+1 Київ
А якщо копнути глибше?
Нам бракує часу, щоб розібратися з подіями, які на нас звалюються. Ми їх коментуємо й біжимо далі. Ось усі кинулися обговорювати арешт колишнього міністра [у справах "Відкритого уряду" Росії Михайла] Абизова. Зрозуміло чому: драма такого злету з таким приголомшливим падінням! Але ж скоро нова сенсація!
Та наскільки ми усвідомили, що дві інші події, які відбулися недавно, також свідчать про драму – але тільки для всієї країни?
Перше – звільнення Назарбаєва з поста президента Казахстану. Назарбаєвський пірует викликав у Росії сплеск дискусії про майбутній російський "транзит". Чи підемо ми назарбаєвським шляхом, а якщо ні, то чому?
Тим часом Назарбаєв підніс президентові Путіну неприємний подарунок, нагадавши Кремлю про тривожне і неминуче. Утім, обговорення "кінця" нинішньої реальності і якої форми він набуде стало російським проведенням часу, яке заповнює стратегічну порожнечу.
Але ось іронія: сама розмова про завершення і чорну діру після того, як воно відбудеться, – вирок і російській системі, і самому Путіну. Навряд чи він хоче, щоб його останнє конституційне президентство перетворювалося на загальне очікування останнього акту і гризню спадкоємців за право володіти вертикаллю. Президент явно хоче говорити про нацпроекти, про свою місію і свою роль у російській історії. Одне слово, про велике й високе. Однак Росія зайнята іншим. Росія обговорює, коли і як Путін піде; а якщо не піде, що зможе зробити, коли зробити вже нічого не можна.
Розмова про "транзит" не просто викидає у смітник порядок денний, який російський лідер хотів би надати народу. Це й делегітимація його влади. Що більше еліта й пікейні жилети товкмачать про "транзит", то більше підривають нинішнє лідерство, позбавляючи його перспективи. І нічого із цим вдіяти не можна: саме єдиновладдя загнало нас у пастку, де кожен його жест стає жестом саморуйнування. Заборонити обговорення "транзиту" і карати штрафами? Можна, звичайно. Якщо врахувати вже ухвалені законодавчі норми. Але ж заборонене вабить ще більше!
Друга системна для Росії подія – це висновок американського спецпрокурора Мюллера про відсутність "змови" між Трампом і Путіним щодо втручання Росії у президентські вибори у США. Іронія в тому, що підозри про змову між Трампом і Путіним були, найімовірніше, останнім виявом "біполярності" Росії і США, коли двоє лідерів виступали на рівних. Навіть більше: у сприйнятті багатьох Трамп був зобов'язаний Путіну, що можна вважати ознакою піднесення російського лідера, який зробив американського президента своїм боржником.
Але зараз "російський фактор" іде з американського життя. Якісь периферійні розслідування "російського сліду" там триватимуть. Але і Демократична партія, і політичний істеблішмент в Америці змушені шукати інші приводи для свого протиборства й політичного порядку денного. В Америці відчувається втома від Росії та небажання зберігати її як інтригу американської політики.
А що це означатиме? Зрозуміло що: виключення Росії з американської системи пріоритетів. З одного боку, цей факт може привести до ослаблення американського санкційного зашморгу щодо Росії. З іншого, вихід Росії з американського радара означає формування світопорядку, у якому Росії буде складно претендувати на місце в першому ешелоні. Кремлю доведеться переглядати свою зовнішню політику, що ґрунтується на американоцентризмі. До речі, саме останнє – сприйняття себе Росією через відносини зі світовою наддержавою – є передумовою нашої державності.
Настає момент, коли Росія Америці більше не буде потрібна. Ні в якій ролі! Хоча великою мірою і зараз Росія американцям не цікава. Америка більше не дивиться на Росію як на суб'єкт для рівноправних відносин.
В Америки з'явився інший інтерес – формувати світопорядок, який би інтегрував Китай як партнера. Це буде нова біполярність. І жодної надії на трикутник "США – Китай – Росія". Прикро, звичайно. Але така жорстока правда життя.
Ось американська RAND опублікувала доповідь під назвою: "Росія – парія, а не суперник; Китай – суперник, а не вигнанець". Цікаве читання. Американці пропонують стримувати Росію, яка, на їхню думку, зараз у стані незворотного занепаду. Але щодо Китаю пропонують іншу стратегію – формування "стратегічної рівноваги" і конструктивного співробітництва.
У будь-якому разі Росію розглядають як державу другого ешелону. А не системоутворювальну державу, яка разом з Америкою відповідає за світопорядок. Звичайно, Кремль може придумати привід привернути увагу американців і змусити їх повернутися до діалогу. Але що це буде, крім ядерного протистояння, яке може стати руйнівним для Росії?
Ось яку свиню підклав нам спецпрокурор Мюллер, що закрив в Америці російську тему. Зрадницька реальність, до якої Росія поки не готова. Ось у чому наша драма.
А що стосується арешту колишнього міністра Абизова – теж системна подія, що виходить за межі особистої долі. Тут вам не тільки сага про лояльність і зраду, про незавидну долю російських сислібів, про жалюгідну роль прем'єра, але й картинка про вибудовування нового силового режиму з прицілом на завершення "транзиту".
А якщо копнути ще глибше? Для цього потрібні Шекспір із Салтиковим-Щедріним.
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
