+7 Київ
8 березня.
Квіти нашим жінкам – це була моя відповідальність. Щороку. 7-го ввечері тато підходив до мене і давав гроші на квіти, щоб рано-рано вранці 8-го я тихенько від усіх прокидався і біг на ринок.
До ринку було 15 хвилин туди і 15 назад. Туди по квіти ходив увесь мікрорайон, тому важливо було бути першим – щоб узяти найкращі тюльпани і не гаяти часу на чергу.
Я пам'ятаю, з яким захопленням на мене дивилися бабусі-квіткарки.
– Ой, який молодець. Ти перший сьогодні. На почин зроблю тобі знижку.
Я пам'ятаю, яка гордість розпирала мої груди, і з яким божевільним завзяттям я повертався з квіткового базару назад додому, коли перші поодинокі чоловіки тільки ще йшли на ринок.
Я – перший. Я зробив раніше за всіх, найкраще за всіх і найшвидше за всіх. Ще більшим кайфом було бачити, що серед усіх, хто йде по квіти, немає інших таких самих дітей, як я. Від цього приходило відчуття особливості – чогось такого, що тато довірив лише мені одному на цій Землі.
І ось сьогодні мені вже 40, я вийшов о сьомій ранку з дому і пішов на той самий квітковий базар. О сьомій ранку. На вулицях ще нікого немає, я йду, внутрішньо хвалячи себе, що встав раніше за інших. 15 хвилин туди і 15 хвилин назад.
І тут бачу. Удалині з боку базару мені назустріч іде хтось із квітами. Ех. Отже, все-таки не перший. Що ближче ми один до одного, то виразніше я розумію, що назустріч мені йде пацан від сили років 12. Ніс червоний від холоду. Волосся розпатлане – видно, так поспішав, що забув уранці зачесатися.
Він ішов із двома маленькими букетиками тюльпанів мені назустріч. Він дивився на мене й усміхався, а в його очах я читав: агов, дядьку, а я перший!
Я не стримався:
– Кому квіти?
– Мамі і бабусі.
– Гроші тато дав?
– Ні, заощадив.
– Пацан, ти красень!
І ось ця мить – це і є кайф. Він першим привітає своїх жінок – першим серед усіх мужиків цього району.
І ще. Він гуляє за свої!
Гарний день. Гарне свято. Гарний настрій.
Mission completed.
Джерело: Алексей Давиденко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
