. Послухай... Я записав шорт, чому Доліна не Пугачова. Його добре подивилися, між іншим, у мене на каналі. Я – єдине, що скажу: ти розумієш, у Доліної дуже зле обличчя.

Так.

– У неї зле й неприємне обличчя. Ларисо Олександрівно, вам ніколи не бути на місці Пугачової. Вам би своє місце зберегти, рідненька. Отак би зберегти. Тому що насправді роки спливають. І соромно бути старою повією. От я розумію, коли ти ще молода.

Молодій іще не соромно. Чи не так?

– Ще не соромно. А коли ти вже така, пристойного віку, коли ти вже доросла, так би мовити, до апексу, тобто далі вже все тільки туди, на спад... І коли ти, Газманов – ви раптом влаштовуєте ці піруети, які може дозволити собі в номері якогось іноземця молода, стигла, гарна повія... Усе ось це от: ці шпагати, стійки на руках, ці містки, це все заковтування до гланд – це все личить молодим, це все личить тому віку, якому це все підтакує, у якому це ще має якийсь вигляд. Для цього є OnlyFans, у якому вся ця молодь розважається. Але коли ви, старі люди, крекчучи, із хворими суглобами, з перекошеними від старості пиками – усе це влаштовуєте у нас на очах і вважаєте, що ми це зчитуємо за вашу щирість, що ми дивимося на це й думаємо: "Бл...дь, оце патріот!" Слухай, це Газманов, який починав свою проституцію ще за [ексмера Москви Юрія] Лужкова, і йому здалося, що він знайшов ці дверцята до всього, і тепер гроші сипатимуться нескінченно. І тепер, коли він весь сивий по самі яйця, – і він ось це влаштовує... І ось це все вони.

Дмитре, я сміюся з них щодня. Я щодня зі своїми підписниками влаштовую розбір польотів. І ти знаєш, я тобі хочу сказати, що дуже добре завжди дивляться Пугачову – якщо щось про неї. Дуже добре залітають зовсім неочевидні персони. Але коли починаю говорити, наприклад, про Мілявську – ніхто не хоче дивитися. Хоча я роблю такі гострі заголовки: "Мілявська і лопата з лайном". Не хочуть дивитися, бо все розуміють про цих людей.

Далі: я хочу закінчити щодо цієї персони. Я думаю, що ти бачив, найімовірніше, цей скрін переписки цього ж пропагандиста нижчої ланки, який виставив у себе в Telegram-каналі переписку з Мілявською. Антон переписується з Мілявською...

Не бачив.

– Не бачив? Дмитре, розповідаю. Вона дякує йому за те, що він веде свої нескінченні, розкішні... Вона так і пише: "Я пишаюся тобою, я перед тобою схиляюся, я насолоджуюся". Дмитре, я нагадую, що всі ці інтерв'ю, які записує цей чувак, – це інтерв'ю з тими людьми, які відзначилися лише в одному: у ненависті до України, – а дехто вже й замазався кров'ю. І от вона освідчується у глибокому коханні. І я думаю: "Що в тебе там, тітко, має бути всередині? Що взагалі, бл...дь, із тобою сталося? Ти чому настільки морально потворна?"

От не дарма я її недолюблював. Я пам'ятаю, як вона гепалася на коліна перед Мізуліною на своєму концерті. Уже тоді Мізуліна-старша із цією, бл...дь, своєю гулькою ініціювала всі ці людиноненависницькі закони в Росії. У моїй країні вже ненависть перла повним ходом, і раптом ця перед нею падає, водночас за тиждень виступаючи в гей-клубі... Ти розумієш, Дмитре, це шизофренія. Вона ж триває вже дуже давно. Але коли ти боготвориш і пишеш про це: "Я схиляюся перед тобою, Антоне, за те, що ти виносиш на білий світ усю ту гидоту... Схиляюся..." "Я так тебе люблю..." – пише вона. Слухай, краще б вона й далі вживала, як тоді. Краще б вона й далі нюхала. Я не знаю, у мене слів немає. Це якесь старе позорисько, це просто ніяк не пояснити.

І знаєш, Дмитре, я тобі хочу сказати: у мене відбулася аберація свідомості. Я коли бачу всіх їх: гарно вбраних, строкатих, у кольоровому одязі – на різних каналах російського телебачення, усі ці уривки, моя свідомість перестала видавати мені людей. Я бачу тварин, я бачу чудовиськ. Я дивлюся на Мілявську, на Кудрявцеву, на Газманова та інших, інших – і я бачу чудовиськ. У них реально хвости, копита, якісь дивні вуха. Я не можу. Я буквально лякаюся цього. Це справді щось ненормальне. Я перестав бачити в них людей. Я не бачу в них нічого людського.

Коли довкола лайно, ти принюхуєшся – і вже не відчуваєш. От Наташа Корольова принюхалася

Ти знаєш, що цікаво? Ми говорили про [Любов] Успенську: киянка. Ми говоримо зараз про Лоліту: дівчинку, яка прожила в Києві найкращі роки, у Львові жила перед цим, яка теж увібрала Україну, співала пісні українською мовою. І я тобі більше скажу: Наташа Корольова. Це ж узагалі біда. Я жив у Києві на Борщагівці  це район такий – і ходив у середню школу №205. Провчився там до 7-го класу. Потім переїхав на Оболонь. У цю саму школу за кілька років ходила Наташа Корольова, тоді Наташа Поривай. Навіть більше. У мене була класна керівниця Марія Миколаївна Бабич – викладачка української мови та літератури, яка потім була класною керівницею Наташі Корольової. Вона співала пісні українською мовою. Ну а із цією ідіоткою що сталося? Ну, чоловік у неї ідіот: дві звивини в голові, і то  підозрюю, що півтори. Але вона... Як можна так ставитися до своєї батьківщини, до своєї країни, до свого народу, частиною якого вона є? Що з ними відбувається? Це що, гроші так? У тебе квартира в Америці, у тебе там мати, у тебе там сестра, у тебе там сім'я сестри. Що з ними?

– Дмитре, ти знаєш, є таке поняття, як "принюхалися". От коли довкола лайно, але ти принюхуєшся – і ти його в якийсь момент уже не відчуваєш. Я зараз і про її чоловіка, котрий від початку війни виставляв ці пости. Йому за це багато не платили. Це не були мільйони рублів, як, скажімо, у великих персон за постик. Щоб ти розумів, які суми там гуляють. Чи заплатили ці пройдисвіти з них податки – це вже інше запитання. Ні, ціна цьому копійчана. 50–100 тис. рублів. Кому потрібен цей старий яйцетряс? Це взагалі незрозуміло. Але вона принюхалася. Ти знаєш, вона постала перед вибором, що їй робити: або позбуватися його, або якось... Це ж теж маніфест. Розумієш? Це теж дуже революційний був крок. Я пам'ятаю, я у своїх ефірах казав: "Ви знаєте, вона розійшлася з ним. Ось побачите: вона з ним розійшлася". Я це бачу з її фотографій: немає його. Лише вона сама. Але зараз вони милуються на якихось курортах, вона треться поруч із ним, з усмішкою... Не те що це недоречно з огляду на те, що ти українка по крові... Це якось схоже на знущання.

І з урахуванням іще, Дмитре, що Людмила Іванівна Поривай – жінка, якій за 80 років, – незважаючи на ці свої приколи, послухай, вона ж залишається патріоткою своєї країни. Вона ж багато разів висловилася й надала своє розуміння цього. У них же насправді там стався внутрішній конфлікт. Я не знаю, як їм вдалося домовитися. Мені незрозуміло, що вона відчула в цей момент. Ти знаєш, Дмитре, можливо, вона справді кохає його. Можливо, їй не хотілося все це влаштовувати.

А стосовно того, що ми від неї нічого не дочекалися: припустімо, якоїсь програмної промови, програмної заяви, чи хоча б мовчання стосовно цього, чи хоча б маленького натяку на це на все… Послухай, вони виправдовують себе так: "Нас не пускали в Україну. Слухайте, чого ви хочете? Я давно нев'їзна". Усе, там травою поросло. "Вони в усьому винні". Як виправдовувала себе Лоліта, пам'ятаєш? Я не знаю, чи ти віриш у цей випадок: що в російськомовному Києві її маму нібито гепнув хтось за російську мову.

Абсурд.

– Так, Дмитре, це ж було придумано спеціально, щоб щоразу діставати цей козир. Адже Лоліта – це постійна брехня, це неправда. Починаючи з того, як... Не хочу падати в цю жовтизну, але послухай. Коли в неї був ще той молодий чоловік, який гроші від неї носив своїй молодій коханці, вона щодня не лінувалася виходити у Stories і розповідати з одутлим обличчям жінки, яка забула, що таке особисте життя, – розповідати, що в неї є секс, що зате в неї секс щодня. І це розуміли всі: "Навіщо вона бреше? Навіщо це все, якщо чоловіка поряд немає?" Він уже давно був у секті, він уже давно зносив якусь... Розумієш, це все брехня, от наче ложечки й бабуся... Оце та історія: що осад залишився. Вони – кожна для себе – придумали ось ту саму концепцію: "Я казатиму, що було так: маму вдарили, в Україну не пускали, ще щось". Щось там вигадує Ані Лорак, бідненька. Вовтузиться так, усе по-тупому...

Фото: solncevrusya/Instagram Фото: solncevrusya / Instagram

Вона тупа просто. Тому вовтузиться.

– Не дуже розумна. Дмитре, але я тобі хочу сказати... Ти знаєш, вона не дуже розумна, я погоджуся, але згадай, як її любила Україна. Як мені сказала одна людина з України, я пам'ятаю, давно ще: ми бігали Києвом і шукали її компакт-диски, коли інтернет ще був не дуже розвинений. Вона мені казала: "Вона виросла на очах у всієї країни. І тому ми її любимо. Ти маєш купити цей альбом з її українськими піснями. Як ми всі до неї добре ставимося..." І я пам'ятаю, ми бігали перед моїм потягом на Москву й шукали ці диски. І ось що зараз? Їй же ніхто не дозволить повернутися, концерти її не відбудуться. Це ж не та історія, яка зараз із Сердючкою, концерти якої – Вєркіни, Андрійкові – перенесено в Лос-Анджелесі й узагалі по всій Північній Америці, але на них усі чекають. Я ще вчора був у Вашингтоні, але квитки взяли сьогодні на ніч, щоб сьогодні бути на концерті Андрія. І концерти таки будуть. Там усе це технічно трішки не склалося, але на Андрія всі чекають. І ні в кого навіть не виникає сумніву, що це буде биток. А що буде з Ані, я не знаю. Чи дозволять вони їй? Що буде з бідненькою [Світланою] Лободою? До речі, меншою мірою я якось усередині відчуваю конкретно до Світлани якийсь негатив. Тому що я пам'ятаю ті звинувачення. Я пам'ятаю, що ти теж був до них приєднаний: що вона була нещирою в перші дні, що це були крокодилячі сльози тощо, тощо. Дмитре, вона інакше не вміє. Ось які сльози були, такі й були. І потім вона почала відгрібати від усіх: від Росії, від України. І все, що їй залишилося робити, – це доводити всім, що вона не кінчена людина. Я знаю, що вона допомагає простим людям. Це нескінченна гуманітарка. Ну, послухай... Я думаю, що все-таки з Лободою відбудеться якийсь такий камбек... Мені так здається: що Україна не те що пробачить... За що там пробачати, бляха-муха? Працювала – і працювала. Але Україна якось зрозуміє її просто. Просто зрозуміє.

Якого хера Меладзе поперся в Альпи із дружиною заступника Шойгу? Це баба з чумного барака

А Меладзе Валера потрапив у скандал...

– Дмитре, я тобі поясню. Там дуже дивні якісь системні помилки в Меладзе. Припустімо, ось вони його ловлять на цьому "слава Україні". Вони його ловлять. Я навіть припускаю, що той чолов'яга, який йому казав: "Ну скажи, скажи "слава Україні", що він спеціально зняв це для того, щоб зробити цей вкид. Валерій вивчає цей урок. Він його розуміє: що зараз вони його ловлять. Вони ловлять, вони принижують, вони цькують його на телебаченні, цькують його у ЗМІ. Він усе це розуміє.

Далі: якого хера ти поперся, скажи мені, будь ласка, в Альпи із дружиною Тимура Іванова – заступника [міністра оборони РФ Сергія] Шойгу? Якого ти біса з нею виставляєшся? Та в неї, бл...дь, вовчий квиток на лобі приклеєно, це баба з чумного барака. На неї дивитися не можна, її стороною треба оминати. Ну ти ж щойно зробив заяву, Валеро, про те, що "друзі, я проти ненависті, я за те, щоб усе це владналося... Будь ласка, зрозумійте мене правильно", і тут ти з'являєшся із цією жінкою. Та я розумію, що вона нібито розлучена. Я це все розумію. Але слухай: для яких дурнів ця казка про розлучення була? Ти не мусиш собі цього дозволяти. Вона таки відома особистість, і вона дружина цієї людини. Це соромно, це стрьомно, Валеро. Невже цей зв'язок не вибудовується в голові?

Тобто Валера сам собі ставить ці капкани, сам у ці капкани потрапляє, потім він робить це велике сумне обличчя: що його знову не зрозуміли. Потім він знову натрапить на те, що його повністю закенселять у Росії. Повністю. І не дадуть виступати. Просто не дадуть. Україна, слухай, теж під великим питанням. Що робити? Їздити Східною Європою й намагатися працювати на ту аудиторію? Це теж усе велике питання, це теж трішки дивно, це все трішки чудно. Навіщо він це собі дозволяє? Я навіть не знаю, чи є в цих людей, Дмитре, той карт-бланш, та довіра, знаєш, великий люфт довіри від людей, зокрема жителів України, – які зможуть усе це переварити, пробачити їм це..

Ні, ні. Прощення нікому не буде. Тому що кров і багато крові. Нікому не буде прощення. Усе.

– Вони ж на очах, вони стоять відкрито, їх усі бачать. До них же побігли куратори. Навіщо вони їм потрібні були, ці люди, які насправді співають простенькі пісеньки? Тому що вони на очах, тому що на них дивляться, нібито вони концентрують у собі якісь сенси. Зараз розуміємо: ну. які, бл...дь, сенси, до біса? Хто вони такі? Та будь-яка дитина, яка малює малюнок антивоєнний, – у ній більше сенсу, ніж, бл...дь, у всій Доліній, разом узятій з усіма її досягненнями й піснями про те, як 31 липня щось, там, зацвіте. Та пішли ви до біса, старі виродки, із цим усім. Як ви проникливо розповідаєте у своїх соцмережах, що все, що зараз відбувається, – це правильно... Ні, дорогенькі. Я в кожному своєму ефірі кажу: "Запам'ятовуйте ці ...бальники, запам'ятовуйте кожного, хто це робить".

І ще я розповідаю своїй публіці... Я не знаю, як ти до цього поставишся, Дмитре, але люди бувають різні. Люди приходять, і вони справді знаходять щось погане в українському народі, вони за щось там чіпляються: "А ось вони, а ось вони..." І тоді я їм кажу всім одне й те саме:  "Послухайте. Ну, якщо ви не хочете перейнятися долею людей із того боку, окей. Вам до них байдуже, ви вважаєте, що так їм і треба. Добре, нехай так і буде. Подумайте про нас: про росіян. Ви вважаєте, що ми зараз у шоколаді? Ми всі перебуваємо в якомусь сливовому повидлі, бл...дь, нам усім круто пощастило? Та ви, бл...дь, дівчатка, на себе не схожі. У вас душа на соплях тримається". Кожна друга пише мені чи то на пошту, чи то ще кудись: "Русю, не знаю, що робити. Усе по п...зді. Не знаю, за що братися". На початку цього було ще більше. А зараз вони трішки пристосувалися. Люди трохи стали себе хоча б асоціювати з тим, що відбувається навколо них. Ніби перестали нескінченно перебувати в цій депресії. Але ж це було. І я їм кажу: "Пожалійте себе, пожалійте нас, пожалійте нашу країну – Росію. Пожалійте її, зрештою, якщо ви не можете пожаліти сусідню. Але, будь ласка... Ви ж бачите, що вас дурить пропаганда. Ви ж бачите це. Як ви можете це хавати і, навіть більше, озброюватися цими знаннями від неї – і приходити мені – 48-річному лобові – розповідати про те, що ви там почули, і ви в це вірите? Та як ви насмілюєтеся, зрештою? Що з вами, народе? Пожалійте себе". Ось ти знаєш, це діє, Дмитре. Люди видихають, у них опускаються плечі, вони стають ніби самі свої. А насправді: якого біса? А те, а це, а п'яте-десяте.

Слухай, загалом, усім дуже складно, але я дуже сподіваюся... Дмитре, я все бачу. Я знаю, як ти – навіть спочатку – як ти тримався, як намагався знайти ці слова, адресовні моєму народу: до російських людей, до росіян. Ти намагався їх знайти, ти намагався бути людиною, яка розуміє, ти намагався говорити. "Я все розумію, люди, що ви в кабалі, що ви не можете вийти на протест", – тощо. Я пам'ятаю, як тобі було це все. І я пам'ятаю, як ти із цим щоразу прощався. Я пам'ятаю, як у тобі наростав гнів. Я це все бачив.

Я не думав, що російський народ виявиться таким рабським, таким тупим і агресивним. Ти знаєш, я не думав. Яка ж розумна Алла Борисівна і який розумний Максим [Галкін]...

– Ти знаєш, це не можна навіть просто так обговорювати. Це якийсь такий момент... Пугачова виявилася більшою за саму себе.

Так.

– У кілька разів. Вона такою величезною виявилася... Ти уявляєш? Тобто роблячи все це, живучи все це, бл...дь, життя, перебуваючи на цій сцені, я постійно бачу якісь її виступи, які я пропустив повз себе, я милуюсь нею, цією красунею, на якій тріщали колготки й вона не була тією красунею, якої від неї хтось, там, чекав, але водночас вона була такою гарною й такою доречною, сука, у кожному жесті... Я дивлюся на неї – і я пощу, посилаю то мамі своїй, то маминій сестрі, щоб нагадати їм: "Послухайте, це ж вона. Вона царювала, вона панувала, вона кружляла, бл..дь, над нами".

І ось, проживши все це життя, заробивши всі ці гроші, побудувавши всі ці палаци, виростивши Макса від худенького, вухатого, якого я бачив на прем'єрі в "Современнике", "Гроза" з Яковлєвою в головній ролі... Вони вдвох прийшли. Вона: така велика, така широка, така рясна Алла – і поруч худенький пацанчик, гурвіник із вухами – Макс. І вона виростила з нього цього розумника, цю видатну людину. І мені так соромно, що я дозволяв собі ті самі матеріали на тому самому "Эхе" колись, де намагався кепкувати з них. Я просто не розумів, яка це людина. Просто не розумів. Я не розумів, яка Алла. Я там-таки писав до неї звернення. І, до речі, я їй казав: "Алло, чому ти мовчиш? У країні відбувається мракобісся, воно наростає. Ти слова ніколи не скажеш. У в'язницю потрапляють правозахисниці. Окей, пофіг тобі на чоловіків – скажи щось про жінку, із якою зараз влада вчиняє погано й гидко, захисти її, напиши в себе в Instagram хоч щось, хоч щось нявкни". Я ось так їй писав. Але тепер я розумію, що все це було зроблено для того, щоб Алла не просто нявкнула, а для того, щоб вона гаркнула ось цим своїм вчинком і показала все. А показала вона найпростіші речі: "Як ви мене за...бали, тварюки... Як же я вас, бл...дь, ненавиджу... Як я вас, бл...дь, терпіти не можу... Суки ви й...бані. ...біться тут раком зі своєю війною. Я пішла. Я не матиму до цього жодного стосунку". Ось це, не промовивши жодного слова, сказала Пугачова насправді. Ось це і був її маніфест, ось це й було її послання.

Хай що Симоньян дристає по стінах на адресу Пугачової, людям не заходить

Пугачовський бунт.

– Саме він. Той самий, котрий так і не зміг зняти Василь Шукшин і себе в головній ролі. Як він хотів зняти цей фільм... Серце все своє пошматував. Боже мій, слухай, це ж мало статися. Дмитре, ми не могли це в жодному страшному сні припустити, що Пугачова колись буде відступницею, зрадницею, ренегаткою в їхніх словах, в їхніх очах, що вони проклинатимуть її з великих федеральних каналів, що стоятиме усміхнена [пропагандистка Маргарита] Симоньян і говоритиме всю ту гидоту на їхню адресу, яку вона говорила. Але вона, озираючись, як злодій на ярмарку, щоразу... Ти б бачив, із якою охороною вона їздить улюбленою Москвою, де, судячи з усього, вона вірить, що її дуже люблять, а охорона в неї, бл...дь, як у Цеденбала. То от вона не врахувала одного моменту. Про це вона, бл...дь, промовчала: що все, хай що вона каже, хай чим вона дристає, бл...дь, по стінах на адресу Пугачової – це все людям не заходить, це не працює. Пугачову як любили, як обожнювали, так і люблять. І якщо Пугачова буде, наприклад, у якихось своїх екзерсисах, у своїх ескападах трохи яскравішою, чи що, і частіше їх гамселити, то це буде тільки на ура, ми лише одне розумітимемо: вона жива як патріотка своєї батьківщини, вона величезна громадянка, і ця громадянськість у ній вирує, і їй не байдуже. І я так безглуздо, не розуміючи цього колись, намагався її критикувати за мовчання... І я пам'ятаю, як мене дратувало... Вона навіть у собчаковському інтерв'ю, де Собчак намагається її на чомусь підловити, витягнути її на щось. А Пугачова вдає, що не розуміє, про що говорить Собчак... Я пам'ятаю, як мене це дратувало. Я пам'ятаю, як усе всередині вирувало: "Алло, ну що ж таке?! Ну чому, ну чому, ну чому? Ти мусиш, ти і є та сама, бл...дь". Але я не мав цієї відповіді від неї. І ось тепер я розумію: минали всі ці роки, щоб вона відповіла по-справжньому. Вона рвонула – так рвонула. По-справжньому, по-бойовому. Отак, як могла. Вона поставила на карту все, як ніхто. Вона сказала за все попереднє життя.

Фото: alla_orfey/Instagram Фото: alla_orfey / Instagram

Так. Ну ось Кіркоров  він також нею вирощений. Чому він вчинив як ідіот? Бо він ідіот?

– Злякався, лупоокий. Злякався. Дмитре, він дуже перебздів, пересрав. Перепрошую за ці натуралізми. Друзі, інших слів тут не дібрати. І те саме: люди помиляються – вони говорять про те, що йому нібито хтось погрожував. Жодних погроз. Достатньо було заборонити кілька його гівноконцертів: ось цих його дешевих виходів у капелюхах у пір'ї. Достатньо було зробити це. Досить було нацькувати на нього шизофреніка Пєвцова, щоб він наклав повні штани. І ось так, стиснувши дупу, щоб не розхлюпати, він ходить досі. Хай там що він показує, хай у якому стані розширеної свідомості перебуває, Дмитре, його веде зараз лише одне: страх. Тому що він мусить розуміти, що він як гомосексуал, як людина, про яку відомо абсолютно все – і на всіх його коханців, ескортників... Вони всі у великій теці записані і в конторі лежать. Він має розуміти, що колись, якщо їм знадобиться, вони його схоплять – і заверещить він дуже голосно – на всю, бл...дь, Івановську. Він говоритиме про те, що "та я такий..." Не спрацює, не допоможе взагалі нічого. Ось ці всі його концертики полетять за відомою адресою. Усе оце його пір'я, усі ці дупи, які він там демонструє, – усе ось це, що нібито йому похрін, нібито тепер він примадонна... Примадонна він, тільки всрата. Це все не спрацює.

А в Америку виїхати він не намагався?

– Дмитре, ти знаєш, він якось дивно, хитренько з'являється тут, у Маямі, постить усі ці Stories зі своїми друзями. Начебто все як і раніше. Начебто йому нічого не заважає. "Чого ви! Я людина світу, я такий космополіт... Я і тут, і там літаю. Ги-ги! Лише погляньте на мене. Як ви можете висувати мені претензії? Я ж голуб миру". Півень ти, бл...дь, миру, х...й ти мамин. Ось ти хто. Це перше.

Дмитре, в Америці будинок. Хати просто так не продати. За безцінь ти не віддаси цього будинку в Маямі. Великий будинок. Він коштує кілька мільйонів. Ну, у Маямі не такі ціни, як у Лос-Анджелесі, вони там менші. І там можна, наприклад, таке житло, як у нього, скинути, приміром, до $2 млн. Можливо, за два з половиною. Але на це треба знайти покупця. І, я думаю, він дуже вовтузиться. Я думаю, він дуже наляканий у цьому сенсі. Він розуміє, що його можуть занести в усі ці списки. Я не знаю, заніс його Зеленський у списки чи ні.

Звісно.

– Ось. Потім ці списки, як каже Невзорич, перефотографує Європа й Америка. Нам треба лише зачекати. Я чесно скажу: звісно, багато людей, які якось намагаються мені навіяти: "Ну послухай, це ж Кіркоров. Ну що ти від нього хочеш? Ну він, бл...дь, артист Яйцев. Чого ти від нього чекаєш?" Ну послухай... Окей, у нас перед очима ті артисти, які закрили свої роти. Просто закрили. У нас той самий Леонтьєв. І я думаю, я впевнений, Дмитре, що Кіркорову нічого не загрожувало. Ну, розповіла Симоньян, що Кіркоров займається збоченим сексом, натякнула вона на це. Не хочу говорити, але там гаси світло взагалі. Окей.

А що таке "гаси світло взагалі"?

– Дмитре, вона дуже чітко сказала.

Ну, що він гей, чи що?

– Дмитре, це вже стара інформація, ну послухай... Це вже нікому не цікаво.

Він уже не гей?

– Ні. Там інше. Послухай: вона прямо натякнула на його сексуальні уподобання. Гейські уподобання вона не озвучувала, це було й так усе зрозуміло.

Що вона сказала, якщо вона вже сказала? Що?

– Знаєш як? Я так, м'яко скажу. Тому що нас дивитимуться й жінки теж. Мені дуже не хочеться ображати людей, для яких я й так уже наговорив тут матом. Вона натякнула на те, що Кіркоров займається сексом із використанням, м'яко кажучи, екскрементів. Це його пристрасть. Ось на це вона натякнула. Тому що для Симоньян закон не писано. Він злякався того, що вона продовжить свій спіч. І побіг – ти не повіриш, Дмитре, – у неї просити пробачення. Вона як пройдисвітка, звісно, дуже хитра, хотіла, щоб ці його пробачення залишилися між ними. Але Симоньян в інтерв'ю, здається, Манучарову тому самому – усе видала. Вона вивалила все це цебро про нього: що він просив вибачення, злякався тощо. Тому так.

А те, що він перебуває в Америці, і вся ця історія про туди-сюди, як він їздить тощо... Я дуже сподіваюся, що це ненадовго. Дуже сподіваюся. Тому що ті люди, які нам розповідають, що всі ті неподобства, які відбуваються... Розповідають зі сцени, з нібито сльозою в голосі, що всі ці неподобства... Словом, що війна – нам мати рідна, і це те, до чого ми так ішли, і те, чому ми маємо радіти...

І все через Америку.

– І все через Америку. І зараз Америка руками України все це робить... Ось усі ці люди, усі ці публічні представники російського шоу-бізнесу – вони мають знати про те, що у вільний, інший світ вони виїхати більше не зможуть: санкції назавжди.

Звісно, 100%. На кого ще не наклали, на того накладуть. І будинки свої, і квартири  вони про них можуть забути вже.

– Накладуть. А як вони плачуть за ними, слухай... Як Газманов підплакує за тим, що в нього десь у Прибалтиці квартира, у Латвії – і те, і те, і він не може... Він би хотів, але він не може, і йому доводиться платити там комуналку.

Нехай Путіну поплачеться  може, Путін йому компенсує.

– Так, йому чи ще комусь.

Гомосексуали у РФ – вороги держави. Відкритим гомосексуалам, як Лазарєв, Басков, Білан, Кіркоров, облізлий Сосєдов, доведеться вдавати натуралів

А Басков теж боїться того самого, чого боїться Кіркоров?

(Сміється). Басков – один із найбільш, звісно, боягузливих представників усієї цієї п...здобратії. Він боїться взагалі, у принципі, усього. Я думаю, що це його розриває. У нього яка не яка фанбаза із цих бабць, бабусенцій усіляких, бабуленцій, які чекають від нього... Сьогодні встаю, із чашкою кави перед комп'ютером сідаю – і що читаю? "Нарешті Басков розсекретив свою дівчину".

(Сміється).

– Зараз, Дмитре, ми дочекаємося. Ми дочекаємося шлюбу тисячоліття. Ми побачимо ще всі ці весілля.

Кіркоров одружується з Басковим?

– Слухай, у Кіркорова теж нібито якась тітка зараз завелася. Зараз вони всі їх демонструватимуть. Я не знаю, на що це буде схоже. Але якщо куратори запропонують їм гроші – і, припустімо, якась третьої свіжості Лера Кудрявцева... Бо тільки вона може. Я тобі нагадую про її роман із Лазарєвим і про її нескінченні викидні, коли вона знімалася. Ви просто це забули. А це пам'ятаю я, бо, ну послухайте, я був оглядачем світської хроніки. І я пам'ятаю ці заголовки: "У Кудрявцевої викидень від Лазарєва". Тобто вони брехали настільки, вони вигадували настільки... Тобто якісь жахливі висоти брехні, надзвичайно жахливі.

Тобто якщо якісь куратори запропонують достатню суму, Кудрявцева й мужика свого, хокеїста, покине, і зречеться всього на світі, зробить усе: у зелений колір пофарбується і член собі наростить. За бабки все абсолютно. Для того щоб знову увійти в якісь стосунки з якимось Басковим. Тому що насправді жінки, які цінують себе, звісно, цього не робитимуть. За жодні гроші вони не вдаватимуть.

Між іншим, я тобі хочу сказати, Дмитре, це складно – вдавати якісь стосунки на публіці. І після того як Басков це вдавав із Лопирьовою, з Волочковою, ще х...й знає з ким, він намагався це робити ще й з іншими людьми. І це все було ніяк, це все було як у порожнечу. З однієї простої причини: вони самі не заводяться одне від одного і їм не вдається це показувати на публіці. Розумієш? Емоція не народжується жодна. Але тут їм треба буде вдавати, бо закон ухвалено: гомосексуали – це вороги Російської держави. Відкриті гомосексуали, як Лазарєв, Басков, Білан, Кіркоров, облізлий Сосєдов туди ж, до речі, який став пропагандистом мерзотним, – їм доведеться щось із цим робити. Вони вдаватимуть із себе тепер натуралів. Це буде соромно, це буде дуже смішно, але ми будемо свідками цього.

Фото: EPA Фото: EPA

Що буде далі? Ти, напевно, ставив собі це запитання. Як ти на нього відповідаєш?

– Знаєш, Дмитре, усі ми чекаємо нібито на цих "чорних лебедів". Цього лебедя, який прилетить раптом сьогодні – і небо проясниться. Але навіть тут, перебуваючи у Лос-Анджелесі, у нескінченному раю в одному сезоні – цей сезон має назву "літо", – я однаково відчуваю те саме. Серце, знаєш, як заячий хвостик. Ось так ось. Не можу це від себе відпустити. Я не можу перестати думати про те, що відбувається. Я дуже хвилююся. Я хвилююся за власну країну, я хвилююся за Україну. Мене все це дуже заводить, я хвилююся за це все. Це справді так.

І всі ці розповіді про те, що поїхали... "Ну послушай: уехал – и забудь". Це так не працює. Цей механізм просто так не їде. Цей попіл Клааса досі стукає. І, звісно, я щоразу продумую те, про що ти зараз запитав: що буде далі, що на нас усіх далі чекає. Якщо говорити про те, що буде із шоу-бізнесом... Незважаючи на те, що сталося, хай хто прийде до влади, наприклад, завтра в Росії, послухай, вони поводитимуться так само, як комуністи 1991 року, коли розвалився Радянський Союз: "Да ничего не случилось, ребята". Вони, як і раніше, співатимуть. І тільки найупоротіші люди на кшталт мене – вони нагадуватимуть їм про те, як вони колись поводилися.

Вони скажуть: "Нам дали не ту інформацію, нас обдурили".

– "Нам веліли, нас змусили, на горло поставили ногу".

Так.

– Ні, звісно, це все брехня. Я думаю, що люди розумні й усі це все розумітимуть. Тож усе, що стосується шоу-бізнесу, усіх цих пройдисвітів і шкур, – вони поводитимуться наче й не було нічого. Я не знаю, чи будуть вони, як і раніше, плакати за дідом Кабаєм, як возвеличують його зараз, як вони до цього ставитимуться... Я не знаю. Мені складно уявити пряму мову Лариси Доліної або Баскова, які влаштовують нам усе це порно.

Усе, що стосується простих людей... Ті люди, які вірять і сподіваються на краще, – Дмитре я тобі хочу сказати, що їх більшість. Я знаю твоє ставлення. Я знаю всю твою риторику. Вона досить зла. Я це все знаю. Я знаю, як ти проклинаєш усю цю ситуацію. Я це все знаю. Але я пам'ятаю, Дмитре Іллічу, із якою... І все це є в YouTube. Із якою любов'ю ти розмовляв з артистами – радянськими, російськими артистами, – як ти любив їх. І через цю твою любов... (Плаче). Бл...дь... Я розумів, як ти любиш людей – усіх людей. І те, який ти зараз став, і який я став зараз, і які ми стали злі...

Ти знаєш, я не знав і уявити собі не міг, що багато хто з тих, кого я любив, виявляться п...дарами просто, просто п...дарами гнійними, поганими. І я не уявляв цього. І про частину цих людей ми розмовляли з тобою сьогодні. У нас тут бомби летять на житлові квартали, у нас гинуть діти  в Україні,  у нас убивають людей, військових наших, ні за що ні про що. Прийшли, суки, сюди. А ці суки там, у Москві, оспівують це і ще й розповідають, що так і треба, ще й мало. "Давайте еще больше".

– "Давайте еще больше".

Та як же їх любити? Їх проклинати й ненавидіти лише.

– Я знаю. Дмитре, я все це знаю. Я щодня говорю на адресу цих людей слова ненависті. Розумієш, вони руйнують зокрема і мою нервову систему. І я, звісно, благаю Бога про те, щоб швидше це все закінчилося. Тому що це не може тривати вічно. Я це все бачу. Я бачу ці жертви. Я дивлюся, я читаю все, я все це дивлюся. І моє серце кров'ю обливається. З огляду на те, що мій вітчим, який виростив мене, – мій нерідний батько, тобто мій батько не по крові, – він з України. Він, між іншим, із Донбасу. І хай який він стосовно мене, який він складний, яким він жорсткий, – він мене виростив. І я стільки разів був в Україні, я стільки разів був у Києві... Я знімався на телебаченні. До речі, у [куми президента РФ Володимира Путіна, колишньої української телеведучої] Оксани Марченко в шоу. Так. Навіть у цьому мені пощастило. Я стільки разів виступав в Одесі... Я виступив у всіх нічних клубах зі своєю шоу-програмою, зокрема в "Ібіці", "Ітаці" тощо. І скрізь було повно народу, скрізь нескінченна любов і скрізь... Послухай, я не знав, як їхати звідти.

І я, пам'ятаючи про все це, ніколи в житті... Мене жодна пропаганда ніколи не обдурить, хай що вони мені розповідають. Я дуже чітко знаю, які насправді люди України, на що вони здатні, скільки в них у душі всього. І це назавжди зі мною. І ці люди приходять до мене в чат. І дивно, Дмитре, наскільки вони коректні. Ніхто з них ніколи не пише: "Росіяни, та щоб із вами те, це, п'яте..." Ніколи. Ось вони несуть цей біль, вони про цей біль розповідають, вони роблять це настільки розумно, і ніхто ніколи з них, знаючи, що в мене такий величезний, тисячний, чат у цей момент не напише: "Росіяни, що с вами? Горіть". Ніколи. Це дивовижна якість. Просто дивовижна. І я щоразу про це кажу: "Чат, зауважте, скільки у нас українських жінок, які добрі: просто добрі по-людськи. Цінуйте це".

Скріншот: У гостях у Гордона/YouTube Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube

Рустаме, дякую. У нас було дуже гарне інтерв'ю.

– Так.

Дуже гарне. І я впевнений, що для мільйонів наших глядачів воно теж буде цікавим, як і для мене. Для мене це була насолода. Дякую.

– І для мене – теж насолода. Дмитре, дуже дякую. Від моєї дружини вам велике вітання. Київ у її серці назавжди. Акцент київський нікуди не дівся – український. Це так мені приємно..Хоча як гарно вона розмовляє англійською мовою... Якби ти чув... Але коли вона переходить на мову – для мене це просто чудово. Я їй кажу: "Говори, говори, говори". (Сміється).

Дружині вітання. Дякую.

– Гаразд. На все добре. Бувай.

Відео: В гостях у Гордона / YouTube