+2 Київ
Президент вирішив захистити суверенітет України. Добре звучить. Але в цьому випадку він захищає країну не від росіян і їхніх бомб, не від економічної агресії "Газпрому", а від підступного МВФ. Президент пишається тим, що ми отримали вже чотири транші кредитів МВФ. Ніхто до нього не міг, а він зробив. Сюрреалізм.
По-перше, складно пишатися отриманням четвертого траншу. Тому що до теперішнього моменту ми вже мали отримати 12 траншів. І це має такий вигляд, ніби мама пишається своїм сином, який нарешті перейшов у четвертий клас. Але за віком йому час уже закінчувати школу. І звичайно добре, що синуля зміг закінчити початкову школу, а всі його родичі до цього не подужали. Але це не привід пишатися цим, особливо на зустрічі з батьками, чиї діти скоро закінчать Гарвард. Бо якщо в роду всі були дебілами та не змогли закінчити і трьох класів, то це, імовірніше, проблема, а не привід для гордості.
І син, який закінчив аж чотири класи і тепер ризикує залишитися вдруге на другий рік у п'ятому класі, навряд чи гідний Нобелівської премії. Якби Україна виконала програму МВФ протягом трьох місяців, ухваливши необхідні закони і запустивши необхідні зміни, то за рік ми б прокинулися в іншій країні. А так ми продовжуємо пишатися тим, від чого іншим було б соромно.
А тепер про суверенітет. Найкраще у світі його захищають поки що дві країни. Північна Корея і Венесуела. І найбільше суверенітет захищено від здорового глузду. Не підпускають його до кордонів цих держав. Тому що здоровий глузд – це ж загроза тому способу життя, який склався і там, і там. А значить, і загроза суверенітету. Якщо хтось натякне Мадуро і компанії, що їхні методи управління економікою збиткові (а вони дуже збиткові), або скаже, що недобре ставити на основні пости держави наркобаронів, то цього когось відразу буде оголошено агентом світової закуліси. Якщо хтось натякне Кім Чен Ину, що недобре розстрілювати людей за інакодумство або що тарілка рису на день – це замало, то цього негідника й агента ЦРУ відразу розстріляють.
Україна, на щастя, не так добре навчилася захищати свій суверенітет. Хоча все ще намагається. Є група людей, яких хлібом не годуй, дай захистити суверенне право на корупцію. Адже саме про це зараз ідеться. Чого бояться корупціонери? Що вдасться створити незалежний суд, який почне саджати тих, хто раніше міг домовитися. І аргументують це суверенітетом. А ля давайте ми тут усередині самі вирішимо, кого саджати, а кого – ні, а ви не втручайтеся. І якщо з ефірів українських телеканалів це звучить ще більш-менш органічно (там іноді звучить таке, що мама не горюй), то от зі шпальт одного з найавторитетніших видань у світі – не дуже. Аудиторія інша.
Ця аудиторія має логіку і гарне критичне мислення. І якщо вона, аудиторія, бачить, що у країні головною проблемою є корупція, то логічно, що з корупцією треба боротися. Але тотально корумпована система не може боротися сама із собою. Це як боротися з наркомафією у Венесуелі, дуже важко робити це під її керівництвом. Точно так само важко боротися з корупцією під керівництвом корупціонерів. Це просто неможливо. А значить, потрібна допомога ззовні. Те, що українські володарі звикли називати втручанням у суверенітет.
Без допомоги ззовні перемогти це просто неможливо. Тому що корупціонери мають проти своїх інтересів боротися, тобто самі із собою. Це суперечить людській природі. А оскільки система тотально корумпована і чинить опір змінам навіть тоді, коли їх ініціює перша особа (приклад медицини показовий), то важко уявити, як ця глобально корумпована система допустила б утиск своїх прав під час створення суду.
Що означає збереження суверенітету в розумінні української влади? Це означає компроміс. Але компроміс неможливий. Ви не можете підписати перемир'я з раковими клітинами. Це проти природи. Так само і компроміс із корупцією. Ніхто не робив великих змін через компроміси. Це просто неможливо. Компроміс означатиме імітацію. Як у прокуратурі, наприклад. Нам потрібна імітація під час створення основного органу? Ні. Тому що тоді основна проблема нашої економіки залишиться. І ніхто не зможе стати успішним у системі, яка вмирає. Проте зберігає свій суверенітет.
Коли ви приводите дитину до лікаря, то обмежуєте її права. З погляду дитини. Але якщо цього не зробити, то вона може померти. І точно не буде здоровою. Коли світ проводив денацифікацію Німеччини, обмежив її суверенітет. І це привело до успіху.
Якщо ми не дозволимо людям поза системою боротися з хворобою самої системи, то ми не вилікуємо системи. Ми не вилікуємо країни. І захищати суверенітет хвороби можуть тільки ті, хто паразитує на слабкому організмі.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
