0 Київ
Непоганий приклад Казахстану. Чи заразливий?
Казахстан зробив частину своєї території місцем застосування англійського права. Втратив, так би мовити, частинку суверенітету. І це прекрасна ідея. І не важливо, що, як говорять деякі, чому це українці виганяють одного тирана, але лайкають вчинки іншого. Тиран чи не тиран Назарбаєв – це справа суто особиста, казахстанська. Але ось ідеї його вкрай важливі для України. Тому що вирішують головну проблему пострадянських країн, яка залишає нас усіх одним із найбідніших регіонів цивілізованого світу. Проблема – відсутність верховенства права. І запрошення англійських суддів частково вирішує цю проблему. І стане чудовим сигналом для інвесторів. Що свідчитиме про те, що там безпечно.
Приголомшливий контраст з Україною, правда? Де інвесторів не більше ніж у Казахстані. І до нас вони не приходять із тієї самої причини. Вони бояться. Бояться втратити те, що вклали. Тому що право приватної власності не священне в нашій країні. Та тому що верховенство права у нас – порожній звук. Але водночас українські депутати рвуть на собі тільник, закликаючи відстоювати "суверенітет", не дозволяючи іноземцям впливати на судову систему країни. Депутати захищають суверенне право на бідність. Українську суверенну корупцію.
Чому депутати це роблять? Тому що вони патріоти? Смішно. Депутати бояться. Бояться, що якщо під впливом іноземців вийде створити незалежний від цих самих депутатів (а заразом і інших впливових українців) суд, вони самі можуть опинитися за ґратами. Депутати вже ускладнили собі життя, проголосувавши за електронні декларації і створивши НАБУ. І не хочуть збільшувати свої проблеми. Які можуть привести їх на лаву підсудних. Тому що в українському суді зараз завжди можна домовитися. Тому що судді розуміють, беруть і входять у становище. Тому що розуміють, що це наші традиції такі, красти. І хабар, це ж не завжди хабар, це іноді просто подяка. І розуміють, що немає нічого поганого, якщо в тебе мільйон доларів і ти живеш у великому будинку, будучи водночас державним службовцем, тому що самі живуть по сусідству. І депутати хочуть, щоб їх могли судити саме такі судді, які розуміють.
Логічне бажання депутатів? Більш ніж. Але воно прямо суперечить нашим інтересам. Інтересам громадян України. Які хочуть жити в успішній і багатій країні. І для цього гостро потребують зростання економіки. А для зростання економіки не можна просто надрукувати гроші і роздати всім. Для зростання необхідні інвестиції. А інвестиціям необхідне верховенство права і впевненість, що в країні не буде корупції. Або, принаймні, цю корупцію буде мінімізовано. І тому ми можемо з розумінням ставитися до природного бажання депутатів і їхніх посіпак вижити, але повинні показати їм відомий жест, коли вони з екранів телевізорів будуть шукати в нас підтримки в боротьбі з правильним процесом формування антикорупційного суду.
Коли вони прийдуть і скажуть, що не можна дозволяти іноземцям контролювати призначення суддів, то в перекладі це означає, що вони самі хочуть контролювати. Або, хоча б, щоб "кум контролював". Коли вони не хочуть, щоб "чужі" мали право вето, то це означає, що вони хочуть бачити таких суддів у суді, які точно не пройшли б сито порядних цивілізованих людей. Тому що це "свої", з якими можна вирішити. Адже навіщо боятися права вето? Це ж не вибір людини, а відсів тих, хто точно не має права судити. Тому що не можуть корупціонери судити корупціонерів. У них усі будуть невинуватими. Ми побачили це на прикладі Верховного Суду.
Кругова порука давала змогу суддям долати протест контролерів одноголосно. Це згуртований колектив. І згуртувала їх не любов до права і не відданість країні. А інший матеріал. І коли ми говоримо, що інвестиціям у країні потрібен захист, то ми ж розуміємо, від кого цей захист потрібен. Він потрібен не для захисту від інопланетян чи навіть для захисту від російських солдатів. Головна загроза інвестиціям – це ті самі депутати, політики та чиновники. І навряд чи ми зможемо убезпечити інвестиції й одночасно побачити задоволені обличчя наших політиків. Тому що їм тут радіти нічому. Вони і є проблема. І тільки тому, що поки наше суспільство не може саме вирішити цю проблему, охоче довіряючи корупціонерам, нам і потрібна допомога ззовні. Не можна перемогти корупцію під керівництвом корупціонерів. Коли у них буде їхній "корупційний суверенітет".
Ми легко можемо уявити протест депутатів. Вони вийшли би з гаслами "ні втраті суверенітету", "збережемо традицію", "корупція як основа" тощо. І це не має дикого вигляду для країни, де вже протестують контрабандисти і люди, які "забули" заплатити податки, де протестують проти касової звітності. Ще трохи, і на площу під парламентом вийдуть копачі бурштину, ведені Розенблатом. Але це тільки в тому разі, якщо їм реально будуть заважати. І в усіх цих людей, депутатів, копачів, контрабандистів, у них у всіх будуть аргументи і логіка. Яку загальними словами можна назвати "не ми такі, а життя таке".
Але саме щоб змінити "життя таке" і був Майдан. Це протест не проти правил, а заради появи правил. Це протест людей, які хочуть бути успішними у себе в країні. Майдан теж був про це. Про верховенство права. І Януковича прогнали саме тому, що він ставив себе і своїх "пацанів" вище від закону. І як неможливо уявити собі Януковича, який створює в Україні фінансовий центр під крилом британського права, так і важко побачити в цій картині наших депутатів. Тому що в них спільні цінності. Які не сумісні з британським правом.
І поки ми підтримуємо їх, ми теж будемо не сумісні з успішністю і заможністю. Тому що верховенство права і багатство – це аналоги в сучасному світі. Біда в тому, що багатству депутатів це верховенство права якраз загрожує. І вони будуть за нього боротися. І шлях Майдану буде пройдено до кінця не тоді, коли перейменують усі вулиці, і не тоді, коли сядуть усі беркутівці, а тоді, коли в країні буде верховенство права. І якщо для цього треба делегувати частину суверенітету для скромного права вето під час вибору суддів антикорупційного суду, то це прийнятна ціна.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
