0 Київ
Загроза повномасштабної військової агресії щодо України з боку Росії завжди існувала, цього разу її підтверджують абсолютно очевидні провокаційні дії з боку РФ. Президент України Володимир Зеленський уже звинуватив Росію у "грі м'язами" на кордоні. А посли країн НАТО провели позачергову нараду в Брюсселі, щоб обговорити ескалацію на сході України й дії Росії, що перекинула до українських кордонів солдатів і техніку.
Альянс стурбований збільшуваною військовою присутністю Росії поблизу українського кордону. Крім того, за оцінкою Пентагону, міноборони РФ перекинуло до українського кордону 4 тис. солдатів і техніку. Європейське командування США привело війська в максимальний рівень боєготовності ("потенційно неминучий конфлікт").
Усе це свідчить про те, що ситуація дуже тривожна. І азербайджанці, які проживають в Україні, представники діаспорських організацій однозначно виступають із засудженням провокаційних дій російської сторони, висловлюють свою солідарність з українським народом. Хочу нагадати, що чимало етнічних азербайджанців зі зброєю в руках відстоювали й далі відстоюють суверенітет і територіальну цілісність України. Є й загиблі на полі бою.
Офіційний Баку завжди висловлював підтримку територіальної цілісності України. Азербайджану завжди був зрозумілий біль українського народу. Адже майже три десятки років 20% нашої території було під вірменською окупацією. На щастя, усе це вже в минулому. Унаслідок 44-денної війни, початком якої стала чергова провокація з боку окупантів, азербайджанська армія змогла звільнити колиску нашої культури місто Шуша, сім раніше окупованих районів.
Переконаний, що така сама блискуча перемога, звільнення всіх своїх територій чекає й на Україну. І у зв'язку із цим особливого значення набуває розвиток відносин між Україною та тюркським світом. Перемога азербайджанської армії в 44-денній війні стала можливою, зокрема, завдяки дуже високому рівню політичного й військового співробітництва між Баку та Анкарою. І офіційному Києву потрібно враховувати цей фактор у своєму протистоянні з Росією.
До речі, 31 березня відбувся неформальний саміт Ради співробітництва тюркомовних держав у форматі відеоконференції. Хочу нагадати, що є така організація, як Тюркська рада. Її створили 3 жовтня 2009 року Нахічеванською угодою, підписаною між Азербайджаном, Казахстаном, Киргизстаном й Туреччиною.
Відтоді до членів Тюркської ради долучився Узбекистан. Крім того, очікують членство в організації Туркменістану й навіть Угорщини. Нагадаю також, що 2020 року заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова заявила, що Україна хоче бути спостерігачем у Тюркській раді. Це дуже правильне рішення. Особливо з огляду на російську загрозу, що не проходить.
До речі, ще 24 грудня 2014 року в Києві, в офісі Об'єднаної діаспори азербайджанців України, відкрили перше регіональне діаспорське представництво Тюркської ради. Головним координатором обрали мене. Обрали на два роки. Це була дуже велика честь і відповідальність. А ще це та обставина, яке дає мені змогу виступати за всебічне зміцнення відносин між Україною та тюркським світом.
Виступаю за них, зокрема і як керівник ОДАУ, в офісі якої неодноразово проводили засідання регіонального представництва Тюркського ради, участь у яких брали посли Азербайджану, Туреччини, Киргизстану, Казахстану, Туркменістану. Брали участь у цих засіданнях і такі шановані в Україні особистості, як голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, а також один із лідерів кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв.
Як бачимо, є величезна кількість причин для розширення відносин між Україною і країнами тюркського світу. У цих відносин є величезна перспектива. Зокрема й тому, що Україні завжди було важливо, а тепер – і поготів, відчувати підтримку сильних, надійних друзів.
Джерело: "ГОРДОН"
