-1 Київ
Що робити.
Колись давно вони стояли на сцені Майдану та боягузливо підтакували вимогам людей берегти свободу слова, свободу зібрань та громадянське суспільство. Минає час, і вони боязко розпочинають війну проти журналістів, створюючи бази даних "зрадників". Далі вони бездоказово таврують як колаборантів та агентів Кремля цілі редакції, визнаючи цим власну імпотенцію.
Іще за кілька місяців вони прирівнюють активістів до злодіїв-мільярдерів у високих кабінетах, вимагаючи показати свої доходи. Коли з них відкрито сміється весь світ, вони від безсилля вигадують закон про наклеп. Згодом в усій країні – від Харкова, Одеси, Рівного і до Києва – різні люди від імені влади відкрито та масово б'ють активістів і підпалюють редакції. Далі вони, відкрито посміхаючись, обливають їх зеленкою, згодом – кислотою...
А коли люди виходять на вулицю, щоб висловити протест, їм нічого не залишиться, окрім як ховатися в кабінетах, закривати метро та звинувачувати всіх у "зраді", колабораціонізмі й істериці. Але може так статися, що буде вже пізно. Тому що далі люди відмовлять їм у праві бути владою, називатися владою та прикриватися владою. Тому що люди захочуть тільки одного – розправи щодо тих, хто відкрито посміхався, коли били, плювали їм в обличчя, коли захищали мажорів та ігнорували їхні крики, коли відпускали на свободу вбивць і злочинців.
Звісно, сьогодні вони можуть дивитися на рейтинги та заспокоювати себе тим, що хтось ще їх пам'ятає та навіть підтримує. Але є один нюанс. У кризові моменти все вирішує не більшість, а ті, кого більше за всіх дістало, кому набридли відмовки, лицемірство, маніпуляції, кому страшніше за всіх і хто готовий діяти.
Мені здається, ми все ближчі та ближчі до межі, за якою буде складно одне одному щось пояснювати та виправдовуватися. Погано, коли совість мовчить. Злочинно, коли мовчить мораль. Але геть страшно, коли відмовляє пам'ять. Час згадати помилки минулої влади та зупинити цей танець на граблях.
Що б я зараз робив на місці тих, хто ухвалює рішення:
- визнав, що раніше під час розслідувань припускалися помилок, і перекваліфікував усі кримінальні провадження за фактами нападів на журналістів та активістів відповідно до логіки та розуму. Тобто не "хуліганка – і відпустити на поруки або під особисті зобов'язання", а 171-ша стаття за фактом перешкоджання журналістам, завдання середніх і тяжких ушкоджень, убивства на замовлення та теракти;
- створив єдиний координаційний центр у складі всіх правоохоронних органів із розслідування всіх випадків нападів на журналістів та громадських діячів. Резонансних і тих, про які відомо тільки на місцевому рівні;
- припинив використовувати чинних і колишніх співробітників правоохоронних органів для залякування під час мирних акцій протестів;
- демонстративно покарав – звільнив і розпочав кримінальні провадження щодо тих, хто був причетним до таких інцидентів;
- і найважливіше: припинив тотальне цькування в мережі і в офлайні всіх неугодних, хто вказує на крадіжки, корупцію та зловживання владою. Усе з цього й почалося.
Це стосується всіх. Президента. Міністра внутрішніх справ. Генпрокурора. Суддів. І тих, хто злочинно йшов у них на поводі, від пересічних поліцейських до генералів СБУ, які організовують стеження та прослуховування.
І найголовніше. Зараз потрібна адекватна, зрозуміла та чітка публічна позиція. Треба взяти на себе відповідальність і відкрито продемонструвати, за що ми та проти чого. Не вдавати, що все нормально. Не вдавати, що не причетні. Бо саме так все й буде.
Джерело: Mustafa Nayyem / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
