Цю війну Україна веде на залишках ВПК і "традиційної держави". "Маленьку державу у смартфоні" Путін захопив би досить швидко

Відверто кажучи, іноді мене вражає алогічність мислення частини суспільства.

Здається, тут усе очевидно: цю війну Україна веде на залишках "традиційної держави". Це мобілізаційний потенціал, армія, енергетика, транспорт, зокрема залізниця, базова інфраструктура (газова, теплова тощо). На залишках ВПК.

Усі реформи, які у нас проводилися, були спрямовані на демонтаж класичної держави, на побудову "маленької держави у смартфоні": приватизація енергетики, корпоратизація з прицілом на приватизацію залізниці, "Енергоатому", "Укроборонпрому".

Хоча на прикладі "Нафтогазу" ми переконалися, що "корпоратизація" у запропонованій моделі призвела не до зростання видобутку природного газу, а до зростання тарифів.

До речі, цю війну ми проходимо на власному видобутку газу саме тому, що не встигли приватизувати "Укргазвидобування" та "реструктуризувати" ГТС. Приватний видобуток газу під час війни впав. І не продавав би бізнес газ населенню за пільговою ціною навіть за нинішніх умов.

Звичайно, це не означає, що не потрібно стимулювати приватну ініціативу, але війна вносить свої корективи у ці процеси.

Ще більше алогічного у міркуваннях, що в Україні існує ніби якийсь "соціалізм". Ну, ці люди точно не вчили політекономію, бо соціалізму в системі домінування олігархічних ФПГ і гібридної "приватизації" надр не може бути апріорі.

У цьому контексті Путін жорстко помилився, бо думав, що в Україні внаслідок реформ повністю демонтували класичну державу і її мобілізаційні механізми. "Маленьку державу у смартфоні" він дійсно захопив би досить швидко. Звісно, не за три дні, але те, що Україна опирається цій агресії, цій махині вже майже два роки – це заслуга народу, але й значна частка в цьому є й у залишкового потенціалу "класичної держави".

Як казали мені деякі міністри: тільки старе залізо в енергетиці і залізниці витримало таке надпотужне навантаження під час цієї війни.

Ну й для тих, хто не знає, що таке ультралібералізм. Філософ Франсіско Вергара у своїй роботі "Філософські основи лібералізму" проводить різницю між долібералами, класичними лібералами та ультралібералами.

У своєму проєкті суспільства ультраліберали надають надзвичайно широке поле свободі особистості й компаній і обмежену роль – колективним діям та регулюванню. Ультраліберали схильні заперечувати майже будь-яку роль державної влади, не тільки в самій економіці, а й у освіті, охороні здоров'я і навіть у колективній інфраструктурі.

Звісно, все це не може бути реалізовано під час війни, адже будь-яка війна – це перш за все колективна дія, а не індивідуальна.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook