Путін, імовірно, стане таким самим загальним посміховиськом, як пізній Брежнєв

Як диктатора перетворюють на посміховисько.

Російське телебачення ставить усе нові рекорди холуйства і лизоблюдства. Є перевірений історією закон: чим довше править диктатор, тим у нього сильніша манія величі, а у країні – лютіший культ його особи. Диктатор намагається увідповіднити свідомість підданих із власним самосприйняттям. Його шизокартину світу, у якій він богоподібна надлюдина, має бути нав'язано оточенню. Деяким правителям це вдавалося (наприклад, Сталіну), деяким ні (Хрущову, Брежнєву).

Культ особистості диктатора рано чи пізно переходить у свою протилежність – загальну ненависть і презирство. Чекає це й на Путіна. Питання тільки в тому, коли це відбудеться: за його життя чи після смерті.

Для того, щоб культ диктатора утвердився, люди повинні бути зобов'язані брати участь у ньому, як це було у СРСР за Сталіна, у Китаї за Мао, у Німеччині за Гітлера. Самої пропаганди мало. Потрібен терор. Ніхто не має насмілитися закричати: "Але ж король голий!".

Людина сталінської епохи розуміла, що буде просто знищена, якщо відмовиться зображати любов до вождя. У цій ситуації вона воліла щиро полюбити тирана, ніж кожного разу ґвалтувати себе, імітуючи оргазм. Уже за Хрущова ситуація змінилася. Без масового терору з культу вийшов пшик. Скільки б не крутили по екранах країни фільм "Дорогий Микита Сергійович", народ відверто потішався над "кукурудзником". Чим активніше влада намагалася насаджувати культ Брежнєва, тим сильніше над ним насміхалося населення.

Ця доля, імовірно, чекає й на Путіна. Пропаганда в силах забезпечити лояльність населення до диктатора, але для формування справжнього культу його особистості потрібні інші, потужніші засоби. Масовий терор, схожий на сталінський, сьогодні навряд чи можливий. Отже, насильно навернути людей у "культ Путіна" не вдасться. Нав'язливі, нудотно-холуйські вихваляння "національного лідера", не підкріплені страхом перед ним, можуть викликати у людей тільки щораз сильніше відторгнення. Зрештою, Путін, цілком імовірно, стане таким самим загальним посміховиськом, як пізній Брежнєв.

Джерело: Игорь Эйдман / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора