Касти у митниці, прокуратурі, судах нікуди не поділися. Війна та окупація не послаблять їхню стійкість. Саме тому реформи там буксують

Ми любимо лаяти владу за імітацію. Говоримо про те, що боротьба з корупцією важливіша за декомунізацію. Що податкова реформа актуальніша за кольори беретів. І робимо висновок про те, що "зроблене" – лише спосіб відволікти нас від "незробленого".

І в цей момент ми стаємо заручниками своєї ж логіки. З деяких причин.

По-перше, тому що немає ніякого протиставлення. Реформи символічного і реформи інституційного – це не розмова про "або-або". Одне жодним чином не суперечить іншому. У нас немає ситуації, коли є якийсь обмежений "реформаторський ресурс", який можна витратити лише на щось одне. У цьому сенсі декомунізація не суперечить податковій реформі. Утім, і не допомагає. Це просто різні процеси, які цілком можуть іти паралельно.

По-друге, ми зазвичай виходимо з того, що за допомогою реформ у "символічній" сфері (нові дати, топоніміка, історичний наратив) влада намагається приховати відсутність прогресу у сфері "інституційній" (реформа судів, прокуратури, податкової). Але як тільки ми беремо цю точку зору на озброєння, то потрапляємо у пастку.

Тому що успішність реформ у будь-якій сфері визначається рівнем протидії. Лобісти змін завжди борються з лобістами збереження статус-кво.

Символічна трансформація була неможлива до 2014-го. У цього процесу існувало цілком конкретне антилобі. Ім'я якому – люди з прорадянськими поглядами і політики, які годувалися завдяки їхній лояльності. Ще п'ять років тому уявити появу в армії привітання "Слава Україні!" було просто неможливим. Як і появу в календарі нових дат. А на вулицях – нової топоніміки.

Війна та окупація просто змістили баланс сил. Маргіналізація проросійського порядку денного створила вікно можливостей. Те саме, в яке вдалося протиснутися всьому тому символічному ряду, який став новою нормою. Москва просто зруйнувала ту систему стримувань, яка десятиліттями зберігала радянську спадщину на прапорах і вулицях. Лобісти статус-кво програли лобістам змін. І тому стилістичне оновлення стало таким стрімким і повсюдним.

І саме з цієї ж причини в Україні буксують реформи інституційного. Тому що в цій сфері позиції "лобістів статус-кво" нітрохи не ослабли. Касти в митниці, прокуратурі, судах нікуди не поділися. Війна та окупація не послаблять їхню стійкість. І тому "лобістам змін" у цій сфері доводиться куди складніше, аніж їхнім колегам, які займалися реформою символіки.

.Символічні зміни відбуваються не за рахунок інституційних. Це просто два паралельні процеси. Ефективність реформ у кожному випадку визначається балансом сил. І немає сенсу протиставляти одне іншому. Зміни в одній сфері досягаються не за рахунок відсутності їх в інший.

І якщо вас дратує обсяг "незробленого" – це зовсім не привід звинувачувати "виконане". Зрештою, знецінення – це все-таки про емоції, а не про логіку.

Джерело: "Крим.Реалії"

Опубліковано з особистого дозволу автора