+3 Київ
Останні події в білорусько-російських відносинах важко назвати загостренням. Як і на картині Сурікова "Підкорення Сибіру Єрмаком", у Білорусі ми спостерігаємо "історичний момент набуття двома народами єдиної батьківщини". Мовою сучасного корпоративного сектору – агресивне поглинання.
Те, що Лукашенко називає готовністю захищати суверенітет, я би радше охарактеризував як бажання зберегти особисту владу. І навіть якщо Лукашенко готовий пустити заради збереження свого абсолютистського режиму кров (піти на максимальну конфронтацію з Росією, аж до кровопролиття), то не факт, що до цього готові білоруси, і в першу чергу – сектор безпеки та оборони країни.
Можливо, цього року він якось знову пропетляє між – поки ще – дипломатичними пропозиціями Росії: або згортай суверенітет і приєднуйся до Росії, або плати за все по повній, а потім – усе одно перший варіант. Але ситуація повториться за півроку, рік, два роки. Рано чи пізно.
Україна не може зашкодити реалізації планів Кремля в Білорусі. Власне тому, що сама Білорусь Лукашенка не може і не хоче цього. Ну, і ще тому, що не маємо ресурсів і причин їх витрачати для забезпечення життєдіяльності репресивного авторитарного режиму.
Можемо лише подумати, як збільшити для Росії ціну проекту. Зокрема, я би гарантував Лукашенку безпеку і притулок в Україні за однієї умови – він знайде можливість швидко передати контроль за країною в руки опозиції. А тоді, хто знає, може, і ресурси, і бажання їх витрачати для підтримки Білорусі знайдуться?
Джерело: Bohdan Yaremenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
