Не треба вестися на кремлівську пропаганду, не можна робити 9 Травня путінським святом

Джерело: Юрий Бутусов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Наші діди вели війну за своє життя. Ми ведемо війну за нашу свободу. У нас є можливість вибирати – більшість із покоління Другої світової такої можливості не мала.

Учасників бойових дій у Другій світовій в Україні залишилося трохи більше ніж 100 тисяч. Не за більшовизм чи Леніна-Сталіна вони воювали. Такий був час, "цвяхи би робити з цих людей" – вони цим пишалися.

І вони дали життя нам. У що вони вірили та чим пишалися – бог їм суддя, вони жили за законами свого часу та свого світогляду. І свобода – це також повага до їхніх поглядів, до поглядів батьків кожного українця.

Не треба вестися на кремлівську пропаганду, не можна робити 9 Травня путінським святом. Це і свято наших дідів і прадідів. Батько моєї бабусі пропав безвісти під Сталінградом, її дядько загинув під час звільнення Донецька.

Для мене 9 травня – це день, коли я приїжджав до своїх дідів. І рівно о 18 годині, коли починалася хвилина мовчання, дід Анатолій Михайлович, інвалід 1-ї групи, уставав разом із нами біля столу.

Він потрапив в оточення в Уманський котел, потім полон, потім чудесний порятунок з табору, потім знову фронт, "спокута кров'ю" в піхоті, і за годину перед проривом, де шанс на спасіння в першому ешелоні у піхоти майже нульовий, він домовився із сусідом, що той, хто виживе, винесе того, кому не пощастить, і під час атаки міна вирвала кілька ребер і пробила легені, і цей випадковий друг, про якого дід пам'ятав, що той був татарином, безстрашно врятував життя: і безнадійне поранення, і розірвані рани в легенях закривали єдиним кровоспинним – пальцями...

Нам потрібен спільний день пам'яті загиблих за Україну, єдиний день пам'яті всіх жертв, який об'єднує, не викликає запитань. День героїзму та жертв Голокосту є в Ізраїлі, його відзначають щорічно напередодні дня незалежності Ізраїлю. Нам теж потрібен день, коли кожен згадує жертв і героїзм своєї родини та свого народу.

В Україні таким днем, на мій погляд, є найстрашніший і героїчний день Війни за незалежність – 29 серпня 2014-го, день прориву з Іловайська. Того дня там загинули люди різних національностей, яких об'єднувало одне – любов до єдиної вільної України.

Саме така любов має об'єднати всіх нас, живих і загиблих, усіх, хто в усьому світі носить Україну у своєму серці...