+2 Киев
"Свого не цурайтесь…", чи Чого хоче пані Подоляк?
Деякі спогади про минуле
Від імені більшості театральних діячів України хочемо сказати декілька слів з приводу законопроекту "Про театри і театральну справу" (щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури), прийнятого Верховною Радою у першому читанні.
Театральна громада обурена тим, що поправки до закону були внесені без консультацій з президією Національної академії мистецтв України – найдосвідченішими фахівцями у цій галузі. Постає логічне питання: навіщо в такому разі держава утримує цю установу? Навіщо у її складі функціонують декілька відділень – театральне, музичне, образотворче, тощо. Навіщо в ній зібрано людей, що віддали все життя своїй справі у різних галузях мистецтва? Виходить, вони не потрібні, коли справа торкається театральних реформ?
У нашому мистецтві є живі творчі традиції, на яких український театр не тільки тримався, але й здобував великі творчі перемоги впродовж всього ХХ століття.
І ці традиції перш за все полягають у тому, що в ХХ столітті керівник творчого колективу (будь-якого театру, хору, танцю), який є дійсно справжній лідер, фахівець високого рівня, очолював цей колектив довгі роки. Адже лише за цієї умови можна було не лише поставити кілька прекрасних вистав чи програм танцю і співу, але – і це головне – виховати нові покоління митців, здатних продовжити творче життя колективу у подальший час.
Так, з 1920-го по 1964 – більше 40 років – флагман українських театрів Театр імені Івана Франка очолював Гнат Петрович Юра, і за цей час він встиг виховати зоряну команду кращих артистів Європи, серед яких А. Бучма, Ю. Шумський, Д. Мілютенко, П. Куманченко, А. Гашинський, О. Кусенко, Н. Ужвій.
23 роки цим театром керував Сергій Володимирович Данченко, і ті майстри, які сьогодні грають на франківській сцені, на чолі з Б. Бенюком і А. Хостікоєвим – його вихованці.
З 1948-го по 1965 рік Театр ім. М. Заньковецької у Львові очолював один із кращих учнів Леся Степановича Курбаса Борис Хомич Тягно і теж виховав цілу плеяду видатних артистів: Б. Романицький, В. Яременко, Д. Дударєв, В. Данченко, В. Аркушенко, Г. Полінський, В. Любарт, Н. Доценко, Г. Босенко
Василько Василь Степанович очолював Одеський український театр, що нині носить його ім’я, з 1926-го по 1955 рік. Магар Володимир Герасимович керував Запорізьким українським музично-драматичним театром з 1936-го по 1965 рік. Крамов Олександр Григорович був художнім керівником Харківського театру російської драми з 1936-го по 1951 рік.
Майже 20 років керував Театром російської драми ім. Лесі Українки Костянтин Павлович Хохлов. Він поставив низку блискучих вистав (зокрема "Камінний господар" Лесі Українки) і виплекав зоряну трупу: М. Романов, Ю. Лавров, В. Халатов, Є. Опалова, М. Білоусов, О. Таршин. У 1954 році він вимушений був піти з театру через конфлікт з директором, зятем М.С. Хрущова В.П. Гонтарем.
Павло Павлович Вірський очолював Народний ансамбль танцю з 1955-го по 1975 рік і зробив його одним з кращих художніх колективів світу, так само як і Григорій Гурійович Верьовка, який будував свій хор більше двох десятиліть – з 1943-го по 1964 рік.
В проекті Закону "Про театральну справу", який висвітився на сайті Верховної Ради, зазначено, що перебування керівника будь-якого театрального закладу не може перевищувати двох строків. І один цей рядок може зруйнувати всю цю живу традицію, яка, без перебільшення, підняла українське мистецтво на досить високий рівень.
Треба прискіпливо розібратися в шевченківському заповіті "свого не цурайтесь…" Не можна викидати на смітник ті живі традиції, які зробили нашу театральну справу по-справжньому великою в масштабі Європи. Ми маємо на увазі виховання лідером творчого закладу наступного покоління митців – це те, чому заздрять нам сьогодні в Європі, – і в численних гастролях по світу ми в цьому переконалися, це і в танці, і в співі, і в драмі.
І один рядок в законі (два строки), невірно сформульованому, все це перекреслить. Це буде величезна провина наша перед поколіннями, які будуть жити після нас.
До руйнації може призвести і інший рядок – той, в якому йдеться про перевагу директора над художнім керівником.
В радянські часи влада ставила "червоного" директора, аби той ідеологічно "підправляв" художнього керівника, і між ними завжди велася таємна запекла боротьба за якість вистав. Саме тому за часів незалежності президент України Л.Д. Кучма поєднав посади керівників закладів культури, таким чином утворивши нову – генеральний директор – художній керівник, і це здебільшого пішло на користь театральній справі України.
На нашу думку, контрактна система, про яку йдеться у вищезазначеному законопроекті, обов’язково має бути здійснена. І вона, до речі, вже ефективно працює в Театрі ім. Лесі Українки. Але в масштабах країни вона має бути вельми гнучкою… Вона, по-перше, не повинна обмежувати строк керівництва лише двома термінами, а по-друге, має передбачати різні посади керівників: і генеральний директор – художній керівник і окремо – директор і художній керівник (в такому разі міністерство заключає контракт з обома), а десь – лише директор, а десь – лише художній керівник та директор-розпорядник (пріоритетність керівництва театру, на нашу думку, має вирішувати міністр). Нам здається, спершу цю систему слід впроваджувати у якості експерименту в семи, восьми, десяти театрах з тим, аби в подальшому врахувати всі особливості, виправити недоліки. Адже, на відміну від Заходу, ми не маємо тих соціальних гарантій для працівників галузі, які є там. На сьогоднішній день заробітна платня у нас не дає можливості зробити серйозні заощадження, що дозволили б звільненій людині деякий час протриматися, а переїхати у пошуках нового місця роботи в інше місто в нашій країні майже неможливо.
Як відомо, пані Подоляк (инициатор законопроекта, народный депутат Ирина Подоляк. – "ГОРДОН") виступає рушійною силою у прийнятті цього закону саме у цій редакції. Її наміри і вчинки для нас не дуже зрозумілі. З різних регіонів України нас запитують: "Хто така пані Подоляк? Хто вона така, щоб, не порадившись з президією Академії мистецтв, не зібравши всіх керівників національних колективів країни, виносити цей законопроект на голосування? Які цікаві вистави, танцювальні, вокальні програми вона поставила в Україні?.. Які книжки з театрознавства, що рухають вперед театральну справу вона написала?.. Які покоління нових театральних зірок вона виховала?" На жаль, ми не можемо дати відповідь на це запитання всім, хто цікавиться.
Очевидно лише одне: проект Закону "Про театри і театральну справу", проголосований в такій редакції у першому читанні, безумовно, може призвести до катастрофічної руйнації театральної справи в Україні. Його необхідно серйозно допрацювати за участю фахівців театральної справи.
З покоління в покоління вітає думка Еклізіаста: "Чим більше перемін, тим менше змін на краще..." Ми дуже побоюємося, щоб таке не сталося з законом, про який йде мова.
Герой України,
Народний артист України, професор,
академік Національної академії мистецтв України,
генеральний директор – художній керівник
Національного заслуженого
Академічного українського народного хору України
імені Г.Г. Верьовки
А.Т. Авдієвський
Герой України,
народний артист України, професор,
академік Національної академії мистецтв України,
генеральний директор – художній керівник
Національного заслуженого
академічного ансамблю танцю України
імені П.П. Вірського
М.М. Вантух
Герой України,
Народний артист України, професор, академік-секретар театрального відділення Національної академії мистецтв України,
генеральний директор – художній керівник
Національного академічного театру російської драми
імені Лесі Українки
М.Ю. Резнікович
Фото предоставлено Михаилом Резниковичем
