0 Київ
Бачу, багатьох, хто виїхав, засмутили слова Зеленського про необхідність обирати між біженством і громадянством. Так, це не дуже приємно, але правда. Усі ж хотіли дорослої розмови – ось вона.
Можу сказати ще трохи неприємної правди. Тут дуже не вистачає людей. Людей, а не тільки чоловіків. Коли жінки кажуть, що обрали безпеку дітей, це легко зрозуміти, але значно більше для країни роблять ті, хто разом із цим обрали захищати її від росіян. Вони не просто ризикують життям, вони не бачать, як ростуть їхні діти. Я не можу навіть уявити, які вони сильні. Як важко кожного дня їм іти на цю жертву добровільно, не з примусу. Саме про них і їхніх дітей держава має піклуватися в першу чергу. Цю їхню жертву не варто забувати з часом.
Багато роблять ті, хто не вивезли дітей і кожного дня з підвалів ідуть працювати в лікарні, школи, магазини, офіси. Ці жінки живуть у шаленому стресі, який можуть усвідомити лише ті, хто так само в темряві чекають, куди прилетить. Але це не єдине. Такі мами зробили ставку на Україну. Їхні діти не вчаться в гарних європейських, американських, канадських школах, не вчать мову, не мають шансів безкоштовно вступити в гарний західний виш, отримати диплом і мати можливість працювати в Європі чи Америці. Їхні діти сидять у бомбосховищах, через це отримують не найкращі знання, але це жертва, на яку треба йти, якщо ти справді хочеш зберегти цю країну живою. Про освіту й безпеку цих дітей держава зобов'язана дбати.
Багато жінок виїхали, бо не готові жити в постійному страху і стресі. Хтось просто не міг не виїхати, бо лишився без житла. У когось діти боялися тривог. На щастя, багато держав допомогли таким сім'ям: дали безпечне життя, безкоштовну медицину й освіту. Це багато. Це те, про що тут можна лише мріяти. Україна має зробити для таких дітей кілька речей, зокрема забезпечити вивчення української мови, літератури й історії. Інше на знак солідарності з Україною зробили інші держави. Ці держави розуміють – коли країну вбивають, їй треба допомогти. Бо сил і ресурсів на всіх у неї немає. Вона ледве виживає.
Повертаючись до Зеленського і дорослих розмов із нацією. Зеленський сказав просте й очевидне: якщо люди не повернуться і не підуть воювати, країни не стане. Не вийде так, що хтось виграє війну, а інші потім повернуться. Ні, не вийде. Росія надто потужна. Союзники не такі рішучі. Тут потрібні усі. Інакше всім треба тікати. І, якщо вже чесно, я теж дуже втомилася. Я не в окопі, але я втомилася боятися за життя дітей і не спати. Я втомилася думати, що інші вивезли малих і забезпечили їм стабільне життя в стабільному західному світі, а моя старша сидить у бомбосховищі без будь-яких чітких планів і перспектив, бо я потрібна тут і зараз (про малу взагалі мовчу). Я дуже сподіваюся, що все це не дарма. Що ми переможемо. Але перемагати треба разом. Чим більше – тим краще. Про це сказав Зеленський, але ж і без нього це очевидно. Хіба ні?
Джерело: Катерина Коберник / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
