-3 Київ
У кожного з нас є зразок. Країна, чию реальність ми порівнюємо з українською. Такий собі еталон, досвід становлення якого вважаємо нормою. І раз по разу ми накладаємо цей трафарет на нашу повсякденність. Щоб потім цю повсякденність гнівно засудити.
Ми засуджуємо нашу реальність за те, що вона не схожа на героїчний епос. Що протягом п'яти років корупція та неефективність не зникли з нашого життя. Ми обурюємося через дороги, тарифи і хабарі. Договірняки, зволікання і відсутність проривів. І щоразу киваємо на приклад інших країн, будучи переконані, що їхній шлях до свободи і суверенітету був рівним і без вибоїн. Проблема лише в тому, що ми уявлення не маємо, через що їм довелося пройти.
Фінляндія
Чи хочемо ми бути Фінляндією? Яка перемогла Радянський Союз, побудувала комфортне середовище, створила одну з найкращих освітніх систем у світі? Безумовно, так. І ми згадуємо про те, як фінська армія перемогла Червону, відстояла незалежність і вибила своє право на суверенітет.
Приклад 3,5-мільйонного Давида і 190-мільйонного Голіафа. Він зігріває душу і змушує вірити в чудеса. Але чи всерйоз готова Україна до фінського досвіду? Їхні довоєнні витрати на оборону коливалися від 16 до 25% ВВП. Через воєнізовані структури пройшло півмільйона жителів. Базову військову підготовку здобували не тільки чоловіки, але й жінки з підлітками.
Радянсько-фінська війна має вигляд незаперечної перемоги Гельсінкі лише з нашого часу. А навесні 1940 року наші оцінки могли бути зовсім іншими. Втрати фінської армії перевищили 70 тис. осіб (убиті, поранені і зниклі безвісти). Понад чверть особового складу. У підсумку країна втратила 11% території. Евакуювала 430 тис. своїх громадян.
Так, Фінляндія відстояла незалежність, але після Другої світової виявилася фактичним сателітом СРСР. Фінську зовнішню торгівлю було зав'язано на радянський ринок. Утім, не тільки торгівлю – дипломатія й економіка теж мали досить обмежений суверенітет. Розвал Союзу викликав "принцип доміно" – фінська економіка опинилася в кризі, із якої довго і наполегливо вибиралася. А частиною ЄС стала лише в 1995-му.
Фінський сценарій для України – це законодавча відмова від окупованих територій. Визнання їх частиною Росії. Евакуація та облаштування жителів Донбасу і Криму. Повернення країни в економічну орбіту Москви. Відмова від НАТО і ЄС. Кожен може приміряти його на себе і вирішити – чи готовий заплатити цю ціну.
Ізраїль
Землю обітовану ми ставимо собі за приклад ще частіше. Ізраїль, який мужньо боровся проти всіх. Виграв війни і створив найкомфортніший оазис на Близькому Сході. Ми хочемо бути на нього схожими і копіювати його рецепти. Але ж вони на долоні. Потрібно всього лише мобілізувати 40% працездатного населення в армію і допоміжні частини. Утратити в боях 4 тис. солдатів, маючи загальну стартову чисельність армії 30 тис.
Так, ізраїльська армія збільшилася вчетверо за час війни за незалежність, але у відносних цифрах втрати в рази перевищують ті, яких зазнала українська сторона. "Ізраїльський досвід" – це ортодокси, які протестують проти війни в їхніх поселеннях. Жорстокий конфлікт між "лівими" і "правими". Війна регулярної армії проти дружніх добровольчих підрозділів. Усунення неконтрольованих радикалів, які, між іншим, пережили Другу світову і Голокост. Відчайдушні суперечки про те, чи брати компенсації від Німеччини.
"Ізраїльський досвід" – це оборонні витрати на рівні третини бюджету. Карткова система аж до 1959 року. Система розподілу, яка стосується продуктів, повсякденних товарів і навіть електроенергії. Режим економії контролює держава – перевірки відбуваються у домівках. Створено міністерство нормування та постачання. Гіперінфляція, що сягає кількох сотень відсотків на рік.
Ізраїлю ніхто не створював військово-промислового комплексу. Він народжувався як реакція на збройне ембарго і загрозу санкцій. Йому ніхто не будував економіки – її створювали не так завдяки, як всупереч. Корупційні скандали, звинувачення на адресу політичного і військового керівництва, подвійні стандарти – усі українські родові плями були характерні для Ізраїлю епохи становлення. Навіть більше, порівняно з ним Україна сьогодні живе в просторі тотального комфорту.
Відкритий фінал
Ми любимо ставити чужий досвід собі за приклад. Але всі наші історичні аналогії працюють лише через нашу безграмотність. Ми досить нечітко уявляємо, якою була боротьба за незалежність у тих країн, які нам до душі. Порівнюємо їхній період війни з їхньою сучасністю – і думаємо, що ці дві дати поєднує рівний історичний автобан. Насправді все точно навпаки.
Немає нічого простішого, ніж ставити власній країні за приклад якийсь ідеал. Проблема лише в тому, що це вигаданий ідеал. Усередині кожного "рецепту успіху" було все те, що ми спостерігаємо сьогодні навколо. Кров, піт і сльози. "Зрада", що була на вигляд як "перемога". "Перемога", яка оберталася "зрадою". Реформи і рецидиви. Помилки і зради. А ще – темний тунель державного будівництва, виходу з якого могли дістатися в найкращому разі онуки. Усе, що нас оточує, мало відрізняється від того, через що довелося пройти тим країнам, яким "вдалося".
Єдина різниця в тому, що ми лише на самому початку шляху. І випробування, які ми пережили, – лише десята частина того, через що довелося пройти і Фінляндії, й Ізраїлю. Нашу фрустрацію породжують завищені очікування. Ми відмовляємося вірити, що створення ефективної держави розтягується на покоління. Хочемо світлого майбутнього вже завтра. Не готові до витрат і мріємо про одномоментне.
А насправді ми просто живемо всередині сценарію. Від результату якого залежить, чи стануть нас коли-небудь ставити за приклад. Якщо ми програємо, то всі наші нинішні проблеми стануть рецептом поразки.
А якщо переможемо, то вони увійдуть до енциклопедичного райдеру перемоги. Як доказ того, що шлях до суверенітету приречений бути непростим – як це було у країн, які нам подобаються. Але самі собою наші нинішні стартові умови ні до чого нас не прирікають. Ні до перемоги, ні до поразки. Як відомо, син маминої подруги розумний, спортивний, ввічливий і турботливий. І не існує.
Джерело: "Українська правда"
