ГОРДОН
 
 
Лілія Шевцова

Російська політологиня. 

Путін підійшов до межі, за якою або стрибок у прірву, або відступ. Але ж відступ завжди принизливий, чи не так?

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Америка не прогнулась, і що тепер?

Ані частки сарказму: президент Путін спробував перевернути світ. На переговорних майданчиках у Женеві, Брюсселі та Відні Росія висунула Заходу вимогу переглянути свій спосіб існування. Москва заявила: або ви приймаєте наші вимоги, або пошкодуєте. Захід відмовився. Утім, для Росії Заходу більше немає – є Америка та її політична "клака".

До російської люті справа йшла давно. Розгубленість Америки породила у Кремля спокусу оцінити її мускулатуру. Є ще одна обставина, яка змусила Кремль піти на ризикований гамбіт. Путін здав до архіву епоху Горбачова з Єльциним. На порядок денний вийшло завдання зміцнити "хребет" єдиновладдя – державність. Отже, потрібно обнулити колишній лад, породжений розвалом СРСР, та змусити його архітектора – США – почати гру спочатку.

Україна і "стоп НАТО" в цьому контексті – привід. Росія вимагає змінити політичний дизайн, який не обмежують ракети та боєголовки. Ідеться про переформатування світового устрою, усе ще нанизаного на гегемонію США. Це означає, що Америка має відмовитися від своєї сутності – місіонерства, просування демократії зовні, трансатлантичного співробітництва та прагнення до лідерства. Словом, Америка має перестати бути собою. Ну хіба не потужно просунули?!

Чи правильна кремлівська оцінка готовності США відмовитися від себе? А якщо російський напад дасть можливість Америці дістати новий драйв? Це ми побачимо.

Путін досі мав вигляд переможця. Він змусив Захід сісти до столу без попередніх умов. Він висуну вимогу обговорювати нездійсненне. Він поставив на кін репутацію Байдена як західного лідера та здатність європейців захищати свої принципи.

Росія вкинула в політику блеф як виправдання свого натиску: НАТО – загроза для Росії. Тим часом нещодавно президент Макрон стверджував, що в НАТО відбулася "смерть мозку". Західні експерти доводять, що силу НАТО перебільшено. В останній доповіді RAND ідеться: "Регіональний конфлікт поблизу Росії може завершитися поразкою Заходу". Доповідь іншого американського центру (CEPA) доходить аналогічного висновку: "Росія може зруйнувати порядок безпеки, збудований після 1991 року, протягом кількох годин!" Натовська Very High Readiness Joint Task Force в Європі нараховує 3500 військовослужбовців, яким потрібно п'ять днів для вступу в дію. ЄС лише мріє створити сили швидкого реагування із 5000 військовослужбовців.

Виходить, що Росія стримує уявну загрозу. Але вона спрацювала, і Захід почав шукати компроміс із Москвою. Говорити можна нескінченно. Росія знову на чолі світового процесу з обговорення улюбленої теми: "Війна і мир". Але якщо за часів СРСР обидві сторони дійшли згоди щодо управління взаємною ворожістю, то тепер це зробити неможливо без здавання у брухт попередніх 30 років.

Поки європейські гранди не хочуть сваритися з Москвою. Ось що пише Politico: "Байден говорить із Путіним жорстко, але європейські партнери менш готові до боротьби". Австрійський канцлер Карл Негаммер заявив, що не можна у справу вплутувати "Північний потік – 2". Серед німців популярна думка, що НАТО теж відповідальний за кризу. А президент Макрон пропонує "європейську архітектуру безпеки", і незрозуміло, де там місце для США. Тож у Путіна ніби є поле для маневру.

Але ковбойська атака Кремля на руїни західного ладу призводить до наслідків, які можуть стати для Росії некомфортними.

Росія ввела в обіг "напругу" як спосіб примусу. Примус працює. Але може викликати в інших бажання спробувати цю саму штуку щодо Росії.

Політика "відсічі" Заходу змінює життя не лише суспільства. Переведення країни в режим "відсічі" змінюватиме життя еліти, яка долучилася до західного способу життя. Потрібна націоналізація еліти. Інакше виходить дисонанс – країна на порозі війни, а керівний клас ніжиться в Монте-Карло.

Те, що Путін зробив, загнавши Захід у кут, свідчить про те, наскільки уразлива відбудована ним система. Адже демонстрація сили через створення "ворога біля воріт" – це визнання відсутності інших ресурсів та зворотний бік слабкості.

Росія, лякаючи світ готовністю розпочати війну, штовхає Захід до пошуку колективної відповіді. Країни, які не входять до НАТО, починають говорити про приєднання. Як це роблять Фінляндія та Швеція. На початку 2021 року Байден розмірковував про скорочення ядерного потенціалу США. Тепер він подумає.

Москва вчить Захід спілкуватися через ультиматум. Ми їм – "стоп НАТО". Вони нам – повертайте Україні Крим; ідіть із Донбасу, Придністров'я, Абхазії та Південної Осетії; прибирайте "Іскандери" з Калінінградської області. Виходить перетягування канату. І тут військова та економічна сили не на російському боці.

Блеф порушує питання про адекватність того, хто блефує: наскільки він усвідомлює реальність, а також можливість дістати неприємну відповідь. Президент Трамп блефував та шантажував, тим самим підриваючи американське лідерство.

Введення в політику "заручництва" в обмін на поступки загрожує викликати спроби повторити. А якщо Захід візьме в заручники російську клептократію?! Поки це важко уявити. Адже Кремль, погрожуючи бити вікна, виробляє в опонента гормон агресивності.

Росія може пустувати, коли твердо знає, що опонент діятиме за протоколом. А якщо вони почнуть копіювати нас? Адже Москва наполегливо доводить Заходу: Росію не можна переконати дипломатією. Тому американська переговорниця Венді Шерман не мала шансів домовитися із заступником міністра Сергієм Рябковим. Якщо Росія все-таки доведе, що ескалація ефективніша, для нас почнеться Парк Юрського періоду.

Москва ескалує вимоги до крещендо: "Дайте нам все і зараз!" Водночас Москва розуміє, що "все і зараз" неможливе. Максималізм звужує поле компромісів, заганяючи Росію в кут. Погроза у відповідь на американське "ні!" розмістити російську військову інфраструктуру на Кубі та у Венесуелі схожа на жест відчаю.

Використовуючи Україну як предмет торгу, Росія штовхнула українців ще далі в обійми свого суперника. Приблизно 50% українців готові протистояти Росії – агресору, із них третина готова протистояти зі зброєю в руках. І як тепер переконати, що ми з ними один народ?

Якою мірою росіяни підтримають путінський спосіб підтвердити російську велич і свою правоту? Адже за перетворення Росії на "фортецю" доведеться платити. Як платив СРСР. Ми знаємо, як це скінчилося. Нагадаю, що "Левада-центр" (проголошений іноагентом) стверджує, що дві третини (66%) росіян хотіли б бачити Росію не мілітаристською державою, а "країною з високим рівнем життя, нехай і не однією з найсильніших країн світу".

Захід змушений обговорювати, як ударити по російській економіці. Можливий удар пом'якшує те, що там не хочеться собі робити боляче. Росія має найпотужнішу лобістську машину всередині ліберальних демократій, і вона поки що працює. Але своїм риком Росія будить у колективного Заходу забутий рефлекс самозахисту. І незабаром західні лобісти Москви можуть стати тамтешніми "іноагентами".

Зараз, коли Америка сказала Росії "ні!", а Москва відмовилася від компромісів, виникла пауза. Кремль очікує на контрпропозиції від США та НАТО. Але ж усе вже сказано! Пауза потрібна президенту Путіну, щоб наважитися. Ми підійшли до межі, за якою або російська відплата за відмову грати в її гру і стрибок у прірву, або відступ. Але ж відступ завжди принизливий, чи не так?

Джерело: Лилия Шевцова / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги