+12 Київ
Команда Зе спочатку вирішила потішити всіх, що знайшла чудовий спосіб збільшити зарплати вчителям до $4 тис. Потім швидко попросила вибачення, що помилилися шановні експерти і такого способу і близько немає, але якщо вірити, то все можливо.
І проблема тут не в популізмі, хоча це приклад дикого популізму. Проблема у критичному мисленні і його відсутності в кандидата.
Йому кажуть, що треба всього $200 млн на рік, щоб ощасливити всіх учителів країни, – і він радісно киває. Хоча, псячі ноги, у його голові мали з'явитися запитання "як так?" і "чому так мало?". Навіть до того моменту, як він візьме калькулятор і почне рахувати. А рахувати там просто. Цифри неймовірні і спростувати їх легко. Тому що $200 млн на рік і $2 млрд на місяць – це цифри абсолютно різного порядку.
Але він цього не робить. Для його голови немає жодних проблем із тим, що "всього $200 млн" і "всім буде щастя". І це основна проблема. Більше навіть, ніж Коломойський. Кандидат узагалі нічого не розуміє. І радісно киває. Він узагалі не уявляє собі масштабу, порядку цифр. У нього немає логічних і простих зв'язків у голові. Калькулятор знайти можна – розуміння в голові не з'явиться. А отже, у цю голову можна вкласти все, що завгодно. І він буде кивати. І не буде обтяжувати себе перевіркою. Або навіть спробою зрозуміти. Тому що відразу все зрозуміти неможливо. В університеті на лекції вважають, що якщо студенту дають більше ніж 30% нового матеріалу, він його не сприйме. Наші голови не такі гарні. А в цій голові немає нічого, пов'язаного з держуправлінням. Абсолютно нічого. І кейс з учителями це доводить.
А потім прийде Коломойський і скаже, що... Та все що завгодно скаже. І наш герой кивне. Адже він не буде вникати. Колись. А потім ми всі будемо за це платити. І не зарплату вчителям.
Людина не може знати все. Але вона має володіти базою. Ґрунтом, на якому може прорости хоч щось. Чорноземом. Але на піску нічого не росте. І на тирсі теж.
І коли тобі завжди було однаково, коли ти ніколи не брав участі у громадському житті, коли тебе цікавила тільки зовнішня сторона політики, адже там зручно жартувати над політиками, то ти не можеш узяти і все вивчити за кілька місяців. Паралельно ще знімаючи серіал. Ти нічого не розумієш. І ти ховаєшся від журналістів саме з цієї причини. А твої політтехнологи вигадують дурниці, типу порівняння "Нацкорпусу" й Порошенка, журналістів і Зеленського. Але це всього лише жалюгідна спроба виправдатися і захистити порожнечу. Порожнечу, яка виявляє себе у "$4 тис. кожному вчителю".
У крайньому разі тобі могли б допомогти цінності. Хоча б для вибору людей поруч. Але й тут ти ніколи не був сильним. Ніколи не показував, що твої цінності не відповідають цінностям "малороса", а цінностям українця, що йде в Європу. Адже з такими цінностями не жартують про Майдан і про ебонітові палички, а виходять на Майдан. Але кандидат не виходив. Кандидат жартував. І паралельно збирав жлобську колекцію коштовних годинників. А отже, і тут нам нічого доброго чекати не доводиться.
Але вірити можна. Віра – це добре. Біда тільки, що поруч із вірою завжди немає критичного мислення. А воно нам дуже потрібне.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
