+1 Київ
Після п'яти днів дуже емоційної реакції можна спробувати розібратися в тому, що це було. І чим це не було.
Не транзит
Одразу після оголошення путінського послання багато ЗМІ та соціальних мереж – наче за командою – вибухнули коментарями про початок транзиту влади від Путіна: "Транзит! Початок транзиту! Дали старт транзиту!" Ось один із характерних прикладів – стаття у "Ведомостях": "Анонсована президентом реформа конституції дає старт транзиту влади".
Тільки після кількох днів і певного заспокоєння автори поступово побачили, що жодного транзиту немає – владу нікуди і нікому не передають, путінські пропозиції жодним транзитом не пахнуть, сам Путін нікуди не йде, жодного наступника не вибирає і не призначає.
Але той факт, що транзит не відбувся, не означає, що на нього не чекали. Звідки ж узялися всі ці незліченні заяви про транзит? Виходить, хтось давав такі пояснення. Отже, такими були чиїсь очікування, витоки, зливи? А хто міг давати такі витоки? Хто міг формувати подібні очікування? Найімовірніше, той, хто був зацікавлений у такому транзиті; той, хто на нього чекав; той, хто до нього готувався.
Конституційна частина послання, написана на коліні
Знайомство з текстом послання від 15 січня виявляє обурливу різницю між його двома частинами, абсолютно різними за якістю підготовки, – першої, у якій ідеться про демографію, і другої, присвяченої конституційним змінам.
Першу, демографічну, частину підготовлено досить ретельно (інша справа, що запропонований аналіз неправильний, а запропоновані заходи не дадуть очікуваних результатів, але зараз ідеться не про це). Але другу – так би мовити, конституційну – частину зроблено на рідкість недбало. У путінських пропозиціях виявлено чималу кількість огріхів – і про так званий пріоритет національного права над міжнародним, і про залучення муніципальних органів у систему державної влади, і про втрату відносної автономії суддів Конституційного суду, і про незмінність перших двох глав конституції, і про вимогу скликання конституційних зборів, і про необхідність підготовлення нової конституції тощо.
Спільної мети заявлених змін так і не оприлюднено, а самі запропоновані заходи між собою не пов'язані (крім подальшої централізації та монополізації влади в руках однієї особи).
Робоча група з підготовки конституційних поправок – не робоча
Відвертим знущанням став і склад робочої групи з підготовки пропозицій про внесення змін до конституції. Щодо її членів – спортсменів, піаністів, отаманів – уже висловлено чимало міркувань, повторюватися не буду. Головне ж полягає в тому, що із 75 членів групи, за словами [юристки] Олени Лук'янової, лише 13 – юристи, водночас тільки п'ятеро – фахівці з конституційного права.
Цю насмішку посилює факт, не дуже помічений спостерігачами, – у першому засіданні робочої групи без будь-яких на те підстав брали участь Путін, [керівник адміністрації президента РФ Антон] Вайно, [перший заступник керівника адміністрації президента РФ Сергій] Кирієнко, [помічниця президента РФ Лариса] Бричова, які не є її членами, а так звані співголови групи смиренно чекали дозволу від незаконно присутнього на зустрічі гостя подати вірнопідданську репліку.
Те, що Путін вирішив епатувати російську публіку і вліпити чудового ляпаса вітчизняній юридичній спільноті, – це зрозуміло. Те, що це йому легко вдалося, теж зрозуміло. Що, правда, викликає природне запитання: а навіщо йому треба було це робити в такій образливій формі?
Щодо самого засідання робочої групи, то на ньому Путін чітко визначав необхідність закріплення в конституції його так званих "соціальних ініціатив", а також жорстко наполягав на ухваленні його пропозицій "сочевичним пакетом". Набагато менш визначеним і, прямо скажемо, досить каламутним Путін виявився у формулюванні своїх міркувань щодо зміни повноважень державних органів. Окрім того, офіційного внесення путінських пропозицій у робочу групу так поки і не відбулося. Більше того, різко заперечуючи проти пропозиції члена робочої групи Альшанської голосувати за кожну з імовірних поправок до конституції окремо, Путін припустив наявність навіть "сотень можливих пропозицій". Іншими словами, усталеної картини майбутнього устрою державної влади (за винятком деяких деталей – на кшталт заборони іноземного громадянства у своїх потенційних конкурентів) у Путіна, здається, поки що немає.
Мовчання конституційних ягнят
Що також привертає увагу – це відсутність у робочій групі представників Конституційного суду. Від слова "зовсім". А також їхнє публічне гробове мовчання щодо путінських ініціатив. Причому мовчання не тільки його голови Зорькіна, а й інших його членів. Сервільність конституційних суддів не є таємницею, але на захист уже якщо не російської конституції, то хоча б власних шкурних інтересів вони могли б стати? Чи вони не бачать (не відчувають) реальних загроз – ні конституції, ні своєму статусу?
Відставка уряду зміні конституції не помічник
Офіційно оголошена причина відставки уряду – нібито сприяння у реалізації путінських пропозицій щодо зміни конституції – відверто безглузда. Уряд, що продовжує діяти, ніяк не міг перешкодити підготовці таких поправок. Радше навпаки. Але Путіну він заважав. Чому?
А вже реалізацію пропозицій щодо соціального забезпечення, оприлюднених у першій частині путінського послання, точно краще було б почати тим, хто ці пропозиції і готував. Бо когось з авторів цих пропозицій у новому складі уряду можна і не дорахуватися.
Медведєв – на підвищення? Really?
Запропоновані спостерігачами пояснення перекидання Медведєва в Радбез на новостворену посаду заступника голови з метою стажування та накопичення досвіду в галузі оборони і безпеки не витримують критики. Протягом чотирьох років (2008–2012) Медведєв обіймав посаду не заступника голови Радбезу, а президента країни. Більше того, він керував вторгненням російських військ у Грузію. Який ще такий особливий, невідомий раніше досвід, до того ж на посаді заступника голови Радбезу, він може ще "накопичити"?
Більше того, на прощальній зустрічі із членами уряду Путін обмовився, що ще не знає, чи достатньо для введення посади заступника голови Радбезу тільки його указу, чи потрібні ще й зміна закону і його підтримання депутатами. Це свідчить про недолугість опрацювання на момент відставки уряду пропозиції про нове місце роботи так званого "спадкоємця".
Коли все з'ясувалося, що для цього достатньо президентського указу, то позиція заступника голови Ради безпеки опинилася у переліку державних посад Російської Федерації ні багато ні мало на 35-му місці: "а) доповнити новим абзацом тридцять п'ятим такого змісту: "Заступник голови Ради безпеки Російської Федерації".
Тобто нововведена позиція заступника голови Радбезу в цьому списку йде одразу за уповноваженим із прав людини і перед уповноваженим при президентові Російської Федерації із захисту прав підприємців. Гарне ж у Медведєва вийшло "просування до зірок"!
Уже після відставки уряду деякі коментатори продовжували говорити про Медведєва або як про наступника Путіна на посаді президента Росії, або ж як про кандидата на пост президента Росії в союзній державі Росії, Білорусі, України, яку планують створити.
Виходить, що з другого місця в російському табелі про ранги (тобто з посади прем'єр-міністра), який забезпечував контроль над величезними політичними, адміністративними, медійними, фінансовими ресурсами, Медведєву нібито було незручно стартувати на президентську посаду? А з 35-го місця, без якихось значущих ресурсів, перебуваючи в очікуваному клінчі із силовиками в Радбезі, йому буде зручніше? Що у таких коментаторів із логікою?
Кого немає в робочій групі?
Корисну поживу для роздумів дає також інформація не стільки про те, кого залучили в робочу групу з підготовлення конституційних пропозицій, скільки про те, кого туди не взяли. І кого ж не взяли?
Зрозуміло, що сама робоча група має дещо балаганний характер, але для профанації "громадського представництва" можна було б розбавити її представниками і деяких наявних у країні політичних сил.
Так-от, у робочій групі немає жодного прихильника Медведєва, жодного "медведівця", сисліба, представника "сімейних". Немає жодного близького Медведєву юриста – ні колишнього керівника арбітражного суду Іванова, ні ректора Санкт-Петербурзького університету Кропачова. Нікого.
Варто зауважити і не позбавлений легкого цинізму вибір дати оголошення путінського послання – 15 січня, тобто дня, коли Медведєв за традицією мав відкривати черговий Гайдарівський форум і "звіряти годинник" із потенційними членами так званої майбутньої медведівської президентської команди. Ще ввечері 14 січня Медведєв як керівник уряду планував зустрічатися 17 січня з російськими та іноземними експертами Гайдарівського форуму. Нічого цього, звичайно, не сталося. Ризикну зробити прогноз – і більше ніколи не станеться. Медведєва як кандидата в президенти більше ніколи не буде.
Що ж це було?
Пов'язуючи воєдино все вищезазначене, а також те, чого тут не було сказано, важко не дійти висновку про те, що головне завдання, яке Путін вирішував 15 січня і яке він вирішив у такий своєрідний спосіб, – це скерування Медведєва в політичне заслання.
Переміщення у державному табелі про ранги "наступника-спадкоємця" з другого місця на 35-те – це наразі, здається, єдиний реальний результат спецоперації "Великий шум" ("Димова завіса"). Усі пропозиції щодо зміни конституції – якими б жахливими вони не були – це поки тільки пропозиції. Якісь із них затвердять, якісь – ні. Якісь міркування змінять, у чомусь їх доповнять. Але все це буде завтра. А сьогодні (15 січня) сталася лише одна подія – зникнення путінського наступника-спадкоємця, який став звичним протягом останніх 12 років.
До того ж це зникнення виявилося таким, що його майже ніхто не помітив і майже ніхто не обговорює. Оскільки всі зайняті обговоренням зовсім іншого.
Можна, звичайно, поставити резонне запитання: а що, Медведєв являв для Путіна таку серйозну загрозу, що його треба було відправляти у заслання за допомогою такої шумно-димної спецоперації?
Тут важливо розуміти, що йдеться не про наше розуміння загроз, а про путінське. У чому саме Путін побачив загрози, чому він їх сприйняв так серйозно, чи не є таке сприйняття ознакою параної, що розвивається, – про це ми, можливо, дізнаємося згодом.
Але те, що ми знаємо нині, – це зникнення за останні п'ять днів не тільки наступника Медведєва, але й самої теми транзиту. І з громадського дискурсу, і з публічних дій. Транзиту влади від Путіна за непутінським сценарієм не буде. Принаймні Путін вважає, що на сьогодні це завдання він для себе вирішив.
Джерело: aillarionov.livejournal.com
