+24 Київ
Про людей і вчинки.
Війна – страшна річ, яку не дай боже нікому пережити. Нам, на жаль, уже довелося. Із 24 лютого 2022 року я захищаю зі зброєю в руках нашу рідну Україну.
Я – єврей, народжений в Україні, ніколи й за жодних обставин не приховував свого єврейського походження й любові до своєї країни, де народився й виріс. Не сліпого кохання, а критичного, але конструктивного і щирого.
По праву свого народження я – Коен. Чоловіки мого роду з незапам'ятних добіблейських часів мають право говорити з Усевишнім і благословляти інших людей. Але ця історія не про мене. Є набагато гідніші інформаційних приводів люди.
…Лунає дзвінок на моєму мобільному. Телефонує знайомий військовий капелан, православний українець. Ставить абсолютно несподіване для мене (і думаю, що раніше і для нього теж) питання.
Йому як священнослужителю доводиться проводжати в останній путь тих, хто пішов в інший світ. Християн, православних, у тому числі – загиблих на полі бою українських героїв і героїнь. Війна настільки згуртувала громадян своєї країни проти біснуватого агресора, що українцями стали тепер і багато росіян за народженням, білоруси, євреї, грузини, молдавани, ічкерійці, цигани, вірмени, азербайджанці, прибалти й багато інших.
Один із загиблих бійців, проводжати якого в останню путь запросили мого друга – християнина-капелана – виявився релігійним євреєм, який сповідував юдаїзм. Жодного іншого священнослужителя відповідної конфесії у близькості, що досягається, не виявилося. Що робити? Як бути? Ситуація нестандартна й делікатна.
І тоді бойовий капелан ухвалив бойове рішення: людина, яка віддала життя за Україну, нашу спільну Батьківщину, не повинна піти в інший світ без щирого, відповідного прощального слова. Будучи освіченою людиною, капелан підібрав правильні слова зі Старого Завіту для таких випадків. Закінчивши обряд, він подзвонив мені, щоб уточнити, чи правильно він учинив і чи можна так робити й надалі, якщо знову станеться така ситуація.
Я був вражений. Чесно! Вражений і вдячний.
Вражений нашими людьми, їхніми неймовірними вчинками. Вдячний за сьогодення й майбутнє. Поки є такі люди – християнські капелани, що відспівують загиблого ортодоксального юдея, – хрін хто нас зможе перемогти.
Джерело: "ГОРДОН"
