+23 Київ
Америка не у формі. До того ж вона не у формі в один із найважливіших історичних моментів, коли система безпеки, у якій США відігравали головну роль, зазнає найсерйозніших випробувань із часів холодної війни та екзистенційного протистояння з Радянським Союзом. І тут основний гравець і навіть певною мірою тренер-гравець лягає на спину й каже, що в нього лапки.
Ні, звісно, вголос усі й далі вимовляють правильні слова про незмінну підтримку союзників, про те, що американці у цьому світі "критично важлива нація" і про те, що "в Америку треба вірити". Про критично важливу націю сказав Джо Байден під час лютневої зустрічі зі спонсорами своєї виборчої кампанії, а вірити в Америку закликав його радник із національної безпеки Джейк Салліван під час нещодавнього візиту до Києва, буквально перед масованою ракетною атакою столиці. Але це анітрохи не скасовує тієї обставини, що законопроєкт, ініційований президентом США ще в жовтні минулого року про новий пакет допомоги Ізраїлю й Україні, досі зазнає поневірянь у Конгресі, і чим вони закінчаться, нікому не відомо.
Характерно, що без допомоги залишається не лише Україна, яка платить за зупинення військових постачань кров'ю, і не лише Ізраїль, який стабільно перебуває у стратегічних партнерах США і зараз веде важку війну з ХАМАС і перестрілюється з "Хезболлою", і не лише Тайвань, больова точка у відносинах із Китаєм, основним конкурентом у боротьбі за світовий вплив. Підв'язавши до законопроєкту про іноземну допомогу наболіле питання про наведення ладу на мексиканському кордоні, у підсумку американські законодавці завалюють і розв'язання і його також. Ефективність роботи за внутрішнім, "шкірним", здавалося б, порядком денним виявляється настільки ж низькою, як і за зовнішнім.
Спостерігаючи такий стан опорного стрижня натовської парасольки, європейські партнери Штатів гарячково здійснюють аудит наявних коштів на випадок, який уже не видається теоретичним, коли самим доведеться відбиватися від російської агресії, не покладаючись на великого американського брата, який явно занедужав. Водночас ці три обставини перебувають у динамічній зв'язці: дисфункція США викликає стривожені метання європейців, російське нахабство через слабкість Заходу зростає, метання стають інтенсивнішими, нахабство ще більше нахабніє, самоусунення Америки починає просто погано пахнути.
Штати обіцяють за нагоди все порішати, нагода все ніяк не випадає, віра в їхню вирішальну здатність здувається до рівня зневіри. І саме благання Саллівана: "Вірте в Америку!" – відбиває як падіння віри до непристойного рівня, інакше до чого ці прохання, так і видає власну невпевненість радника з безпеки, що вдасться Європі цю безпеку гарантувати, лише віра дає шанс на порятунок, помолимося, брати, амінь. Плюс виникають похмуро анекдотичні алюзії на тютчевське "умом не понять" і "можно только верить", сказані щодо країни, яка нині кинула виклик Заходу і поки насолоджується спричиненим ефектом.
Що цікаво, заклик зберігати віру в Америку є й у великій статті відомого американського політичного аналітика Фаріда Закарії, зірки CNN, який у журналі Foreign Affairs у грудні розмістив текст під назвою "Суперсила, яка сумнівається в собі", де підсумковий розділ так і називано: "Зберігайте віру".
Закарія звертає увагу читачів на те, що американці вже довгі роки незадоволені тим, які у їхній країні стоять справи. Опитування Gallup, які заміряють цей показник, останні 20 років не перевищували рівня 50%, нині він становить 20%. Повторюючи за виборцями, політики теж будують свої гасла на тому, як усе зіпсувалося і потребує виправлення. Фірмовий заклик Трампа "зробити Америку знову великою" передбачає, що колись було американське "золоте століття", яке було втрачено. Враження, що американці ниють, – не враження. Із такими настроями – на кушетку психотерапевта, а не у світові гегемони.
Фарід Закарія послідовно демонструє, що немає жодних підстав вважати, ніби Америка нині слабка, зовсім навпаки, вона ніколи не була сильнішою. Ще у 2008 році в порівнювальних цінах розміри єврозони й американської економіки були приблизно однаковими, зараз американська – вдвічі більша. У 70-ті й 80-ті роки глобальними технологічними лідерами були компанії не лише у США, а й у Німеччині, Японії, Нідерландах і Південній Кореї. 1989 року з 10 найдорожчих компаній у світі лише чотири були американськими, решта шість – японськими. Зараз дев'ять із 10 – американські. Ринкова капіталізація 10 найдорожчих технологічних компаній США перевищує сукупну біржову вартість компаній Канади, Німеччини, Франції та Великобританії. Долар був і залишається найбажанішою валютою у світі.
У 2023 році Сполучені Штати залучили $26 млрд венчурного капіталу у стартапи, пов'язані зі штучним інтелектом, це вшестеро більше, ніж удалося зробити Китаю, який іде на другій позиції щодо інвестицій у цю проривну галузь. В індустрії, яка пов'язана з біотехнологіями, 38% доходів припадає на США. Уперше Америка посідає місце провідного виробника нафти й газу. У воєнному відношенні? Та будь ласка: 11 американським авіаносцям, які несуть службу, Китай може протиставити лише два. Такою кількістю і сукупною потужністю союзників, які є у США, не можуть похвалитися ані Китай, ані Росія. Демографічні проблеми, які дедалі загострюються як у країнах Заходу, так і в тих самих Росії з Китаєм, Штатам не загрожують.
Звідки ж стогнання про занепад американської ери, коли у нас на очах за всіма параметрами розгортається мало не сходження? Фарід Закарія не пише про це. Він лише звертає увагу, що ті повсякденні проблеми, із якими стикаються Сполучені Штати як будь-яка країна, будуть непорівнянні з проблемами, які виникнуть, якщо американці втратять віру у свій проєкт і його роль у підтриманні глобального порядку, що якраз дає змогу цьому проєкту реалізовуватися. Америку не треба "робити" знову великою, потрібно відповідати наявній унікальній потужності та впливу.
Звісно, спостерігаючи, як за право стати господарем Білого дому на найближчі чотири роки відчайдушно, не дуже красиво, підставляючи одне одному ніжки і ставлячи ріжки, уже не вперше б'ються дві не дуже бадьорі людини з минулого століття, складно не перейнятися песимізмом щодо майбутнього Америки, а з ним – і майбутнього світового порядку, Америкою і під Америку сяк-так вибудуваного. Заведено говорити про проблеми, які глобалізація створює країнам третього світу, але ми явно присутні під час кризи, яку вона спричинила у провідного глобального гравця і бенефіціара Pax Americana. Тільки це, як не крути, однаково криза зростання, тоді як у випадку з Росією йдеться про різке прискорення деградації, і злісна деменція Путіна її безпосередньо ілюструє. Кому з американських дідів дістанеться завдання із 2025 року втихомирювати російського діда, поки ніхто не знає, але з того, як його буде вирішено, можна буде судити, наскільки Сполучені Штати спроможні виконувати роль, якої за них не потягне ніхто. Лапки, не лапки, якщо ти Америка – будь нею.
До речі, американці в масі виняткову роль своєї країни добре усвідомлюють і приймають. Згідно з нещодавнім опитуванням YouGov, для більшості американців імовірність нової світової війни протягом найближчих 5–10 років є досить високою: 22% опитаних вважають таку ймовірність дуже високою, 39% не відкидають, що так станеться. Так от 77% опитаних упевнені, що, якби сталася світова війна, Америка неодмінно візьме в ній участь. Як імовірного противника в такій війні американці називають Росію – 72%, Китай – 69%, Іран – 67%, Північну Корею – 65%. А Україна – серед головних союзників, після Британії і випереджаючи Францію й Німеччину. Як не крути, вони тямущі хлопці, ці американці.
Джерело: "Телеграф"
