Коли я запропонував перейменувати Паркову дорогу на Шлях Да Вінчі, почув на свою адресу дуже багато "порад" на кшталт поїхати назад в Афганістан 

Перейменування вулиць.

Після смерті Да Вінчі запропонував змінити назву вулиці "Паркова дорога" на "Шлях Дмитра Коцюбайла Да Вінчі". У свою адресу почув дуже багато "порад" на кшталт поїхати назад в Афганістан або "перейменуємо на честь лівого ока пуштуна". Мене це обурило, бо чому на честь лівого, коли я втратив праве?

Але якщо серйозно, то маю дві думки й дуже хочу, щоб ви дослухалися до них.

По-перше, ніколи не толеруйте знущання над вадами поранених. Просто не робіть цього самі й не толеруйте, коли роблять інші. Це про цінності. Ми не з Росії. Бо саме звідти пішли ось ці словосполучення про "тупой собачій рот" тощо.

По-друге, щодо перейменування.

Це треба для того, щоб коли через 20 років ви чи я будемо йти по Шляху Дмитра Коцюбайла, то в нас відбувся цей діалог:

– Батьку, а що це за вулиця?

– Це вулиця на ім'я хлопця, якому було всього 18 років, коли він пішов на війну.

– Навіщо? Йому це було заради чого?

– Заради тебе, синку. Заради того, щоб ти зараз жив в Україні, а не в Росії з їхніми збоченими цінностями.

– І що йому це дало?

– Пам'ять. І велика пошана.

Це про рольову модель, яка має бути закладена в голові нового покоління. Через пам'ять про таку жертву собою. Щоб потім, коли моєму чи вашому синові буде 18 років, а наш хворий сусід захоче напасти, було кому захищати Україну.

Інакше навіщо нам Україна, якщо її зрадить нове покоління.

Тому перейменування вулиць – це про майбутнє, про нову історію.

Якщо згодні, то підпишіть петицію.

Джерело: Masi Nayyem / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора