-1 Киев
Академія
(Академічне посланіє ученій славнобратії в нашій демократії)
В Академії наук
Йде весняний перестук.
Стукотять вони, як дятли.
Хто кого узяв за патли,
Хто – руками, хто без рук,
Але-академічний звук.
Лисина об лисину
Стукотить навмисне.
В Академії наук
Йде весняний передзвін.
Це ж про що? Про зміни він.
Як змінитись, щоб без змін.
Але всюди скільки мін!
Де не йди – відкритий люк!
Але всюди – скільки злюк...
Там люстрація – кастрація –
Всім реформам ілюстрація.
Академію – на сук?..
Що? Патон? Ще попатоним?
Та годилося б бонтоном
Зміну влади провести.
Будеш ти? Чи будеш ти?
Всі безсмертні, як хорти,
Величають і чіпляють
Всім професорські хвости
Замести щось в час сльоти.
В Академії наук
Геть академічний звук –
Лише грюк, та стук, та пук,
То розпукалась розпука
То з фейсбуком й без фейсбука
На ристалищі розпук.
В Академії наук
Був славетний Корнійчук,
Був Тичина,
Був Бажан,
А тепер нема нема Жанн,
Лише знаю Скрипник Жанну,
Для Патона файну панну,
Повну чар і повну ран...
В Академії наук
Рильський був – а далі знижка.
Одцуралися Малишка
І Сосюри, ще кого?
Може, Первомайського.
Все ж гуманітарний звук!
Ти йому про пекло мук –
Він про очі карії...
Де ж гуманітарії?
Мене Довгий туди кликав.
Засідала там Велика
Й Мала Академія.
Хто мудріший? Заковика.
У заздрості – люта пика.
Бачите, у темі я.
Довгого вони блокують,
І давно він п’є гіркую,
Не приймають – затялись.
Та хто лис, а хто і рись,
Та вони до нього – брись!
Ти ж, Борисе, заступись,
Та затявся щось Борис...
Ну, а славний наш Юхновський,
Чоловік не угодовський,
Колись був – Народна Рада!
Та й тепер його порада
З патріарших його літ.
Його вислухати слід:
"У ворон, у горобців,
У мурах – в кінці кінців
Всюди самоуправління.
Хай нам вистачить терпіння
Подолати всіх людців
І повчитись в горобців!"
Де жінки о цій порі?
Де Склодовська, що Кюрі?
Зробимо матріархат...
А мужчинську – хай їм кат,
Як лунає бабський мат,
То кінець мужчинській грі
У весняній цій порі
При весняному Дніпрі
На порі хто? На порі?
Годі снидіти в норі!
Де Мухіна? Де Пашкова?
Металургія порошкова?
Утопили все в Дніпрі...
Академія медична?
З Кременем педагогічна?
У цій грі вони журі?
Академік з Руху - Кислий
У порадах дуже стислий,
Вірші внучки ревно вчить –
Перевершила вже Ліну.
Славну він чекає зміну.
Його вічність – наша мить.
У фейсбуці на тому боці
Бачу фейсбук на кожному кроці.
А як може жити фейсбук
Без рук, без ніг і без букв,
Хіба що моя розпука
Розпукалась без фейсбука.
Академік наш, Борис він,
Має місто вже Бориспіль,
Має річку Борисфен,
Має фонд і має фен.
Славен Ількович Борис
Має купу славних рис –
То він лев, а то він лис,
Як його Мазепа вчив,
Він Мазепу перевчив.
Патон Нобля хотів дати.
Тупі шведські лавріяти.
Для них Патон, що понтон.
Нам Президія не в тон.
Ми брати з ним по дантисту.
Норовисту, але чисту
Ведем лінію здавен.
Для кучерів – один фен...
Драч – почесний академік
В Академії мистецтв.
Він в кіно завжди у темі,
Темніший лиш в теоремі,
У нього бризкають ще рими –
Всюди грець і всюди спець.
Він колись був як той Стець
З Наливайком - зараз вдвох,
А тоді він був як Бог
Як хотів, так правував,
Кучма жити не давав...
Що ж скажу вам на кінець?
– Ну а ти що скажеш, Ліно?
– Я б їх лунко об коліно...
Я б молодших всіх – в АТО,
Гала-драла щоб ніхто,
А старих (лисунів) – на пенсію
У Крим або в Валенсію!
Академію б Оксанусі.
Вона мудра як занусі,
Від Занусі ще мудріша,
Бо гарніша і римніша
Вона зна, чим дише Рим!
Я ж лишуся серед рим...
Я б Василькові дала
Вже членкора – от діла!
Я ж лишуся серед рим,
А їм всім – хай суп з котом,
Як проґавили АТО,
Не з котом, то з кицькою
Сильно слабошпицькою...
Слабошпицького – в безсмертні!
У спілчанській круговерті
Компілятор як ніхто,
Він у нас як Правий сектор,
В радіо – Європи вектор,
Хай йому бульйон з котом.
Може б, сина у безсмертні?
Його сину у конверті
Всі премії, всі призи.
Він безсмертний три рази
За німе своє кіно,
Голе і німе воно...
Давно репнув Корнійчук.
В Академію б – Шевчук
Базилевс, Мовчан, Щербак...
Що сказав ще я не так,
Музо, знову за рюкзак!..
А Павличко? Що з Павличка?
В нього маршальська є личка,
Але далі жити мус –
Він Генералісимус!..
Семиноженко – магнат,
Він магнат і депутат,
Він – співак, художник - він,
За ним слава – навздогін.
Він Патона перевчить,
Перелеонардовінчить...
Ще й спортсмен – він нюхом чує,
Перелеонардовінчує...
Слава і мене віншує,
Він й мене фотографував
В Академії він граф...
Граф – не гриф.
А тільки грязь,
Йому липко, а він є князь.
Графське він своє графіті
Малював і на "Просвіті",
Та Мовчан сказав: "Ату!"
Я то й думав, що АТО...
А знайомець наш Жулинський,
Видно, прізвищем – волинський.
Хто ж прізвище вибира?
У президенти вже пора...
Чом він досі парія?
Треба нам гуманітарія.
Академік – секретар
І директор суперстар.
Всі вчепились до Патона,
До столітнього понтона –
Хто ж це платить за базар?
До могутнього Патона,
До столітнього понтона
Швартуються кораблі,
Яхти розміром з бідона
Туляться там дон до дона
І кораблики малі...
Компілятори з респектом
За Патоновим проектом
Всі вони – хліб-сіль Землі.
Тисячи їх, тисячі –
Хто ж їх годен полічить?
Полічить-порахувати,
У них мудрості кіловати:
Господь заздрить і мовчить!
Усі вони твердять, як вірші:
Без Патона буде гірше,
Їхня вічність, наша мить!
Світ без них одкине ноги,
Як одкинули касоги
І пропали у золі.
Всі безсмертні, всі вони
У намулі, як лини
Чи в’юни, перевиваються
І морочать людям яйця
З ученої сторони...
Стільки ти завдав хули!
Похвали, брат, похвали,
А то підеш до китайця,
Ні на кого він не лається –
Буддо, будь і сохрани!
Яцків – друг мій, академік,
Він давно в Європі, де він?
Він рахує всі зірки,
Всі зірки на рахівниці.
В нього заздрісники ниці,
Усі з комп'ютером дядьки.
Має премію Декарта.
Кажуть, Нобля вона варта.
Без мільйона лиш вона.
Краще б мільйон без Декарта,
Та не та нам впала карта –
Гроші свиснув Сатана...
Академік Іван Дзюба,
Хай не ріже Іван дуба,
Марта – вище всяких Сар!
Він Табачника втабачив,
Не зловив, бо й не побачив.
Той – в Ізраїль від покар,
Ну а там він вище хмар!
Патріарший в Дзюби жар –
Порошенка озадачив,
Ізраїльський формуляр
Марчукові він ще значив –
Хто ж заплатить за базар?!
Ну а що мій друг Попович?
На сковороді – ще той овоч!
Живе по Сковороді:
Владу вчить та сльозу ронить.
Він живе без охорони,
Тому й пише по воді...
Ліда Артюх борщі варить.
Вони – пара є до пари,
А ми нацики тверді.
А подруга – Ганна Скрипник –
В столах круглих однотипних
Захищає Срібну Русь.
В Рильського манерів вчиться
Ще рухівська молодиця.
Я за Русь ту поборюсь!
А Смолій – книжок томов'я
Вивергає на здоров'я,
Інколи й мені дає.
Але в мене малокров'я,
Ліні ще не поборов я,
Сил на розум не стає!
Бачите, у темі я!
Всюди Академія...
Патон – в тон вікам дідора,
Постать мудра і нехвора,
Вже піввіку президент...
Від Сталіна і до Юлі
Він сукав епохам дулі,
Не спинився й на момент...
Але брязкає галера –
Вже старезна, як холера...
Ще в Росії є така,
Але та воює з нами.
А чи справимося з ними –
Більше б пити молока!
Дончик – вам не замудончик,
Рухівець, несе бідончик
Жені славне молоко...
Дивиться через балкончик,
Чи Жулинський уже кончив
Закусити огірком?
Видають томи, томища,
А над ними вітер свище.
Люстраційний під замком...
Бар'яхтар і Ситник – друзі.
Ще в сталінській лісосмузі
Вони вивчились на п'ять.
Молоденькі, хоч старенькі,
Їм противний брязкіт-дзенькіт.
Бо таланту там печать.
А я Вересня Миколу
Від Ситника взяв по колу,
Бо він радіо-мудрець.
Єгор Соболєв і Наєм
Хай Ситника не займає.
По Вернадському він спець.
В корінь глянь – повсюди друзі.
Патон – друг. Учених – площа.
Але істина – дорожча.
Найдорожчий нам Сократ.
Чи ж люстрації він брат?
Він цикуту пив – песець!
Що ж сказати на кінець?
Академія – галера...
Тож, скажіть, якого хера
Вам, галерникам, ключі?
Абліцов енциклопедить,
Сів на свій велосипед він,
Та Ушкалов випив шкалик,
Постріляв учених галок –
Його переенциклопедив –
Про Шевченка він все зна.
Новизна так новизна!
До Дідро! До Даламбера!
Хто ж мудріший за Вольтера?
Хіба Дзюба – от холера!
Але він лиш пів Франка,
Абліцов так визначає.
(Напоїла Гала чаєм...)
Це б Павличка ще б узяти,
Їх докупи пов'язати –
Повним би були Франком...
Задоволені цілком?
Ще б притнуть Поповича,
Пана загадковича, –
Було б півтора Франка.
От в нас логіка яка!
А десниця в нас прудка.
А що щуйця? Наша щуйця
Собі трохи притушується...
Самогон – без огірка...
Обійміть університети:
Де специ, а де поети,
Буде видно і вночі!
Буде аж тоді Європа,
Як піднімете укропа,
До Європи ідучи!..
Не витримує бамага!
Всім увага! Всім увага:
Твіттерам і соцмережам,
Всім юпітерам, що стежать!
Стоп! Гряде переворот!
Всім увага! Де присяга?
СБУ? Грузини? Сага –
Де норвезький наш народ?
І кому це піде в рот
Навпаки й наоборот...
Де Кличко, там апрекот.
НАТО знов проґавило,
Бо ловило ґави в лот!..
Неймовірний епізод!..
Чом спішить так дуже рано
Драч до Хачатуряна,
Знайшов вихід в свойому злеті,
Вихід - в цім університеті,
Де правує вірменин.
Хто він? Що він за один?
Вірменія – вічна рана.
Хачатурян – її син.
Не дивиться мені в рот.
Зроби тут переворот,
Бо заждався вже народ.
Зроби владі аперкот.
Бо ж тут є професор Швайка,
Оцей рухівський всезнайка
Відповість він за базар.
Він Драча вчив ще за Руху.
Не любив він показуху,
Гривню вивів на вівтар.
В Швайки розум – три Одеси.
Та не возять мерседеси
Професорський його зад
Ні вперед, ані назад.
Іванченко-Іванова,
Письменниця загадкова,
Напува всіх молоком.
Драгоманова доярка,
Вчить студента й перестарка –
Як первак, то з огірком!
А Іван Ющук? З Іваном
Дружим поза всяким планом.
Пише класно, внуків множить.
Хай не візьме його нежить.
Самогон – то з огірком!
Десь тут був професор Гринів.
У нього завжди мед у скрині.
А де мед, там і поет.
Летить задом наперед.
Виступає сіль на спині
Де професор, а де шкет,
Учиняють тут бешкет!
Ось який переворот,
Бо заждався вже народ!
Президент – я.
Прем'єр – Швайка.
Спікером хай буде Райка.
Ющука кладем в Радбез.
І дамо ми лад в країні,
А то наче пес на сіні,
Хто з них пес, а хто не пес!
Без Яцика й Порошенка,
Без Гройсмана – одноденка,
Без Турчинова – теж без!..
Віддали вже пів-Вкраїни.
І тепер повсюди міни,
А найбільша міна – я.
Але тільки ти та я,
І аж кривава лінія,
Але в'ється як змія...
А Губерський? Він вже там...
Кремень теж гіпопотам,
Важчий мене на п'ять грам...
А р́ектори – ректор́а?
Усім туди, гіп-гіп-гура!
В Академію наук!
Андрющенко! Огнев’юк!
Славний вуз їх вибира,
Поступати буде внук.
Хто ж рубатиме той сук?
Хай же вчиться дітвора!..
Але каркає знов крук
Академії наук,
Каже знов своє кра-кра,
Весна ж силу забира!
Напина вогняний лук?
Ерос виринув з Дніпра,
Стрілу лупить по Патону,
Гані Скрипник по фасону
Весняному – всюди гра...
Бо ж старі – то дітвора.
Але, хитрий хитрован,
Насміхається Іван –
Де ж корупція найвища,
Мені каже, сила віща?
Там, де університет!
Ректори-князьки всевладні,
Суверени всі затратні,
Доларами рвуть вперед
Сюзерени і васали,
А васали носять мед.
Вища сила у васала,
Як припер найбільше сала.
Що ж робить? Війна. Корупція.
Всіх піддав вас ревно лупці я,
Я ж найбільше винуват,
Що помірно вас батожив,
А пиху і гонор множив
Делікатний в акурат.
В кого сила є і совість,
Одягніть штани джинсові,
Не цілуйте владу в зад,
Бо позбудемось держави,
Вона ледве же іржавить –
Тож катуйтесь, хай вам кат!
Не біжіть поза городом,
Проклянемося народом
У мільярди кіловат!
Конча-Озерна 13. 04. 2015 р.
Р. S.
Писав авторитет
В кастрований інтернет
Цензурований поет.
Хоч удав все кастрував,
Та не з'їв усе удав,
Усе видав Самвидав
Або, може, ще "Просвіта",
У неї смілива орбіта,
Мовний перейду кордон
І спитаю, де "Гордон"
