+15 Київ
У нас є переможець на роль антигероя епохи. І це не російський диктатор. Той передбачуваний і досить раціональний. Ми знаємо його фінальну мету й методи її досягнення. Він – зло відоме, очікуване і прогнозоване.
Це і не лідер Китаю. Той зміцнює владу, нарощує м'язи і мріє про глобальну велич. Пекін має намір перегорнути сторінку принижень ХХ століття, і, хоча Тайвань залишається головним нагадуванням про безсилля минулого, далі погроз поки що справа не йде.
Відтепер у цьому конкурсі є фаворит. 47-й президент США.
Його перемога стала головним краш-тестом для цінностей. У правил, які ми вважали нормою, відібрали милиці – і тепер світ стежить за тим, наскільки вандалостійкою є конструкція. Фактично йдеться про те, який саме будинок встигли збудувати демократії за останні десятиліття: солом'яний, дерев'яний чи кам'яний.
Американський президент скасовує інклюзивність. Клеймить різноманіття. Хоронить м'яку силу. Раз по раз говорить лише зі своїми прихильниками – і навіть не намагається спілкуватися з тими, хто за нього не голосував.
Нас довго переконували, що інституції здатні бути інструментом стримування. Що демократію захищає розділеність влади. А тепер ми спостерігаємо за тим, як президент в Х забороняє студентам демонстрації, антивакцинатора призначають міністром охорони здоров'я, а найбагатша людина на планеті розбирає інституції на цеглинки. За повної бездіяльності незгодних.
Американський досвід був зразком для наслідування – щоб тепер стати своєю протилежністю. Усе одно, що виявити, що правильне харчування, спортзал та імунітет – це прямий шлях на лікарняне ліжко. Виявилося, що конституція, федералізм і десятиліття традицій не гарантують захисту від рукотворного хаосу, якщо його автор досить самовпевнений, наполегливий і глухий.
До того ж під питанням опинилася теорія раціонального вибору. Раніше вважалося, що електоральні несподіванки – це доля нестійких демократій. Що вони можливі там, де населення животіє у злиднях і подачках. Що в країні з розвиненою економікою, фондовим ринком і звичкою інвестувати виборці приречені чинити раціонально – тому що прораховують наслідки. А тепер ми спостерігаємо за тим, як 77 млн американців проголосували за людину, яка робить усе для зростання цін, збільшення безробіття і зниження котирувань акцій.
Ніхто тепер не може сказати напевно – що слугує в державі тим самим відрізаним куточком у сім-картки, який не дозволяє її неправильно вставити в телефон. Який вигляд має мати в демократіях захист від діяльного дурня? Як система має чинити опір рукотворному хаосу? Хто має казати "ні" чужій ексцентриці і як бути, якщо від цього заперечення вирішать відмахнутися?
Сполучені Штати одномоментно перетворилися на власну протилежність. Американська система тепер нагадує супермена, який перейшов на темний бік. А всі її колишні союзники схожі на інших членів Ліги справедливості. Які, загалом і в цілому, досить сильні, але, однак, поступаються своєму недавньому товаришеві.
Раніше ми дивилися на антиутопії в кіно, а тепер – у новинах. Колись могли посміюватися над блокбастерами за сценарну стрімкість, а тепер шукаємо в них рольові моделі та прогнози. Прихильники божої роси можуть розповідати нам про хитрі плани, сильні руки й неординарні рішення, але проблема в тому, що ми відтепер живемо в третій серії "Зоряних воєн", а до шостої ще потрібно дотягнути.
Феномен Трампа ставить перед світом цілий список запитань, на які ми думали, що знаємо відповіді. Чи важлива репутація? Чи існує етика? Чи є різниця між жертвою й агресором? Хто відтепер може вважатися союзником для найсильнішої країни на планеті?
Нові США – це випадковий зигзаг чи нова норма? Якою має бути система стримувань і противаг від діяльного нарциса? Чи існує колективний захід, де його межі і хто посяде вакантне місце лідера?
За цим експериментом дуже цікаво спостерігати збоку. Проблема в тому, що цієї опції наша країна позбавлена.
З моменту інавгурації Дональда Трампа минуло вісім тижнів.
Джерело: Kazarin / Telegram
