+4 Київ
Якось в АП, розмовляючи з одним чиновником, наближеним до ПОП, запитав у нього – а яка стратегія у президента? Він вилаявся і сказав – жодної! Хоча, думаю, він не мав рації, стратегія є, тільки вона спрямована на створення і підтримку власного позитивного іміджу. Та через призму цього завдання він і займається іноді стратегічними речами, якщо вони можуть дати результат у період його правління. Завдання зрозуміле – другий термін.
Але ось читаючи різних зарубіжних стратегів, приходить розуміння, що міжнародної стратегії в нас просто немає, а можливо, і немає розуміння процесів, які відбуваються у світі. Уся наша стратегія зводиться у кращому разі до потрапляння в Євросоюз чи НАТО. Але це більше нагадує історію з колобком – я від дідуся пішов і від бабусі пішов. А куди прийшов?
Причому є речі, які необхідно робити обов'язково, такі як верховенство права, створення демократичних інститутів, ринкових умов ведення бізнесу, створення сильної держави і багато іншого, що є ознакою сильної демократичної держави. І є інше завдання – із ким у геополітичному плані нам дружити, з ким у нас схожі інтереси, як вибудовувати відносини із сусідами, як стати сильним регіональним гравцем, а не аутсайдером. І ось про ці питання в нашій країні дискусії взагалі немає. Начебто зараз саме час порушити ці питання напередодні президентських виборів, оскільки за зовнішню політику в нас відповідає президент. Але, на жаль, у цьому напрямі повна тиша. За винятком того, що піти від РФ – це і є наше стратегічне завдання.
Зрозуміло, що ЄС може слугувати для нас позитивним прикладом, оскільки демократичні інститути і верховенство права там створювали століттями. Але і там є питання, які особисто мені не подобаються, і я не хотів би, щоб це культивували в нашій країні. Наприклад, одностатеві шлюби і публічна легалізація всього цього. Думаючи про своїх дітей, я б не хотів, щоб вони виховувалися на такій "свободі стосунків". Проституція в тому форматі, як вона реалізована в Амстердамі та інших великих містах Європи, – це радше нагадує "сексуальний Макдональдс", усе дешево і примітивно.
Домінування в економічному плані одних країн над іншими, що призводить до ще більшого збагачення одних коштом інших. Міграційна політика, яка змішала всі карти в сучасній Європі. Складний механізм ухвалення рішень, який суттєво уповільнює розвиток ЄС. Домінування у військовому плані США через НАТО. Багато жителів різних країн не задоволені політикою ЄС щодо своїх країн – життя стало дорожчим. Звідси і масове незадоволення, на чому активно грає і РФ на чолі з Путіним. Ми бачимо, як лихоманить Британію, Італію, Грецію, Балканські країни...
Тому про стратегію треба думати зараз, до того, як ми ввійшли в якісь відносини. Як бути з РФ, коли влада Путіна закінчиться? А взагалі, який цивілізаційний вибір у РФ? Зрозуміло, що імперським планам РФ не судилося здійснитися вже ніколи. І багато в чому винні вони самі, а точніше, їхнє політичне керівництво. Але далі в них вибору не так уже й багато. Або стати сателітом Китаю, на що навряд чи погодиться політична еліта РФ, і другий шлях – теж рухатися в бік Європи. От тільки різниця між нами одна і дуже суттєва: ми без них можемо приєднатися до Євросоюзу, а вони без нас – ні.
Тому, розробляючи стратегію, необхідно розуміти весь спектр проблем на різних напрямах. І зрозуміло, що немає ідеального шляху, але є етапи, які ми маємо пройти і не втратити свого стратегічного завдання – стати економічно і в правовому плані сильною державою, де пріоритетом є громадянин цієї країни.
Якось читав економічний огляд про те, з ким нам краще об'єднуватися в економічному плані. У дослідженні порівнювали різні варіанти об'єднання в економічні союзи з різними країнами. Був варіант із Євросоюзом, із поясом країн від Чорного до Балтійського моря у складі Польщі, Угорщини, Румунії, Молдови, Прибалтійських республік... Ну, і пострадянський варіант. На думку авторів, найприйнятніший варіант був другий, і в праці наводили конкретні цифри завантаження виробничих потужностей і споживкооперації.
Зрозуміло, що в цьому економічному блоці перше місце віддавали Польщі, але друге було за нами. На мою думку, і не найгірший варіант. Зрозуміло, що це дещо інша Європа, але за такого підходу, виступаючи консолідовано, можна сподіватися на рівні партнерські відносини з економічно розвиненішими країнами, а потихеньку і самі наростимо обороти й будемо виступати за приєднання до такого блоку інших країн колишнього Радянського Союзу. За такого підходу і РФ діватися нікуди і вони змушені будуть вибудовувати відносини, але водночас завжди виграє той, хто "перший ускочив у поїзд".
А може, взагалі наша історична місія стати мостом між Сходом і Заходом? Десь більше духовності, десь прагматичності, але загалом і те, і те необхідно, щоб ми жили в мирі і злагоді. Зрозуміло, що я не геополітичний стратег, але великого розуму не треба, щоб зрозуміти, що в Європі рулять Німеччина та Франція, хоча й у них є свої розбіжності в баченні єдиної Європи. Але в будь-якому разі, що б вони не робили, їхня політика буде спрямована на зміцнення, насамперед, із позицій своїх країн. Залишається питання – а чи готові ми беззастережно приймати їхні умови?
Дуже хотілося, щоб кандидати в президенти висвітлювали геополітичну стратегію держави, як вони це бачать. Оскільки сьогоднішній день формує завтрашній! І нам небайдуже, в якій країні ми будемо жити!
Джерело: Вадим Гриб / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
