+5 Київ
Мав честь сказати слово в заключній панелі конференції Yes.
Як ви знаєте, я вже давно в підрозділі БПЛА. Наш підрозділ входить у число найкращих у ЗСУ, незважаючи на те, що в нас лише взвод. Але слово моє було не про наші досягнення – що і як ми знищили.
Слово моє було про ситуацію в цілому на фронті й, зокрема, про піхоту.
Ми довго виїжджали на героїзмі піхоти. Піхота витримувала тоді, коли був тотальний дефіцит зі снарядами й технікою. Піхота трималася, коли її засипали КАБ. Піхота стояла, коли були проблеми з літаками.
Але в усього є свій ресурс. У металу також є втома.
І можна мати хоч мільярд дронів і сотні літаків, але без піхоти вони нічого не варті. Тому що все це в небі, а хтось має боронити землю.
Ми будемо битися й далі. Намагатися захистити Донбас – це аксіома.
Але зараз більше ми переживаємо за Київ.
Що ворог скористається нашими кризами й піде знову на столицю.
Звісно, не завтра, а згодом, коли прийде час. І другий раз ворожі війська під Києвом ми можемо просто не втримати.
Покровськ – яскравий приклад. Колись він вважався глибоким тилом. І до нього було 60 км від фронту. До речі, від Києва до ворожого кордону – 80 км.
Барбершопи, ресторани, кав'ярні, мами з колясками – усе це змінилося дуже швидко. Зараз колись мирний Покровськ перетворився на фортецю, на кшталт Авдіївки й Бахмута.
От тільки Авдіївка трималася 10 років.
Бахмут – більше ніж рік.
Скільки протримається Покровськ – невідомо.
Суть усіх цих пасажів не в істериці. Хоча відчуття здорового страху в цій історії не завадить усім.
Усі ці меседжі до того, що треба робити висновки з помилок.
Скільки завгодно можна гучно кричати гасла про перемогу, але лінія фронту вперто рухається в бік заходу. Інколи кілометр на день, а колись і швидше.
Якщо ми не вживемо заходів щодо посилення піхоти й покращення якості управління, не захистимо солдата, який в окопі, – усе може обернутися катастрофою.
Реальна війна показала, що технологіями можна захистити бійців, покращити рівень їхньої ефективності. Але без піхоти воювати неможливо. Що б вам не розповідали про дрони, роботів і будь-яку суперзброю – головним ресурсом на війні, навіть у наше ХХI століття, є люди.
У нас є закони, що посилюють соціальний захист різних професій. Наприклад, шахтарів.
Давайте приймати закони, які посилюють захист піхотинця. І це від підняття зарплати до соціального захисту дітей бійців. Від видачі землі до пожиттєвого утримання в разі втрати здоровья.
Держава й народ мають дати чіткий сигнал – завдяки вам ми живемо! А значить, і ми зробимо все від себе.
Ті, хто напишуть: "Ми не хочемо воювати, й треба припиняти цю війну", – порадую й вас. Доки ворог просувається й робить це досить швидко, ніяких перемовин і пауз не буде. Ну, якби ми йшли в бік Донецька зі швидкістю кілометр на день, ми пішли б на якісь перемовини?
Перерва у війні можлива, тільки якщо ми переведемо маневрену війну в позиційну й завдамо ворогу значних втрат. Поважна ялтинська конференція мала збиратися в Ялті. Але збирається в Києві.
І якщо не буде роботи над помилками, перспектива проводити конференцію у Львові чи Варшаві – це реальність.
Можна бажати чи не бажати чогось – це суб'єктивно. А об'єктивність така, що ми там, де ми є, через те, що ми робили або не робили. І якщо ми хочемо змінити позицію, у якій ми опинилися, нам треба міняти наші дії, які до неї привели. Інакше – "фортеця Київ"…
Джерело: Єгор Фірсов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
