+3 Київ
Нарешті з'явився певний оптимізм. Уже сьогодні Верховна Рада повинна зробити перший крок до імплементації норм міжнародного гуманітарного і кримінального права в національне законодавство. Тобто всі правопорушення, що вчинені в умовах збройного конфлікту, отримають своє визначення – воєнні злочини та злочини проти людяності. Усі вони не мають строків давності, а значить, і настання відповідальності – невідворотне. Навіть більше, визнання Україною цих норм дасть можливість здійснити правосуддя в будь-якій цивілізованій країні, котра сповідує принципи дотримання права війни.
На початку 2000-х український парламент прийняв Кримінальний кодекс. Майже 20 років ст. 438 передбачено кримінальну відповідальність за порушення законів і звичаїв війни з максимальною санкцією – довічне позбавлення волі.
До 2014 року, тобто до початку збройної агресії РФ проти України, у правоохоронних органів не було практичного досвіду розслідування воєнних злочинів. Відповідно, ця норма не застосовувалася.
Проте за сім років режиму окупації частини української території та збройного конфлікту виникла необхідність її використання. Про що нам говорить ця стаття? Що, наприклад, жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням чи застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, є порушенням законів і звичаїв ведення війни.
Начебто і правова основа є. Але вона настільки узагальнена, що дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, до якого нас відсилає національне законодавство, і належно встановити рівень кримінальної відповідальності за конкретний вид злочину досить складно.
Практично унеможливлює цей процес ще й те, що дана базова норма має посилання на чималу кількість міжнародних актів. Для ефективного розслідування такої категорії злочинів необхідно знати ці міжнародні документи, а їх близько 30.
З 2014 року за ст. 438 зареєстровано 214 кримінальних проваджень. Із них 10 – передані до суду, по двох – маємо вирок.
Тому проблема очевидна: національні органи ані досудового розслідування, ані судової системи ще й досі не мають чітких законодавчих вимог щодо кваліфікації таких дій, як воєнні злочини і злочини проти людяності, та їх достатнього розуміння. Це – умисні вбивства, тортури, насильницькі зникнення або нелюдське поводження з цивільними та військовополоненими, незаконна депортація і колонізація, примусова мілітаризація, невибіркові обстріли цивільного населення і об'єктів в умовах збройного конфлікту.
Ця проблематика проявилися і під час моделювання нами у прокуратурі АР Крим судових засідань – тематичних moot court, де брали участь усі сторони процесу: реальні судді, прокурори та адвокати.
Однак наразі вбивства, викрадення і катування, вчинені за таких обставин в один і той же період і в одному й тому ж місці на окупованих територіях, кваліфікуються по-різному: частина – як воєнні злочини, решта – як ординарні, тобто загальнокримінальні. І це неправильно, бо за своєю природою воєнні злочини є одними з найтяжчих і найсерйозніших злочинів, відомих людству, які не мають строків давності.
Проте винним у вчиненні більшості з них зараз вдається уникнути кримінального переслідування, яке відповідає тяжкості злочину, через невідповідність законодавства України нормам міжнародного кримінального і гуманітарного права. Іншими словами, через недостатню деталізацію воєнних злочинів. А відповідальності за злочини проти людяності та можливості ретроспективного застосування в законодавстві взагалі немає. Тобто є необхідність передбачити зворотну силу закону для притягнення до відповідальності за воєнні злочини, що вчиняються вже сьомий рік.
Тому я і почав з того, що з'явився певний оптимізм. Адже сьогодні, нарешті, ми можемо отримати ефективну юридичну зброю для покарання воєнних злочинців.
І ось основні аргументи "за" підтримку.
1. Деталізований підхід до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права та розширення категорії воєнних злочинів має зняти правову невизначеність із їхньою кваліфікацією. Будь-який вид поведінки, що передбачає кримінальну відповідальність, повинен бути відображений достатньо зрозуміло, конкретно і чітко, без подвійних тлумачень усіма сторонами процесу. Це основа обвинувачення для належного покарання винних осіб.
2. Імплементація міжнародних норм до національного законодавства – це якісно новий адекватний рівень правосуддя. Говорити однією юридичною мовою з розвиненими країнами – ефективний механізм притягнення до відповідальності, адже справедливого покарання, моральної та фінансової компенсації чекають жертви злочинів та родичі загиблих. І це один з основних обов'язків держави.
Тільки за матеріалами кримінальних проваджень і на основі допитів свідків, кількість закатованих по катівнях незаконних збройних формувань РФ за період збройної агресії сягає майже 220 осіб – як військовослужбовців, так і цивільних. До того ж, що ближче наше законодавство до норм міжнародного гуманітарного і кримінального права, то є простішим і легшим процес кримінального переслідування на міжнародному рівні.
3. І, нарешті, прийняття цих норм дає можливість здійснювати правосуддя в будь-якій цивілізованій країні, що дотримується принципів ведення війни, і таким чином застосовувати універсальну юрисдикцію. Уніфіковані правила дають змогу притягати до відповідальності тих воєнних злочинців, що переховуються від правосуддя в інших країнах.
Підтримавши законопроєкт №2689, ми не дамо військовим злочинцям уникнути справедливого покарання!
(Сьогодні Верховна Рада взяла за основу законопроєкт, який криміналізує воєнні злочини в районі бойових дій і на окупованих територіях України. – "ГОРДОН").
Джерело: ZN.UA
