+18 Київ
Опубліковано з особистого дозволу автора
Джерело: kontrakty.ua
Добра, звичайно, штука томос, який дадуть наступного року, але вже називають головною подією року, що минає, однак для України 2018-й став першочергово роком убивчих новин. У буквальному сенсі.
1 січня було виявлено тіло Ірини Ноздровської. Ірина представляла в суді сторону своєї сестри, яка у 2015 році загинула під колесами автомобіля племінника голови Вишгородського районного суду. Напередодні Нового року Апеляційний суд Києва відмовив убивці в амністії, та Ірина мала підстави пишатися своєю перемогою, яка дісталася їй нелегко. Погрози, яких вона наслухалась чимало, виявилися не пустими, і другу сестру Ноздровську теж було вбито. Органи відрапортували про затримання злочинця, але є серйозні підстави сумніватися, що засуджений винний.
31 липня сірчаною кислотою біля свого будинку було облито Катерину Гандзюк, активістку, широко відому за межами рідного Херсона. Незабаром затримали чоловіка, який нібито скоїв напад. Лише зусиллями журналістів і друзів Каті вдалося швидко довести, що затриманий не має стосунку до справи, і його випустили. Сама Гандзюк не раз заявляла про свою недовіру херсонській поліції, ба більше, не відкидала причетності її співробітників до виконання політичного замовлення. 4 листопада Катя Гандзюк померла від ускладнень, пов'язаних із хімічними опіками, які вона дістала. Генеральний прокурор Юрій Луценко заявив, що йому відоме ім'я замовника, але назвати його він поки не може: не вистачає доказів.
28 грудня було закрито справу про смерть активіста із селища Есхар Харківської області Миколи Бичка. 5 червня хлопця, який боровся проти забруднення відходами місцевої річки Уди, знайшли повішеним у лісі неподалік очисних споруд. Поліція вирішила, що загибель Миколи – самогубство, але у справі безліч неузгоджень: ніхто не може пояснити, чому в "самогубця" зламаний ніс.
Усього за рік сталося понад півсотні нападів на активістів, зокрема із застосуванням холодної і вогнепальної зброї. Тільки на одесита Сергія Стерненка нападали тричі. У підсумку державну охорону було надано не Сергію, а тим, хто брав участь у замаху. Генпрокурор, коментуючи дику ситуацію, зробив резонансну заяву, що "вина лежить не тільки на бандитських елементах і неякісній роботі правоохоронних органів, але і на атмосфері тотальної ненависті до влади, яку сіє частина громадських активістів".
Луценко не так і не має рації, коли говорить про тотальні претензії до влади, і підстав для них менше не стає. А в передвиборчий рік активісти дратують особливо, відмовляючись грати в ладоньки з місцевими бандитами і злодіями, які знайшли спільну мову і взаємний інтерес із центром. Поряд з активістами такі емоції у влади викликають ще журналісти-розслідувачі, яких звинувачують у всіх гріхах – від навмисного зниження рейтингу чинного президента до роботи на Кремль: а чого розмінюватися на дрібниці.
Тож у 2018-му громадянське суспільство і влада, яка кілька років видавала себе за висловлювача майданних сподівань України, зримо й остаточно розійшлися. Це дуже важливий підсумок не тільки року, але й усієї постмайданної п'ятирічки. Петро Порошенко робить заявку на другий термін, спираючись винятково на державну бюрократію та обіцянки підтримки з боку місцевих тузів і гаманців національного масштабу. Ті, зі свого боку, уже протоптали сепаратну доріжку до табору головної опонентки Петра Олексійовича і готові перекинутися на бік вірогіднішого переможця. Знову-таки, за цими закулісними договірняками не проглядаються інтереси громадянського суспільства, усім їм потрібні сумирні й слухняні виборці, які приймуть будь-який результат і будь-якого господаря країни. Які, до біса, активісти-розслідувачі? Переінакшуючи відомий вислів: "Скільки дивізій у Гандзюк?"
У 2019 році легше не буде, вони постараються закріпити сформований порядок на президентських і парламентських виборах та продовжити його ще мінімум на п'ять років. Випиймо за те, щоб у них нічого не вийшло, а ті, хто буде цьому заважати, ті самі Катині дивізії, вийшли з найменшими втратами. Із Новим непростим роком.
