-4 Київ
Західні "бунтарі" і путінські "наперсточники" (про фільм Олівера Стоуна і не тільки).
В основі інформаційної війни Кремля проти Заходу – один фокус, який нагадує "роботу" наперсточників. Західна, критично налаштована громадськість шукає альтернативу своєму "проамериканському", "несправедливому", "кризовому" суспільству. Російські пропагандисти, як вуличні шахраї, підсовують їй Путіна, запевняючи, що саме в цьому "наперстку" приховано "виграшну кульку" якоїсь нової альтернативної політики. Насправді там порожнеча. Однак "корисні ідіоти" не бачать цього й активно рекламують порожній "наперсток", ставлячи на нього свій соціальний капітал.
Приблизно у такий самий спосіб намагалася поводитися і радянська влада. Але якщо СРСР справді був певною альтернативою (нехай і негативною) ринковій західній системі, то путінський режим – погіршений, пародійний варіант. Російська номенклатура побудувала капіталізм таким, яким звикла бачити його на карикатурах зі свого улюбленого журналу "Крокодил": виразна розкіш скотоподібної верхівки суспільства, злидні і безправ'я "народних мас", тотальна корупція, "агресивна вояччина" тощо.
Тепер Путін і Ко намагаються продати "світовим незадоволеним" свій імперський, анексіоністський, олігархічний режим, що прийшов, здається, із часів Наполеона III, як якусь нову альтернативу сучасному західному суспільству. Зробити це можна тільки за допомогою безсовісної брехні. Але російська влада упевнена, що в епоху постмодерну, маючи великі гроші і просунуті технології, будь-яку найжахливішу брехню можна видати за правду.
Типовий приклад такої пропаганди – фільм Олівера Стоуна про Путіна. Путінські казки про не пов'язаних із владою російських олігархів, які живуть за справедливими законами і заробили гроші своїми талантами, можуть викликати у психічно нормального росіянина лише гомеричний регіт. У нашій країні навіть діти знають, що Путін зробив мільярдерами безліч своїх друзів, сусідів по кооперативу "Озеро", однокласників, партнерів по дзюдо і навіть, напевно, по іграх у пісочниці.
Однак творців фільму це не бентежить. Адже він розрахований передусім не на росіян, а на західних незадоволених, яких Кремль хоче використовувати у своїх цілях. Багато з них готові купитися на будь-які казки про нову путінську Росію. Головний ворог для них — світова фінансова олігархія й американська керівна еліта. Тому Путін в інтерв'ю Стоуну намагається дистанціюватися від олігархії і уявити себе жертвою "підступів" США. Ну а західних "бунтарів" нескладно переконати, що у всіх бідах Росії (аж до чеченської війни і тероризму) винні кляті янкі.
Уся ця гра – чисте шахрайство. Адже російська еліта — невід'ємна складова частина кримінального сегменту світової фінансової олігархії, яку настільки ненавидять західні "бунтарі". Російська влада і західні сумнівні ділки зберігають гроші в одних офшорах, пов'язані спільними інтересами і тіньовими бізнес-схемами.
На перший погляд, спроба путінського режиму видати себе за борця з несправедливим світопорядком здається просто смішною. Однак є чимало наївних західних ідеалістів, які купуються на цей дешевий трюк із переодяганням цинічних мафіозі в нових че гевар, що борються з "американським імперіалізмом".
На населення західних країн працює дорога російська пропагандистська машина. А для підкупу еліт збудовано різні корупційні схеми. Історії "гріхопадіння" Шредера або Флінна загальновідомі. Сотні західних "елітаріїв" сидять на підгодівлі у путінського режиму. А тепер Кремль корумпує не тільки системних політиків, але і контреліти "бунтарів". Так було і з Олівером Стоуном, який непогано заробив на телепанегірику Путіну, і з Джуліаном Ассанжем, який був ведучим програми на пропагандистському RT.
Стоун небезкорисливо, а багато інших західних "бунтарів" із наївності прославляють лідера найкримінальнішої, реакційної, агресивної частини світової власницької олігархії, якого відповідно до своїх переконань мали б ненавидіти.
Джерело: Игор Эйдман / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
