-2 Київ
Коломойський проти України. Частина абсурдна. Буфонада.
Посіпаки Коломойського й далі саботують ухвалення "антиколомойського" закону, необхідного як для того, щоб загребущі руки олігарха трималися якнайдалі від грошей українських платників податків, так і для продовження співробітництва з МВФ. А це співробітництво, зі свого боку, необхідне, щоб Україна не пішла шляхом економічної катастрофи і щоб найближчими місяцями у держави були гроші підтримувати тих, хто постраждав від карантину. Ну і, звичайно, для того, щоб не було дефолту.
Посіпаки Коломойського вже подали в законопроєкт 16 тис. правок. 16 тис. правок. У закон зі 100 абзаців, який складається з 16 тис. слів. Судячи з усього, Коломойський платить за кожну правку. Окремо. Стимулюючи депутатів подавати все більше й більше. Найбільш простимульованим виявився депутат Поляков, який подав уже 6 тис. правок. Це більше, ніж уся ОПЗЖ змогла народити правок для саботажу закону про ринок землі. І тут запитання. Чи то пан Поляков найжадібніший. Чи то в нього і його помічників просто передоз від якогось універсального енергетика з Колумбії, який дає можливість подавати й подавати правки нескінченно, переставляючи слова місцями. Чи то пан Поляков нещодавно програвся в казино і тепер винен грошей так багато, що готовий подавати правки до чого завгодно, аби за це платили. Загалом, у людини явно проблеми і вона просто кричить своїми правками про це.
Звичайно, там відзначилися й інші посіпаки олігарха. Ну, на те вони і його вірні слуги, щоб робити те, що він скаже. Тут діло таке. Хто на що вчився. Хто кому грошей винен. Вони свою справу зробили. Заслужили дозу презирства і глузувань. Отримали те, що належить. І головне запитання не до них.
Головне запитання – що тепер із цим абсурдом робити. Очевидно, спам-редагування – це універсальний метод заблокувати роботу парламенту. І якщо хтось ще не зрозумів під час земельного закону, то тепер до найталановитіших має дійти, що просто голосувати правку за правкою не можна. Тому що поки депутати голосуватимуть, економіка буде летіти у прірву і з'являться злі люди, які будуть діставати вже ленту за лентою.
Коломойський і Ко довели ситуацію до абсурду. І це має допомогти президентові нарешті вимовити слово "Коломойський" і знайти політичну волю й піти коротким шляхом. А якщо шлях йому не подобається, то ухвалити такі зміни до регламенту, щоб цей шлях з'явився. Тому що у президента немає вибору. Можна, звичайно, цілий рік іти поправками. Але часу немає. Гроші потрібні вже вчора. І завтра вони будуть потрібні ще сильніше. І курс гривні зміцнюється саме тому, що минулого понеділка всі повірили, що в Офісі президента відшукали кілька тестикул для того, щоб поставити олігарха на місце. І якщо це тільки здалося, якщо їх за тиждень втратили, то всі очікування в економіці розвернуться на 180 градусів. І тоді буде вже точно не до привітання Ірини Білик із творчим або ще яким-небудь ювілеєм.
Коломойський і Ко допомагають президентові зважитися. Саме величезною кількістю правок. Тому що тепер кожному зрозуміло, у чому їх сенс. Зрозуміло, що ситуацію довели до абсурду. Зрозуміло, що відверто знущаються. Чи то з президента, чи то з його народу. А може, з усіх разом. І якщо не зараз розрубати цей гордіїв вузол, то вже ніколи. Фактично, неважливо – 16 тис. правок чи всього 4 тис. Немає значення. І та, і та кількість затягувала б розгляд закону на неприйнятно тривалий строк.
А ще зрозуміло, як конкретні депутати ставлять на кін долю всієї країни. Хай що там вигадують посіпаки Коломойського, під час нинішньої кризи гроші можна взяти тільки у МВФ. Не буде МВФ, не буде грошей. Не буде грошей, буде економічна катастрофа.
І вибір дуже простий. Для президента. І він має цього разу не тоном вибачення просити Раду проголосувати те, до чого в нього самого є багато запитань, як було під час голосування в першому читанні. Тому що просити вибачення, фактично, в олігарха за те, що не хочеш віддати йому гроші українців, якось не дуже гідно. Він має зробити нарешті вибір. Остаточний. Між Коломойським і Україною. Й озвучити цей вибір.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
