Клуб читателей
ГОРДОН
 
Публикации ЭКСКЛЮЗИВ «ГОРДОНА»

Нейтральный статус, парламентская форма правления, сокращение нардепов до 100 – проект Конституции Украины Журавского

Необходимость изменения Конституции Украины обсуждается давно. Особенно активны политические дискуссии на эту тему накануне выборов. Однако до сих пор ни одного цельного и завершенного проекта Основного закона страны никто так и не предложил, сообщил изданию "ГОРДОН" экс-нардеп, доктор юридических наук, доктор политических наук, академик Национальной академии правовых наук, профессор Виталий Журавский. "В моей Конституции закреплена конкретизация прямого народовластия через местные и всеукраинские референдумы и право народа на законодательную инициативу. Впервые представлены основные институты гражданского общества", – подчеркнул автор. По его мнению, переход к парламентской форме правления с двухпалатным парламентом общей численностью в 100 избранников способен решить проблему двоевластия в управлении государством. Журавский сообщил, что документ получил авторское свидетельство в Государственной службе интеллектуальной собственности Украины. Издание "ГОРДОН" с согласия автора публикует полный текст проекта Конституции Украины на языке оригинала для широкого обсуждения.

Этот материал можно прочитать и на украинском языке
Журавский: 100 депутатов достаточно. Такое сокращение позволит достичь существенной экономии бюджетных средств
Журавский: 100 депутатов достаточно. Такое сокращение позволит достичь существенной экономии бюджетных средств 
Фото: obozrevatel.com

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(проект)

ПРЕАМБУЛА 

Ми, Народ України, об’єднаний спільною долею, історією та землею,

ВИРАЖАЮЧИ суверенну волю,

ЗДІЙСНЮЮЧИ невід’ємне право на самовизначення,

СПИРАЮЧИСЬ на багатовікову історію українського державотворення,

ВИЗНАЮЧИ свободу і природні права людини найвищою соціальною цінністю,

ДБАЮЧИ про створення умов життя, гідних людини,

ПРАГНУЧИ до збереження і зміцнення соціальної злагоди,

ПІКЛУЮЧИСЬ про розбудову і розвиток громадянського суспільства,

БАЖАЮЧИ вільно жити в незалежній демократичній державі,

КЕРУЮЧИСЬ Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, підтвердженим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

УСВІДОМЛЮЮЧИ відповідальність перед нинішнім і прийдешніми поколіннями,

ЗАТВЕРДЖУЄМО цю Конституцію і проголошуємо її основним законом України

РОЗДІЛ I

ОСНОВНІ КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

Стаття 1. Україна є демократичною, правовою, соціальною, світською державою.

Стаття 2. Україна є унітарною, парламентською республікою.

Стаття 3. Конституційний лад України ґрунтується на визнанні людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою діяльність.

Стаття 4. Вся влада в Україні належить народові.

Український народ є єдиним джерелом державної влади і самоврядування.

Влада народу здійснюється на основі Конституції України безпосередньо і через систему державних органів та органів місцевого самоврядування.

Державна влада здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

Від імені народу може виступати виключно Національна Асамблея України. Жодна політична партія, громадська організація чи окрема особа не можуть присвоювати право здійснювати державну владу.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові України.

Стаття 5. Держава визнає і підтримує місцеве самоврядування як основу народовладдя.

Всі територіальні громади мають рівні конституційні права.

Стаття 6. Вибори державних органів і органів місцевого самоврядування, передбачених Конституцією України, відбуваються періодично і проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 7. В Україні діє принцип верховенства права.

Держава, її органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, громадські організації та інші об’єднання громадян, посадові особи і громадяни керуються правом та основаною на ньому Конституцією України.

Громадяни здійснюють свої права за принципом "дозволено все, що не заборонено законом".

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження за принципом "дозволено лише те, що визначено законом".

Найвищу юридичну силу має Конституція України. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції України. Конституція України гарантує звернення до суду для захисту своїх прав і свобод безпосередньо за її нормами.

Будь-яке порушення Конституції України тягне за собою невідворотну політичну та юридичну відповідальність.

Стаття 8. Державною мовою України є українська.

Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають порядок використання та фінансування інших мов, як офіційних, на своїх територіях.

Стаття 9. Держава забезпечує консолідацію, розвиток українського народу, його історичної свідомості, традицій, культури та релігійної самобутності.

Україна захищає етнічні, культурні, мовні та релігійні особливості усіх національностей, які складають український народ, піклується про забезпечення умов для їх розвитку.

Стаття 10. Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Економічна система ґрунтується на принципах соціально-орієнтованої економіки, ринкових відносинах та рівноправності різних форм власності і видів господарювання.
Жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок і не може визнаватись офіційною державною ідеологією.

Стаття 11. Україна є постійно нейтральною державою.

Зовнішня політика України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі неухильного додержання принципів поваги до державного суверенітету і суверенної рівності; незастосування сили чи погрози силою; непорушності кордонів і територіальної цілісності держав; невтручання у внутрішні справи; поваги прав людини і основних свобод; співпраці між державами; сумлінного виконання міжнародних зобов’язань; мирного врегулювання спорів та інших загальновизнаних засад міжнародного права.

Стаття 12. Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, дотримується загальновизнаних принципів міжнародного права.
Належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно опубліковані міжнародні договори України становлять частину її законодавства і є обов’язковими для виконання державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами.

Стаття 13. Україна бере участь у наднаціональних органах лише через всеукраїнський референдум.

Стаття 14. Громадяни України мають право на захист демократичного конституційного ладу, встановленого цією Конституцією.

РОЗДІЛ II

ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ

Стаття 15. Символами суверенної державності України є її герб, прапор та гімн.

Стаття 16. Державним гербом України є знак Київської держави Володимира Великого – тризуб золотої барви на синьому тлі.

Стаття 17. Державні барви України: синя та жовта, які символізують чисте небо і хлібні лани.

Стаття 18. Державним гімном України є мелодія національного гімну «Ще не вмерла Україна» на музику М. Вербицького.

Стаття 19. Столицею України є місто Київ.

Стаття 20. Національним святом України є День Незалежності – 24 серпня.

РОЗДІЛ III

ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 21. Усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.
Природні права і свободи людини є невід’ємними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, є основними.
Конституційні права і свободи не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 23. Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи. Громадяни України є рівними перед законом незалежно від раси, статі, походження, місця проживання, мови, соціального і майнового стану, посади, політичних і релігійних переконань.

Стаття 24. Здійснення особою своїх прав і свобод не повинно порушувати права і свободи інших людей.

Глава 2. ГРОМАДЯНСТВО

Стаття 25. В Україні існує єдине громадянство.

Підстави набуття і втрати громадянства України визначаються законом.

Стаття 26. Україна гарантує захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 27. Правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають на території України, визначається законом.
Іноземним громадянам та особам без громадянства може бути наданий політичний притулок.

Глава 3. ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА

Стаття 28. Кожна людина має невід’ємне право на життя.

Закон захищає життя людини від будь-яких протиправних посягань.

Кожний має право захищати своє життя і життя інших осіб від будь-яких протиправних посягань усіма законними засобами.

Стаття 29. Кожна людина має право на повагу її гідності, свободу та особисту недоторканність.

Арешт, тримання під вартою або інше обмеження особистої свободи у будь-якій формі не допускаються інакше, як на підставі вмотивованого рішення суду і лише у випадках, передбачених законом.

У невідкладних випадках, зумовлених необхідністю попередження або припинення злочинів, уповноважені на те органи можуть затримувати підозрюваних осіб, про що негайно повинні повідомити мирового суддю.

Якщо мировий суддя не прийме вмотивованого рішення про тримання під вартою, затримана особа негайно звільняється.

Кожному затриманому чи заарештованому повинно бути повідомлено про мотиви затримання чи арешту та роз’яснено його права.

Стаття 30. Ніхто не повинен зазнавати тортур.

Стаття 31. Кожній людині гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення в житло і законні приватні володіння, проведення в них обшуку та огляду інакше, як за рішенням суду.

Стаття 32. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Стаття 33. Громадянам України гарантується свобода пересування і вільного вибору місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом в інтересах охорони здоров’я, боротьби з епідеміями і стихійними лихами.

Стаття 34. Ніхто не може зазнавати втручання у його особисте і сімейне життя.

Не допускаються збирання, зберігання, використовування і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Кожному гарантується судовий захист права спростувати неправдиву інформацію, а також відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої оприлюдненням або використанням такої інформації.

Стаття 35. Кожен має право на свободу совісті. Це право включає свободу сповідувати чи не сповідувати релігію, змінювати її, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Забороняється вимагати від священнослужителів відомості, отримані ними при сповіді.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою.

Стаття 36. Кожному гарантується свобода слова та вільне виявлення в будь-якій формі своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно і незалежно від державних кордонів шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово чи за допомогою друку або іншими способами на свій вибір.

Обмеження цього права визначається лише в законі з метою охорони державної таємниці та захисту прав і свобод.

Стаття 37. Кожний громадянин має право у порядку, визначеному в законі, знайомитися з відомостями про себе в державних органах, органах місцевого самоврядування.

Стаття 38. Громадяни України мають право на свободу об’єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якого об’єднання, бути обмеженим у правах або отримувати переваги у зв’язку з належністю чи неналежністю до нього.

Стаття 39. Громадяни мають право вільно обирати і бути обраними до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Стаття 40. Кожний громадянин має право брати участь у вирішенні державних справ як безпосередньо, так і через вільно обраних представників. Безпосередня участь громадян в управлінні справами суспільства і держави реалізується шляхом проведення референдумів, обговорення проектів законів і важливих питань державного і місцевого значення, участі в роботі органів місцевого самоврядування, іншими встановленими законом способами.

Стаття 41. Громадянам України забезпечується право збиратися мирно, без зброї на мітинги і демонстрації.
Закон встановлює вимоги до порядку здійснення цього права з метою забезпечення громадського порядку і безпеки.

Стаття 42. Громадяни мають право направляти індивідуальні й колективні письмові звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб, вносити пропозиції щодо поліпшення їхньої діяльності, критикувати недоліки в роботі.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані розглядати звернення громадян, давати вмотивовані, юридично обґрунтовані відповіді у встановлений законом термін і вживати щодо цих звернень необхідних заходів.

Переслідування за критику карається законом.

Глава 4. ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ І КУЛЬТУРНІ ПРАВА

Стаття 43. Громадяни України мають право на приватну власність, тобто право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном та результатами своєї праці.

Здійснення громадянами права власності не повинно порушувати права інших осіб.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності.

Недоторканність приватної власності і право її успадкування гарантуються законом і забезпечуються судовим захистом.

Кожен має право охороняти свою власність усіма законними засобами.

Стаття 44. Громадяни України мають право користуватися природними об’єктами публічної власності для задоволення своїх потреб відповідно до законів України.

Стаття 45. Громадяни України мають право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом і спрямована на одержання прибутку.

Забороняється підприємницька діяльність депутатів Національної Асамблеї України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, районних, обласних рад, посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, суду, прокуратури, слідства, служби безпеки, внутрішніх справ і військовослужбовців.

Стаття 46. Громадяни України мають право на працю, яку вільно обирають або на яку погоджуються.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення.

Кожен має право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки.

Використання примусової праці забороняється.

Заробітна плата не може бути нижчою за її мінімальний рівень, визначений законом. Вона має забезпечувати достатній життєвий рівень для працівника і його сім’ї та відповідати науково обґрунтованим фізіологічним і соціально-культурним потребам людини.

Кожному гарантується захист від незаконного звільнення та матеріальне забезпечення у випадку безробіття.

Стаття 47. Громадяни України мають право на відпочинок і дозвілля.

Максимальна тривалість робочого часу і мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, а також інші основні умови здійснення цього права встановлюються законом.

Стаття 48. Визнається право громадян України на страйк з метою захисту їхніх колективних економічних і соціальних прав й інтересів.

Страйк не допускається, якщо він може створити реальну загрозу життю і здоров’ю людей.

Ніхто не може бути примушений до участі у страйку.

Забороняються будь-які обмеження прав і переслідування працівника та його звільнення з роботи за участь у страйку, проведеному згідно із законом.

Стаття 49. Громадяни України мають право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних, самоврядних і приватних установ, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Пенсії та інші види соціальної допомоги, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя людини, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого державою.

Стаття 50. Громадяни України мають право на житло.

Особам, які потребують соціального захисту, житло надається безоплатно або за доступну плату з державних, комунальних та інших житлових фондів відповідно до встановлених законом норм.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла без законних на те підстав та інакше як за рішенням суду.

Стаття 51. Громадяни України мають право на охорону здоров’я.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, розширенням мережі державних, комунальних і приватних медичних установ і підприємств.

У державних і комунальних установах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів, страхових внесків та інших надходжень.

Держава захищає і підтримує запровадження страхової медицини.

Стаття 52. Громадяни України мають право на освіту.

Гарантується загальнодоступність і безоплатність дошкільної, середньої загальної, середньої професійної та вищої освіти в державних і комунальних учбових закладах.

Рівень обов’язкової освіти встановлюється законом.

Стаття 53. Кожен має право на екологічно безпечні для життя і здоров’я природне середовище, харчові продукти і предмети побуту.

Закон гарантує кожному право вільного доступу до правдивої інформації про стан природного середовища, умови життя і праці, якість харчових продуктів і предметів побуту.

Приховування або спотворення службовими особами інформації про факти, що завдають шкоди здоров’ю людей, караються законом.

Стаття 54. Громадянам України гарантується свобода наукової, художньої та іншої творчої діяльності.

Глава 5. ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД

Стаття 55. Усі права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожен має право законними засобами реагувати на порушення своїх прав і свобод.

Стаття 56. Гарантується право кожного знати свої права і обов’язки. З цією метою держава у встановлений законом термін публікує і робить загальнодоступними усі закони та інші нормативні акти.

Не доведені належним чином до відома населення закони та інші нормативні акти є нечинними і не підлягають виконанню і застосуванню.

Стаття 57. Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

За видання і виконання злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 58. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення.

Стаття 59. Принцип презумпції невинуватості гарантується.

Особа вважається невинуватою, поки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість.

Звинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви у справі тлумачаться на користь звинувачуваної особи.

Стаття 60. Особа не несе відповідальності за відмову давати свідчення чи пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний має право на захист, адвокатську та іншу кваліфіковану правову допомогу, на ознайомлення з документами обвинувачення і розслідування щодо нього, вимагати очної ставки з особами, які свідчать проти нього, примусового виклику свідків, проведення експертизи, ознайомлення з питаннями, поставленими перед експертами, а також ставити експертам запитання й одержувати письмові висновки щодо них.

Підозрюваний, звинувачений чи підсудний має також інші гарантії, встановлені законом.

Стаття 61. Засуджений користується усіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які випливають із вироку суду і закону, що регулює виконання покарань.

Особи, позбавлені волі, мають право на гуманне ставлення до себе. Держава несе відповідальність за їхню безпеку в місцях позбавлення волі.

Стаття 62. Закон не має зворотної сили, за винятком випадків, коли він поліпшує становище, пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Ніхто не може нести відповідальність за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Якщо після вчинення правопорушення відповідальність за нього скасована або пом’якшена новим законом, застосовується новий закон.

Стаття 63. Кожному гарантується право на юридичну допомогу.

Кожен затриманий, взятий під варту чи звинувачений у скоєнні злочину, має право користуватися допомогою адвоката чи іншої особи за його вибором відповідно з моменту затримання, взяття під варту або пред’явлення обвинувачення.

Стаття 64. Державний контроль за законністю дій посадових осіб, що стосуються прав і свобод громадян, покладається на Уповноваженого Національної Асамблеї України з прав людини.

Статус і порядок діяльності Уповноваженого Національної Асамблеї України з прав людини визначаються законом.

Стаття 65. Конституційні права і свободи не можуть бути обмежені за політичними мотивами.

Тимчасове обмеження прав і свобод громадян, закріплених у статтях 29, 30, 31, 34, 38, 41, 42, 43, 44, 45, 48 Конституції, може бути введено лише в умовах воєнного або надзвичайного стану Національною Асамблеєю України.

Нагляд за дотриманням умов обмеження конституційних прав і свобод громадян покладається на Уповноваженого Національної Асамблеї України з прав людини.

Глава 6. ОСНОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ

Стаття 66. Кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності за невиконання обов’язків.

Стаття 67. Захист Батьківщини є обов’язком громадянина України. Громадяни України несуть військову службу відповідно до закону.

Стаття 68. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 69. Кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі, історичній і культурній спадщині, пам’яткам історії і культури та відшкодовувати збитки за завдану шкоду.

РОЗДІЛ IV

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 70. Громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулювання, є соціально-політичною основою народовладдя, захисту прав, свобод та інтересів громадян.

Стаття 71. Держава служить інтересам громадянського суспільства.
Державне регулювання в громадянському суспільстві здійснюється у межах, визначених цією Конституцією і законами України.

Глава 2. ВЛАСНІСТЬ

Стаття 72. Український народ має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, водні та інші природні ресурси є власністю українського народу.

Стаття 73. Власність в Україні є приватною і публічною.

Приватною може бути власність окремих громадян та їх об’єднань.

Публічною є державна і комунальна власність.

Законом гарантується соціальна функція власності.

З метою забезпечення загальнодержавних інтересів закон встановлює вичерпний перелік об’єктів власності, які можуть перебувати виключно у державній власності.

Стаття 74. В Україні відповідно до закону можуть знаходитися об’єкти права власності іноземних держав, їхніх громадян і міжнародних організацій.

Право приватної власності на землю надається лише громадянам України на підставах і в межах, визначених законом.

Стаття 75. Примусове відчуження приватної власності може мати місце лише з мотивів суспільної необхідності як виняток і за умови попереднього і повного відшкодування державою її ринкової вартості.

Примусове відчуження приватної власності з наступним повним відшкодуванням її ринкової вартості допускається лише за умов воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може мати місце у випадках, обсязі і порядку, встановлених законом, лише у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Глава 3. ПІДПРИЄМНИЦТВО

Стаття 76. Держава гарантує свободу підприємництва, договорів і сумлінної конкуренції.

Забороняється втручання державних органів та органів місцевого самоврядування у безпосередню господарську діяльність підприємців, за винятком випадків введення воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 77. Забороняється монопольна діяльність, яка спрямована на обмеження чи усунення вільної конкуренції і є зловживанням домінуючим становищем на ринку.

Межі і види державної монополії встановлюються законом.

Стаття 78. Держава захищає інтереси споживачів, підтримує громадські форми їх охорони, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції, усіх видів обслуговування.

Стаття 79. Податкова система України будується на принципах оподаткування, що стимулюють розвиток економіки держави на основі підтримки середнього та малого підприємництва.

Глава 4. ЕКОЛОГІЯ, ЗАХИСТ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 80. В Україні визнається пріоритет екології над економікою.

Держава здійснює екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки шляхом охорони природного середовища, збереження генетичного фонду живої природи, здійснення екологічної освіти населення.

Стаття 81. В Україні здійснюється державна та заохочується громадська та інші види екологічної експертизи.
Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, проектної, господарської та іншої діяльності, наслідки якої впливають на стан природного середовища.

Стаття 82. Будь-які порушення екологічних стандартів, приховування екологічної інформації або її спотворення є суспільно-небезпечними і караються законом.

Глава 5. СІМ’Я

Стаття 83. Держава визнає сім’ю природним, основним соціальним осередком громадянського суспільства.

Стаття 84. Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки.

Чоловік і дружина у сімейних відносинах мають рівні права і обов’язки.

Стаття 85. Сім’я, материнство, батьківство і дитинство знаходяться під охороною закону.

Стаття 86. Діти є рівними перед законом незалежно від походження, громадянського стану батьків, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Батьки зобов’язані утримувати, виховувати і розвивати своїх дітей до їх повноліття, а також в інших випадках, передбачених законом.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

Повнолітні працездатні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Утримання, виховання і розвиток дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на державу.

Глава 6. ОСВІТА, НАУКА І КУЛЬТУРА

Стаття 87. Освіта, наука і культура є фундаментом інтелектуальної та духовної зрілості громадянського суспільства.

Стаття 88. Держава забезпечує умови для вільного, всебічного розвитку освіти і культури, освоєння духовної спадщини українського народу, світової культури та її примноження.

Стаття 89. Державні і комунальні заклади освіти, науки і культури є незалежними від політичних партій, релігійних організацій та інших громадських об’єднань та мають світський характер.

Стаття 90. Держава забезпечує необхідний розвиток усіх видів освіти та виховання через систему державних і комунальних навчальних та виховних закладів.

Дозволяються приватні навчальні та виховні заклади.

Закон встановлює загальні стандарти з питань освіти та єдині зразки документів про освіту.

Стаття 91. Пам’ятки історії та культури, незалежно від того, хто є їх власником, охороняються законом.

Глава 7. ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ, ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ

Стаття 92. Громадськими об’єднаннями визнаються політичні партії, масові рухи, професійні спілки, релігійні організації, добровільні товариства, фонди, асоціації та інші об’єднання громадян, які не мають за мету одержання прибутку.

Діяльність громадських об’єднань грунтується на демократичних засадах, дотриманні прав і свобод їх членів та інших осіб.

Всі громадські об’єднання рівні перед законом. Встановлення протиправних переваг щодо окремих громадських об’єднань державними органами і органами місцевого самоврядування забороняється.

Стаття 93. Не допускається утворення і діяльність громадських об’єднань, що ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу, встановлення тоталітарного режиму та диктатури будь-якого класу чи партії, захоплення державної влади, порушення територіальної цілісності України, підрив її безпеки, утворення незаконних воєнізованих формувань, пропаганду війни, насильства, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини, здоров’я та суспільну мораль.

Громадські об’єднання можуть бути заборонені і розпущені лише в судовому порядку.

Стаття 94. Партії та інші політичні об’єднання громадян сприяють вираженню політичної волі народу, беруть участь у виборах.

Забороняються утворення і діяльність будь-яких структурних підрозділів політичних партій у державних органах і органах місцевого самоврядування (крім партійних фракцій у Національній Асамблеї України та представницьких органах самоврядування), військових формуваннях, а також на підприємствах, в установах, організаціях та навчальних закладах.

Стаття 95. Для захисту економічних і соціальних прав та інтересів працівників утворюються професійні спілки.
Професійні спілки здійснюють свою діяльність на підприємствах і установах незалежно від форм їх власності.

Стаття 96. Закон захищає права та інтереси релігійних організацій.

Усі віросповідання, релігійні організації та конфесії є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однією релігією, віросповіданням, релігійною організацією чи конфесією щодо інших не допускається.

Глава 8. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 97. В Україні гарантується свобода інформації.

Цензура не допускається.

Стаття 98. Засновниками і власниками засобів масової інформації можуть бути громадяни, громадські об’єднання, підприємства і установи, незалежно від форм власності, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Не допускається монополізація будь-якого виду засобів масової інформації.

Стаття 99. Засоби масової інформації мають право на одержання відомостей від державних органів, об’єднань громадян, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ й організацій, посадових осіб, а також правдивих даних про їх діяльність.

Забороняється використання засобів масової інформації для розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, закликів до повалення конституційного ладу чи захоплення влади, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини та суспільну мораль.

Стаття 100. Будь-які перешкоди для законної професійної діяльності журналістів та інші форми тиску на них забороняються.

Примусове призупинення діяльності або ліквідація засобів масової інформації здійснюється в судовому порядку.

Глава 9. ГРОМАДЯНСЬКИЙ КОНТРОЛЬ

Стаття 101. Конституція України визнає громадянський контроль ефективною складовою народовладдя, важливим елементом очищення влади, захисту прав і свобод громадян, зворотнім зв’язком громадянського суспільства і держави.

Стаття 102. Громадянський контроль за діяльністю влади здійснюється безпосередньо громадянами відповідно до їх конституційних прав, відповідними об’єднаннями громадян у професійні спілки, природоохоронними та іншими правозахисними товариствами.

Стаття 103. Легалізація будь-яких громадянських контролюючих ініціатив має повідомчий характер і не підлягає реєстрації у державних органах, органах місцевого самоврядування.

Стаття 104. Всі громадянські контролюючі інституції, створені за офіційним повідомчим характером, мають право безпосередньо перевіряти якість надання населенню послуг у сфері охорони здоров’я, побутових послуг, харчування та іншого споживання, а також право одержувати відповідну інформацію в державних органах, органах місцевого самоврядування.

Стаття 105. Реагування у відповідних правових формах з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств і установ на зауваження, пропозиції і вимоги у формі громадянського контролю є обов’язковим.

Порушення положень цієї статті тягне за собою політичну та правову відповідальність.

РОЗДІЛ V

КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Стаття 106. Українська держава визнає, що основою національної безпеки України є збереження фізичного і духового генофонду українського народу як єдиного джерела влади.

Стаття 107. Конституція України як Основний Закон держави, що затверджується народом України, закріплює основні елементи національної безпеки, покладаючи на державні органи та органи місцевого самоврядування відповідальність щодо забезпечення гідних умов життя для громадян України, що включає в себе:

1) в соціальній сфері:

а) належний стан охорони здоров’я; забезпечення населення доступними лікарськими засобами;
б) екологічну безпеку; захист природного середовища;
в) ефективний соціальний захист;

2) в науково-освітній сфері:

а) рівний доступ на здобуття освіти світового рівня для всіх громадян на безоплатній та оплатній основі відповідно до закону;
б) запровадження належних стимулюючих засобів залучення молодого покоління до наукової сфери для збільшення наукового потенціалу держави;

3) в культурно-духовній та патріотичній сферах:

а) виховання підростаючого покоління в атмосфері державного патріотизму, відродження історичної свідомості, громадянської належності до української держави, поваги до духовних, релігійних цінностей та традицій українського народу.

Стаття 108. Захист суверенітету і територіальної цілісності України та оборони покладається на Збройні Сили України та прикордонні військові формування.

Захист внутрішньої безпеки держави покладається на відповідні формування по боротьбі зі злочинністю, тероризмом, корупцією. Їх організація і порядок діяльності визначаються законом.

Стаття 109. Забезпечення внутрішньої безпеки в галузях охорони здоров’я, екології, природного середовища, соціального захисту, споживання, ціноутворення, енергетики, інформації покладається на відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 110. Для підтримання належного рівня національної безпеки утворюються відповідні державні, самоврядні та громадські контрольні інституції.

Координація діяльності в галузі національної безпеки покладається на Раду національної безпеки України, яка утворюється Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ VI

ПРЯМЕ НАРОДОВЛАДДЯ

Стаття 111. Основою народовладдя в Україні є суверенна воля її народу, яку він вільно виражає через референдуми, вибори, здійснення народної законодавчої ініціативи та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 112. Право брати участь у референдумах і виборах мають громадяни України, які досягли 18 років на час їх проведення.

Права голосу не мають громадяни, визнані судом недієздатними.

Стаття 113. Референдум і вибори призначаються Національною Асамблеєю України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування за їх власною або народною ініціативою відповідно до законів про референдум і вибори.

Всеукраїнський референдум призначається на вимогу не менш як п’яти мільйонів громадян України, які мають право голосу, або не менш як 2/3 членів Національної Асамблеї України.

Місцеві, обласні і районні референдуми призначаються на вимогу не менш як однієї десятої частини громадян України, які мають право голосу та постійно проживають на відповідній території, або на вимогу не менш як половини депутатів місцевих рад.

Стаття 114. Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання участі України в наднаціональних органах.

Місцеві, обласні і районні референдуми є обов’язковими при вирішенні питань про зміни в адміністративно-територіальному поділі та перейменуванні адміністративних одиниць (сіл, селищ, міст).

Всеукраїнський референдум вважається таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь не менш як 2/3 виборців України.

Місцеві референдуми вважаються такими, що відбулися, якщо в них взяли участь не менш як половина виборців певного населеного пункту, району чи області.

Рішення з питань, винесених на всеукраїнський і місцеві референдуми, вважаються прийнятими, якщо за них проголосували не менш як половина виборців, які взяли участь у голосуванні.

Не допускається проведення референдуму з питань ціноутворення, оподаткування, витрат з державного бюджету, призначення і звільнення посадових осіб, введення і припинення воєнного та надзвичайного стану, амністії, а також із питань, віднесених до відання судової влади.

Стаття 115. Виборчий процес здійснюється на засадах:

1) альтернативності, вільного і рівноправного висунення кандидатів;

2) гласності і відкритості;

3) неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування;

4) рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії;

5) свободи агітації;

6) прозорості та публічності фінансування виборчих кампаній;

7) контролю за джерелами та встановленими законом обмеженнями фінансування виборчих кампаній.

Стаття 116. Вибори в Україні відбуваються на основі законодавчої бази, заснованої на європейських демократичних засадах.

Не допускається перенесення або скасування виборів органів влади всіх рівнів.

Забороняється зміна виборчих правил органів влади всіх рівнів за два роки до проведення виборів.

Стаття 117. Народ здійснює законодавчу ініціативу шляхом внесення до Національної Асамблеї України законопроекту.

Законопроект вноситься від імені не менш як трьохсот тисяч громадян, які мають право голосу.

Законопроект про зміни та доповнення до Конституції вноситься від імені не менш як п’яти мільйонів громадян, які мають право голосу.

РОЗДІЛ VII

НАЦІОНАЛЬНА АСАМБЛЕЯ УКРАЇНИ

Глава1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 118. Єдиним органом законодавчої влади України є Національна Асамблея України.

Стаття 119. Національна Асамблея України правомочна вирішувати будь-які питання суспільного життя України, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, або віднесені згідно з цією Конституцією до відання Президента України, Уряду України, інших державних органів, Автономної Республіки Крим, а також органів місцевого самоврядування.

Стаття 120. Національна Асамблея України складається з двох палат – Палати депутатів і Сенату, які є постійно діючими парламентськими органами.

Політична партія, яка здобула перемогу на виборах до Палати депутатів Національної Асамблеї України, формує парламентську більшість.

Стаття 121. Палата депутатів, до складу якої входять 75 депутатів, обирається терміном на 4 роки по виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців за відкритими списками політичних партій, зареєстрованих відповідно до закону не пізніше, ніж за два роки до початку проведення виборів.

Депутатом Палати депутатів може бути громадянин України, який має право голосу, не молодший двадцяти трьох років на день виборів, постійно проживає на території України не менше п’яти років і володіє державною мовою.

Стаття 122. Сенат, до складу якого входять 25 сенаторів, обирається по виборчих округах терміном на 4 роки на основі пропорційного представництва – по одному сенатору від кожної області, які проживають на відповідній території.

Сенатором може бути громадянин України, який має право голосу, не молодший тридцяти п’яти років на день виборів, проживає на відповідній території не менше десяти років і володіє державною мовою.

Стаття 123. Члени Палати депутатів і Сенатори Національної Асамблеї України представляють український народ і є відповідальними перед виборцями.

Стаття 124. Депутати і Сенатори Національної Асамблеї України виконують свої функції на постійній основі. На час виконання своїх повноважень вони звільняються з попереднього місця роботи з правом повернення.

Членам Національної Асамблеї України забороняється займатися підприємницької діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової та іншої творчої діяльності.

Стаття 125. Член Національної Асамблеї України може бути притягнутий до кримінальної відповідальності як підозрюваний або обвинувачений, але не може бути затриманий чи арештований до набрання чинності вироком суду.

Члени Національної Асамблеї України юридично невідповідальні за голосування або висловлювання у Національній Асамблеї України, за винятком звинувачення у наклепі чи образі.

Стаття 126. Члени Палати депутатів і Сенатори Національної Асамблеї України щороку публічно звітують про виконання партійних та особистих виборчих програм.

Стаття 127. Члени Палати депутатів і Сенатори Національної Асамблеї України під час своєї каденції не можуть ініціювати чи приймати рішення про надання їм певних пільг чи привілеїв та збільшувати розмір утримання за свою діяльність.

Стаття 128. Повноваження члена Національної Асамблеї України припиняються із закінченням повноважень палати, до якої його обрано, або в разі його смерті.

Дострокове припинення повноважень члена Національної Асамблеї України за рішенням відповідної палати може мати місце у випадках:

1) складення повноважень за особистою заявою;

2) невиконання ним без поважних причин вимоги щодо несумісності депутатського мандата;

3) обвинувального вироку суду щодо нього, що набрав чинності;

4) визнання його судом недієздатним;

5) втрати ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України.

Повноваження членів Національної Асамблеї України не можуть бути обмежені у разі введення воєнного чи надзвичайного стану.

Глава 2. ПОВНОВАЖЕННЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ УКРАЇНИ

Стаття 129. Національна Асамблея України затверджує результати всеукраїнського референдуму про схвалення нової Конституції України, вносить зміни і доповнення до неї з наступним їх затвердженням всеукраїнським референдумом.

Стаття 130. Виключно Конституцією і законами України визначаються:

1) права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;

2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців й осіб без громадянства;

3) основні обов’язки громадянина;

4) права національних співтовариств;

5) статус мов;

6) демографічна, міграційна (у тому числі іміграційна і еміграційна) політика;

7) основи бюджетної, фінансової, цінової, кредитної, податкової, інвестиційної політики; засади побудови системи оподаткування; види податків, зборів та обов’язкових платежів; платники податків і об’єкти оподаткування; валюта, проби, вартість і типи національних монет, порядок і санкціонування емісії банкнот;

8) одиниці ваги, міри і часу;

9) засади та основні напрями зовнішньої політики держави;

10) основи організації оборони, державної безпеки і забезпечення громадського порядку;

11) засади зовнішньоекономічної і митної політики;

12) правовий режим державних кордонів;

13) засади державно-територіального устрою України;

14) основи організації місцевого самоврядування;

15) утворення вільних економічних зон;

16) основи використання природних ресурсів, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, повітряного, морського, річкового, залізничного, автомобільного, трубопровідного транспорту і зв’язку;

17) правовий режим власності, порядок захисту майнових прав;

18) засади і гарантії підприємництва;

19) екологічна політика, екологічні стандарти;

20) основи соціальної політики, соціального захисту громадян, шлюбу, сім’ї, охорони здоров’я, виховання, освіти і культури; основи науково-технічної політики;

21) основи формування і діяльності політичних партій та інших громадських об’єднань й засобів масової інформації;

22) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

23) організація і діяльність Національної Асамблеї України, правовий статус членів Національної Асамблеї України;

24) основи організації і діяльності державної виконавчої влади, засади державної служби, здійснення державної статистики та інформатики;

25) діяння, які є злочинами або адміністративними правопорушеннями, та покарання за них; амністія;

26) судоустрій, судочинство, судова експертиза, прокуратура, слідство, адвокатура, нотаріат; органи і установи виконання покарань; основи організації і діяльності прокуратури;

27) встановлення і порядок використання та захисту державного прапора, герба та гімну;

28) правовий режим воєнного і надзвичайного стану;

29) встановлення державних нагород і звань.

Стаття 131. Національна Асамблея України може проводити розслідування і слухання з будь-яких питань, що стосуються інтересів держави і суспільства.

Стаття 132. Сесії Національної Асамблеї України проводяться у формі спільних і роздільних засідань Палати депутатів і Сенату, їх комітетів, постійних і тимчасових комісій.

Стаття 133. На спільні засідання Палата депутатів і Сенат збираються для вирішення таких питань:

1) відкриття і закриття сесій Національної Асамблеї України;

2) внесення змін чи доповнень до Конституції України;

3) оголошення рішень, прийнятих на всеукраїнському референдумі;

4) призначення виборів Президента України; проголошення акту його обрання і прийняття присяги; прийняття чи відхилення відставки Президента України;

5) оголошення розпуску Національної Асамблеї України чи будь-якої з її палат; призначення чергових і позачергових виборів до Національної Асамблеї України чи будь-якої з її палат;

6) обрання Голови, заступників Голови та суддів Конституційного Суду України і прийняття від них присяги; прийняття чи відхилення відставки Голови, заступників Голови та суддів Конституційного Суду України;

7) оголошення стану війни;

8) визначення структури, чисельності та порядку використання Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України;

9) заслуховування звітів і пропозицій спільних тимчасових слідчих комісій, палат, обговорення та ухвалення відповідних рішень;

10) усунення з посади Президента України, Прем’єр-міністра України та посадових осіб, які обираються, призначаються чи затверджуються палатами Національної Асамблеї України;

11) ухвалення постанов, заяв, декларацій і звернень;

12) заслуховування відповідей та ухвалення рішень за запитами членів Національної Асамблеї України з питань, які розглядаються на спільних засіданнях;

13) повторний розгляд законопроекту, внесеного погоджувальною комісією палат.

Глава 3. ПАЛАТА ДЕПУТАТІВ

Стаття 134. До повноважень Палати депутатів належать:

1) затвердження Регламенту роботи Національної Асамблеї України;

2) прийняття законів України та внесення змін до них;

3) контроль у сфері захисту прав і свобод людини, призначення і звільнення, а також прийняття відставки Уповноваженого Національної Асамблеї України з прав людини, заслуховування його доповідей про стан захисту прав і свобод людини в Україні;

4) затвердження і контроль за здійсненням державного бюджету, діяльністю Національного банку України і Рахункової палати України;

5) затвердження на посаду і звільнення Прем’єр-міністра України, затвердження повного складу Кабінету Міністрів України;

6) затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України на 1 та 4 роки;

7) висловлення недовіри Кабінету Міністрів України у разі негативної оцінки його діяльності;

8) затвердження та звільнення Генерального прокурора України, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати України, Голови Фонду державного майна України;

9) надання попередньої згоди на призначення Президентом України глав дипломатичних представництв України в інших державах та глав представництв України при міжнародних організаціях;

10) порушення перед Сенатом справи про усунення з посади Президента України.

Глава 4. СЕНАТ

Стаття 135. До повноважень Сенату належать:

1) затвердження і підписання законів України, прийнятих Палатою депутатів;

2) накладення вето на проекти законів України, прийняті Палатою депутатів;

3) прийняття рішень з питань адміністративно-територіальних одиниць (укрупнення, ліквідація, передача окремих адміністративно-територіальних одиниць до складу іншої адміністративно-територіальної одиниці);

4) затвердження повного складу Центральної виборчої комісії України;

5) затвердження Програми Національної безпеки України;

6) схвалення Воєнної доктрини України;

7) дострокове припинення повноважень окремих органів місцевого самоврядування у разі порушення ними Конституції і законів України, призначення нових виборів;

8) розпуск Палати депутатів, якщо протягом місяця не сформований Кабінет Міністрів України і не затверджений державний бюджет України.

Глава 5. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПАЛАТ

Стаття 136. Кожна палата Національної Асамблеї України збирається на першу сесію не пізніше тридцятого дня після проведення виборів.

Кожна палата є правомочною за умови обрання не менш як 2/3 її складу.

Позачергові сесії і засідання палат із зазначенням порядку денного скликаються головами палат або на вимогу не менше як половини складу кожної з палат.

У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні палати збираються негайно.

Стаття 137. Засідання палат правомочні в разі присутності не менш як 2/3 їх складу.

Стаття 138. Спільні і роздільні засідання палат проводяться гласно і відкрито. Для проведення закритого засідання вимагається спільне рішення палат.

Голосування на засіданнях є персональним і здійснюється відкрито, якщо інше не визначено Регламентом.

Стаття 139. Палата депутатів і Сенат ухвалюють акти простою більшістю голосів від їхнього складу, якщо інше не визначено Регламентом.

На спільних засіданнях палат акти ухвалюються роздільним голосуванням.

Стаття 140. Кожна палата обирає із свого складу Голову, заступників Голови, а також голів комітетів та постійних комісій.

Голови палат:

1) здійснюють загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають розгляду на спільних і роздільних засіданнях палат, підписують акти, ухвалені палатами;

2) представляють палати у зносинах з органами державної влади та за кордоном;

3) формують секретаріати палат й організовують їхню роботу, призначають їхніх керівників;

4) розпоряджаються бюджетними асигнуваннями, які виділяються на утримання палат;

5) реалізують інші функції, передбачені Конституцією України.

Спільні засідання палат ведуть почергово Голова Палати депутатів і Голова Сенату.

Стаття 141. Кожна палата утворює свою Президію у складі Голови палати та його заступників.

Стаття 142. Повноваження Національної Асамблеї України та її палат припиняються в день відкриття першої сесії Національної Асамблеї України нового скликання.

Повноваження Національної Асамблеї України або однієї з її палат можуть бути припинені достроково:

1) у порядку саморозпуску;

2) за рішенням всеукраїнського референдуму про висловлення недовіри Національній Асамблеї України.
Саморозпуск Національної Асамблеї України проводиться за рішенням Національної Асамблеї України, якщо за таке рішення подано по 2/3 голосів від кожної палати.

Всеукраїнський референдум про висловлення недовіри Національній Асамблеї України проводиться на вимогу не менш як п’яти мільйонів виборців.

Якщо за рішенням всеукраїнського референдуму буде висловлено недовіру Національній Асамблеї України, вона оголошує про свій розпуск і призначає день виборів нового складу Національної Асамблеї України.

Стаття 143. Парламентський пристав.

Для забезпечення належного порядку під час засідань Національної Асамблеї України запроваджується інститут парламентських приставів.

Парламентські пристави запобігають та законними способами ліквідовують конфлікти, що виникають між окремими членами Національної Асамблеї України, які порушують межі пристойної поведінки.

Глава 6. ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС

Стаття 144. Право законодавчої ініціативи у Національній Асамблеї України належить народу, Кабінету Міністрів України, парламентським фракціям Національної Асамблеї України.

Законопроект, внесений до Національної Асамблеї України в порядку народної ініціативи, розглядається у пріоритетному порядку.

Стаття 145. Законопроекти, подані до палат, попередньо обговорюються у відповідних профільних комітетах, після чого передаються на розгляд палат.

Розгляд і прийняття законопроекту палатами передбачає:

– схвалення основних положень по суті;
– схвалення його постатейно і в цілому.

Стаття 146. Законопроект, який потребує фінансових витрат, вноситься на засідання палат за умови, що до нього додаються необхідні розрахунки Рахункової палати України та відповідне обгрунтування.

В ухваленому законі, який потребує нових або додаткових витрат, мають бути визначені шляхи їх покриття.

Стаття 147. Законопроект після його обговорення і голосування постатейно і в цілому вважається ухваленим, якщо за нього проголосувала більшість складу Палати депутатів.

Стаття 148. Проект закону, після його ухвалення Палатою депутатів в цілому, передається на розгляд Сенату. У разі схвалення законопроекту Сенатом в цілому або відсутності щодо нього підстав для вето, закон вважається прийнятим Національною Асамблеєю України.

Вето Сенату щодо законопроекту приймається тією самою кількістю голосів, що вимагається для прийняття відповідного законопроекту в цілому.

У разі схвалення Сенатом законопроекту в цілому, але із внесенням до нього змін чи доповнень, він повертається до Палати депутатів. Згода Сенату з такими змінами чи доповненнями означає прийняття закону Національною Асамблеєю України.

Для усунення розбіжностей, що виникають між Палатою депутатів і Сенатом при розгляді законопроекту, на паритетних засадах утворюється погоджувальна комісія. Законопроект, внесений погоджувальною комісією, розглядається на спільному засіданні Палати депутатів і Сенату. Якщо на спільному засіданні законопроект не буде схвалений, він вважається відхиленим Національною Асамблеєю України.

У разі виникнення розбіжностей між Палатою депутатів і Сенатом при розгляді бюджетно-фінансових питань остаточне рішення ухвалюється повторним голосуванням Палати депутатів, а з питань, що стосуються територіальних змін та інших питань спільної компетенції, – повторним голосуванням Сенату.

Стаття 149. Ухвалений закон підписується головами Палати депутатів і Сенату та передається на підпис Президенту України.

Президент України приймає його до виконання, скріплює своїм підписом та офіційно публікує протягом 15 днів від дня його отримання.

Закон набуває чинності після 10 днів з моменту його опублікування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

РОЗДІЛ VIII

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 150. Президент України є главою держави і представляє Україну у зовнішніх зносинах.

Президент України обирається терміном на 4 роки Національною Асамблеєю України.

Президентом України може бути громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років, народжений на території України (до 1991 року – на території УРСР), який володіє державною мовою і за станом здоров’я може виконувати обов’язки Президента України.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше двох термінів підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандату і займатися підприємницькою діяльністю.

Стаття 151. Президент України вступає на посаду з моменту прийняття присяги на спільному засіданні Палати депутатів і Сенату Національної Асамблеї України.

Стаття 152. Президент України може бути притягнутий до кримінальної відповідальності як підозрюваний або обвинувачений, але не може бути затриманий чи арештований до набрання чинності вироком суду.

Стаття 153. Повноваження Президента України припиняються достроково 2/3 голосів Національної Асамблеї України на спільному засіданні Палати депутатів і Сенату.

Стаття 154. Президент України:

1) представляє Україну у міжнародних відносинах;

2) призначає і звільняє, за попереднім погодженням із Палатою депутатів, глав дипломатичних представництв України в інших державах, глав представництв України при міжнародних організаціях;

3) веде переговори і підписує міжнародні договори України після схваленням їх Національною Асамблеєю України, приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

4) присвоює вищі дипломатичні ранги;

5) вирішує питання про прийняття до громадянства України, надання притулку, депортацію іноземних громадян й осіб без громадянства;

6) здійснює помилування осіб, засуджених судами України;

7) нагороджує державними нагородами, присвоює почесні звання України.

Стаття 155. У разі відсутності Президента України у зв’язку з хворобою або знаходженням у відпустці виконання його обов’язків тимчасово покладається на Голову Сенату Національної Асамблеї України.

Для здійснення своїх повноважень Президент України утворює необхідні консультативні органи в межах коштів, передбачених на утримання його апарату.

Стаття 156. Президент України, на основі і на виконання Конституції і законів України, в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження.

Стаття 157. Президент України виконує свої обов’язки до вступу на посаду новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у випадках:

– задоволення його прохання про відставку;
– неможливості виконання ним своїх повноважень за станом здоров’я;
– недовіри, висловленої на спільному засіданні Національної Асамблеї України;
– втрати громадянства України або виїзду на постійне проживання за кордон.

Стаття 158. У разі смерті, дострокового припинення повноважень Президента України або усунення його з посади відповідно до Конституції виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на посаду нового Президента України за рішенням Національної Асамблеї України покладається на Голову Сенату.

РОЗДІЛ IX

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Стаття 159. Кабінет Міністрів України (Уряд) є вищим органом державної виконавчої влади України.

Стаття 160. Прем’єр-міністр України та повний склад Кабінету Міністрів України затверджується Палатою депутатів одночасно із Програмою його діяльності.

Стаття 161. Кабінет Міністрів України утворюється у складі Прем’єр-міністра України, його заступників та міністрів України у сферах життєдіяльності держави.

Персональний склад Кабінету Міністрів України формується Прем’єр-міністром України за погодженням з Палатою депутатів Національної Асамблеї України.

Стаття 162. Кабінет Міністрів України підпорядковується і є підзвітним Палаті депутатів Національної Асамблеї України.

Стаття 163. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, актами Національної Асамблеї України та Програмою діяльності Уряду, схваленою Палатою депутатів Національної Асамблеї України.

Стаття 164. Національна Асамблея України на спільному засідання Палати депутатів і Сенату може висловити недовіру Прем’єр-міністру України або Кабінету Міністрів України в цілому, що тягне за собою їх відставку.

Недовіру окремим членам Кабінету Міністрів України може висловити Палата депутатів більшістю голосів її членів.

Стаття 165. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень:

1) реалізує внутрішню і зовнішню політику держави;

2) розробляє і забезпечує виконання загальнодержавних програм економічного, соціального і культурного розвитку України та регіональної політики з цих питань;

3) забезпечує проведення фінансової, грошової, цінової, кредитної та податкової політики України, складання й виконання державного бюджету України, створення загальнодержавних та інших фондів розвитку, фондів ліквідації наслідків стихійного лиха та катастроф, проведення політики у галузі освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) вживає заходів щодо забезпечення державного суверенітету, національної безпеки і обороноздатності України;

5) здійснює заходи щодо забезпечення захисту державних інтересів України, прав і свобод громадян, охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

6) координує і спрямовує роботу міністерств, Уряду Автономної Республіки Крим, інших підвідомчих йому органів державної виконавчої влади;

7) за погодженням із Палатою депутатів – утворює, реорганізує та ліквідує міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

8) скасовує акти міністерств, відомств, інших центральних органів державної виконавчої влади і Уряду Автономної Республіки Крим у разі їх невідповідності Конституції і законам України та рішенням Уряду;

9) присвоює вищі військові звання та інші спеціалізовані звання і чини;

10) виконує інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження

Акти Кабінету Міністрів України підлягають скріпленню підписами відповідних міністрів.

Стаття 166. Організація і порядок діяльності Уряду, центральних органів державної виконавчої влади визначаються законом.

РОЗДІЛ X

БЮДЖЕТ. ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

Стаття 167. Бюджетну систему України складають загальнодержавний бюджет і бюджети органів місцевого самоврядування.

Стаття 168. Державний бюджет України і місцеві бюджети формуються з доходів і видатків держави та місцевого самоврядування, які мають бути реальними, конкретно визначеними і збалансованими.

Видатки держави, місцевого самоврядування, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно Бюджетним кодексом України.

Закон встановлює граничний розмір бюджетного дефіциту. Покриття бюджетного дефіциту за рахунок емісії можливе лише як виняток і тільки за дозволом Національної Асамблеї України.

Національна Асамблея України за поданням Кабінету Міністрів України може здійснити нове обчислення державних доходів, а також змінити попередні і виділити нові асигнування на поточний бюджетний рік.

У разі прийняття Національною Асамблеєю України державного бюджету України з перевищенням видатків над доходами в законі про державний бюджет передбачаються джерела і засоби покриття дефіциту. Закон про державний бюджет не може встановлювати нові податки, штрафи та інші платежі, не передбачені чинним законодавством України.

Загальні принципи формування і виконання місцевих бюджетів визначаються Бюджетним кодексом України з урахуванням стану економічного розвитку певної території, її природного потенціалу та демографічного стану.

Стаття 169. Державний бюджет України приймається щорічно на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше перших 15 днів осінньої сесії подає до Палати депутатів проект закону про державний бюджет України на наступний рік.

Закон про державний бюджет, схвалений у порядку, передбаченому статтею 147 Конституції, набирає чинності з першого січня наступного року.

Якщо закон про державний бюджет не буде схвалений до 31 грудня, закон про державний бюджет поточного року залишається чинним протягом першого кварталу наступного року.

Порядок складення і прийняття державного бюджету України встановлюється Бюджетним кодексом України.

Стаття 170. Кабінет Міністрів України подає до Палати депутатів постатейний звіт про виконання державного бюджету України не пізніше місяця після закінчення звітного бюджетного року.

Поданий звіт попередньо розглядається Рахунковою палатою України і відповідним комітетом Палати депутатів.

Звіт затверджується з урахуванням їх висновків і підлягає опублікуванню.

Стаття 171. Грошовий обіг і порядок розрахунків встановлюються Національним банком України.

Національний банк України відповідальний за забезпечення стабільності грошової одиниці України, якою є гривня.

Національний банк України підзвітний Палаті депутатів.

Стаття 172. Фінансовий контроль за здійсненням державного бюджету України покладається на Рахункову палату України.

Стаття 173. Рахункова палата України є органом парламентського контролю за фінансовою діяльністю держави, органів місцевого самоврядування і використанням рухомого й нерухомого майна та інших цінностей, що є публічною власністю.

Рахункова палата України підпорядкована і підзвітна Палаті депутатів.

Стаття 174. Рахункову палату України очолює її Голова, який призначається за поданням Голови Палати депутатів на засіданні Палати депутатів.

Стаття 175. Рахункова палата України з питань, що належать до її компетенції, може проводити розслідування (перевірки) з тими самими повноваженнями, що й тимчасові слідчі комісії палат.

Рахункова палата України складається з інспекторів-контролерів, які призначаються Палатою депутатів за поданням Голови Рахункової палати України з числа фахівців у галузі фінансів і права строком на 4 роки.

Організація, компетенція і порядок діяльності Рахункової палати України визначаються законом.

РОЗДІЛ XI

ПРАВОСУДДЯ

Глава 1. СУДОВА СИСТЕМА

Стаття 176. Правосуддя здійснюється виключно судами у формах конституційного, цивільного, господарського, кримінального та адміністративного судочинства.

Стаття 177. Судову систему України складають Конституційний Суд України та загальні суди.
Створення надзвичайних та особливих судів, а також спеціальних позасудових органів, наділених судовою владою, забороняється.

Організація, повноваження і порядок діяльності судів визначаються Судовим кодексом України.

Стаття 178. Правосуддя з цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справ здійснюється загальними судами: мировими суддями, районними, міськими, обласними судами, Верховним Судом Автономної Республіки Крим і Верховним Судом України.

Судовий нагляд за діяльністю усіх судів здійснює Верховний Суд України.

Стаття 179. Судді є незалежними і керуються виключно Конституцією і законами України. Конституція України забезпечує реальну незалежність суддів.

Стаття 180. Судді не можуть бути членами політичних партій, рухів і професійних спілок, брати участь у політичній діяльності, мати будь-який представницький мандат, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової та іншої творчої діяльності.

Стаття 181. Усі судді загальної юрисдикції, у тому числі судді Верховного Суду України, призначаються безстроково Вищою радою юстиції за поданням Вищої атестаційної і дисциплінарної комісії суддів за результатами конкурсу.

Мирові судді обираються територіальною громадою терміном на п’ять років.

Вимоги, які висуваються до кандидатів на посаду судді, визначаються законом.

Стаття 182. Суддя без його згоди може бути звільнений з посади і притягнутий до відповідальності лише на підставі і в порядку, визначеними законом.

Стаття 183. З’їзд суддів України формує Вищу раду юстиції, Вищу атестаційну і дисциплінарну комісію суддів із числа суддів та інших фахівців у галузі права.

Вища атестаційна і дисциплінарна комісія суддів проводить конкурси на заміщення вакантних посад суддів загальних судів, розглядає питання проходження судової служби, накладає дисциплінарні стягнення на суддів та припиняє їх повноваження.

Стаття 184. Правосуддя здійснюється суддею одноособово, колегією суддів і судом присяжних.

Підсудність справ судам, порядок визначення і залучення присяжних до здійснення правосуддя визначаються Судовим кодексом України.

Стаття 185. Розгляд справ у всіх судах є відкритим. Слухання справи на закритому засіданні допускається із дотриманням усіх правил судочинства і лише у випадку, коли суд вирішить, що відкритий розгляд може призвести до розголошення державної таємниці чи фактів особистого життя громадян. Судове рішення оголошується публічно.

Стаття 186. Судочинство провадиться державною мовою. В місцях компактного проживання одного або декількох національних співтовариств судочинство може провадитися мовою, прийнятною для більшості населення даної місцевості.

Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалам справи, участь у судовому розгляді через перекладача і право виступати у суді рідною мовою.

Стаття 187. Судове рішення повинно бути вмотивованим, неупередженим і грунтуватися на всебічно розглянутих та об’єктивно доведених фактах.

Судове рішення може бути оскаржене в касаційному та апеляційному порядку.

Судові рішення, що набули чинності, є обов’язковими для всіх державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування і громадян та підлягають виконанню на всій території України.

Стаття 188. Утворення, формування, організація і діяльність судів, Вищої ради юстиції, З’їзду суддів України, Вищої атестаційної і дисциплінарної комісії суддів регулюються Судовим кодексом України.

Глава 2. ПРОКУРАТУРА

Стаття 189. У судовій системі України діє прокуратура у складі Генеральної прокуратури України, обласних, міських та районних прокуратур, а також відповідна система прокуратур в Автономній Республіці Крим.

Стаття 190. Генеральний прокурор України призначається на підставі висновку Вищої ради юстиції України за рішенням Палати депутатів на конкурсній основі строком на 4 роки.

Прокурори областей, міст та районів призначаються Генеральним прокурором України за погодженням з відповідним комітетом Палати депутатів на конкурсній основі.

Прокурор Автономної Республіки Крим призначається Генеральним прокурором України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Стаття 191. На органи прокуратури всіх рівнів покладається обов’язок щодо підтримання обвинувачення в суді.
Органи прокуратури перевіряють достовірність доказів і фактів, представлених у звинуваченнях відповідними слідчими органами.

Стаття 192. Організація, повноваження і порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Глава 3. АДВОКАТУРА

Стаття 193. В Україні для захисту прав і свобод громадян у судах, надання їм кваліфікованої юридичної допомоги в усіх сферах їхньої життєдіяльності, розгляду скарг і заяв громадян у державних органах і органах місцевого самоврядування діє адвокатура.

Порядок утворення та діяльності адвокатури, кваліфікаційні вимоги до адвокатів, отримання права здійснювати адвокатську діяльність визначається законом.

Глава 4. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Стаття 194. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Конституції України.

Офіційні тлумачення Конституційного Суду України не можуть бути частиною відповідних статей Конституції України.

Стаття 195. Голова Конституційного Суду України та судді Конституційного Суду України призначаються таємним голосуванням на спільному засіданні Палати депутатів і Сенату Національної Асамблеї України строком на 5 років.

Стаття 196. Конституційний Суд України розглядає справи про відповідність Конституції України (конституційність):

1) чинних законів та інших актів Національної Асамблеї України;

2) Конституції та законів Автономної Республіки Крим;

3) указів Президента України, актів Кабінету Міністрів України;

4) актів міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влади України;

5) актів органів місцевого самоврядування;

Стаття 197. За поданням Національної Асамблеї України Конституційний Суд України дає висновки про:

1) відповідність Конституції України законів про внесення змін і доповнень до Конституції України;

2) відповідність Конституції України міжнародних договорів, внесених до Національної Асамблеї України для ратифікації.

Стаття 198. Закони та інші нормативно-правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю або в певній частині, якщо вони не відповідають Конституції України або мало місце порушення передбаченої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або надання чинності.

Стаття 199. Утворення, формування та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються законом.

РОЗДІЛ XII

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

Стаття 200. Україна є унітарною державою. Територіальний устрій України грунтується на засадах цілісності державної території, соціально-економічного розвитку і керованості її частин з урахуванням економічних, історичних, географічних і демографічних особливостей, національних і культурних традицій.

Стаття 201. Адміністративно-територіальними одиницями України є: селище, місто, район, область.

У місцевостях традиційного компактного проживання національних співтовариств за волевиявленням населення даної місцевості з метою задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб громадян можуть утворюватися національні адміністративно-територіальні одиниці.

Стаття 202. Утворення, укрупнення, ліквідація чи зміна меж адміністративно-територіальних одиниць здійснюється за ініціативою відповідних органів місцевого самоврядування з урахуванням думки зацікавленого населення шляхом проведення дорадчого опитування.

Рішення з цих питань ухвалює Сенат Національної Асамблеї України.

Стаття 203. Автономна Республіка Крим є державно-територіальною організацією виконавчої влади і самоврядування населення Криму як складова частина України.

Стаття 204. Автономна Республіка Крим самостійно вирішує питання, віднесені до її відання Конституцією та законами України.

РОЗДІЛ XIII

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 205. В основі місцевого самоврядування, як первинної ланки функціонування народовладдя, лежить право і здатність певної територіальної громади самостійно та через свої органи вирішувати всі громадські питання та забезпечувати життєдіяльність членів громад, захищати та відстоювати їх права та інтереси.

Стаття 206. Місцеве самоврядування здійснюється на основі оптимального співвідношення централізації та децентралізації влади територіальними громадами безпосередньо через сільські, селищні зібрання, місцеві референдуми або через обрані ними виконавчі органи та органи громадської самоорганізації (будинкові, вуличні, квартальні комітети тощо).

Стаття 207. Органами місцевого самоврядування є обласні, міські, районні, селищні і сільські ради та їх виконавчі органи, які обираються строком на 4 роки.

Стаття 208. Сільські та селищні ради обираються безпосередньо громадянами шляхом самовисування.
Обласні, міські, районні ради обираються громадою за відкритими списками політичних партій.

Стаття 209. Голови міст, селищ, сіл обираються відповідними територіальними громадами.
Голова обласної, районної ради обирається безпосередньо обласною чи районною радою та очолює виконавчий комітет відповідної ради.

Стаття 210. Головами селищ, сіл, міст, районних і обласних рад та депутатами відповідних рад можуть бути лише члени громади, які проживають на її території не менше п’яти років або народилися у зазначених населених пунктах.

Стаття 211. Виконавчі комітети рад формуються і очолюються головами обласної, районної ради, головами міст, селищ, сіл та затверджуються відповідними радами.

Стаття 212. Органи місцевого самоврядування керують усіма сферами життєдіяльності громади.

Органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень самостійно вирішують питання охорони здоров’я, освіти, культури, екології, регіональної інфраструктури, охорони громадського порядку.

Стаття 213. Територіальні громади міст, селищ і сіл можуть на договірних засадах об’єднувати об’єкти комунальної власності, а також бюджетні кошти для задоволення спільних потреб.

Стаття 214. Органи місцевого самоврядування не можуть вступати в договірні відносини чи спілки з відповідними органами інших держав, створювати будь-які військові формування, крім муніципальної поліції.

Стаття 215. Органи місцевого самоврядування, в порядку і межах, встановлених законом, можуть здійснювати делеговані їм повноваження органів державної влади у чітко визначених сферах за рахунок державного фінансування.

Стаття 216. Рішення органів місцевого самоврядування в межах їх компетенції є обов’язковими для виконання і дотримання на відповідній території всіма фізичними та юридичними особами.

Стаття 217. Рішення органів місцевого самоврядування, села, селища, району в разі їх невідповідності Конституції та законам України призупиняються виконавчим комітетом обласної ради до прийняття рішення відповідним судом.

Стаття 218. Повноваження органів місцевого самоврядування можуть бути припинені достроково Сенатом у разі порушення ними Конституції та законів України.

Стаття 219. Повноваження та порядок здійснення діяльності органами місцевого самоврядування визначаються законом.

РОЗДІЛ XIV

ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ ЗМІН І ДОПОВНЕНЬ ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Стаття 220. Зміни і доповнення до Конституції України можуть вноситися за ініціативою не менш як 2/3 складу Палати депутатів та Сенату або у порядку народної ініціативи, підтриманої підписами не менш як п’яти мільйонів виборців.

Закони про внесення змін і доповнень до Конституції України в порядку здійснення народної чи парламентської ініціативи приймаються всеукраїнським референдумом.

Стаття 221. Не можуть бути внесені зміни і доповнення до Конституції, якщо вони спрямовані проти національної незалежності, територіальної цілісності та національної безпеки України або мають на меті зміну конституційного ладу держави, обмеження закріплених Конституцією України прав і свобод людини. Не допускається внесення змін і доповнень до Конституції України в умовах надзвичайного чи воєнного стану.

РОЗДІЛ XV

ПЕРЕХІДНІ ТА ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Закони, посилання на які містяться в цій Конституції, мають бути прийняті протягом одного року після набрання нею чинності.

Інші закони та нормативні акти мають бути приведені у відповідність до цієї Конституції протягом одного року після набрання нею чинності. До цього часу вони можуть застосовуватися в частині, що їй не суперечить.

Стаття 2. Не пізніше шести місяців після набрання цією Конституцією чинності проводяться вибори до Палати депутатів і Сенату.

До обрання Палати депутатів і Сенату Верховна Рада України восьмого скликання має повноваження обох палат Національної Асамблеї України.

Після обрання Палати депутатів і Сенату Верховна Рада України набуває статусу Національної Асамблеї України з усіма її повноваженнями та передбаченим строком повноважень.

Стаття 3. Протягом двох місяців із дня набрання цією Конституцією чинності утворюється Рахункова палата, обирається Уповноважений Національної Асамблеї України з прав людини, відбуваються всі інші кадрові призначення, передбачені цією Конституцією.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

КОММЕНТАРИИ:

 
Уважаемые читатели! На нашем сайте запрещены нецензурная лексика, оскорбления, разжигание межнациональной и религиозной розни и призывы к насилию. Комментарии, которые нарушают эти правила, мы будем удалять, а их авторам – закрывать доступ к обсуждению. Редакция не вступает в переписку с комментаторами по поводу блокировки, без серьезных причин доступ к комментированию модераторы не закрывают.
 
Осталось символов: 1000
МАТЕРИАЛЫ ПО ТЕМЕ
 

Нажмите «Нравится», чтобы читать
Gordonua.com в Facebook

Я уже читаю Gordonua в Facebook


 
 

Публикации

 
все публикации