0 Київ
Second hand медицина, або Чому ми хочемо "дорогу" медицину.
Це розповідь не про те, що в Україні дуже багато вживаної медичної техніки, яку давно списали в європейських клініках, і навіть не про те, що вводять різноманітні обмеження на ввезення такої техніки в Україну. Це розповідь навіть не про захист брендових компаній медичної техніки. Це розповідь про те, чому європейські країни не хочуть робити свою медицину "дешевою". І коли ми станемо європейцями не тільки географічно, але й за рівнем соціально-економічного розвитку, то теж захочемо, щоб ціни на медичні послуги були високими. І ось чому.
У багатьох клініках нашої країни – державних, комунальних, приватних або навіть відомчих – ми з легкістю побачимо медичну техніку, яка за віком годиться нам у однолітки, батьки чи навіть у дідусі. І неважливо, скільки вам років.
Надворі вже давно не XVII століття, і лікуватися листочками подорожника, викачуванням яєць по недузі, семиденною дієтою на настоянці кореня "суцвіття безсмертника" стає немодно і неактуально. Усе-таки "Вікіпедія" та Google – порадники будь-якому пацієнтові значно кращі.
Настала ера нанотехнологій, роботизованої медицини, генної інженерії, а склад персоналу "нової" клініки на одну третину складається з фізиків, інженерів та ІТ-співробітників. Крім цього, не стоять на місці планова економіка і моделі управління сучасним суспільством, оскільки середня тривалість життя з кожним роком зростає – це ставить нові завдання перед вимогою до регулювання соціально-економічних відносин у суспільстві та побудови держави загалом. І не потрібно забувати, що з кожним новим досягненням у медицині такі потреби тільки зростають.
Свого часу, наприкінці XIX століття, коли витрати на лікування стали перевищувати річний дохід середнього представника робітничого класу, у Німеччині придумали соціальне медичне страхування. Його ввів у Європі в 1883 році Бісмарк. Коротко ідея така: виправдано зростають витрати на медицину, які дають свої позитивні результати, але щоб оплатити такі послуги, стає недостатньо навіть річного окладу, а платити треба. Тоді пропонують застрахувати свої фінансові ризики на випадок необхідності оплати лікування.
Якщо кожен заплатить по невеликому страховому платежу, то разом буде досить грошових коштів, щоб оплатити лікування в середньому 30% хворих клієнтів цього року, так свідчить статистика. Але з кожним роком усе нові наукові дослідження вимагали все більших вкладень, залучення наукових співробітників із ядерної фізики, математики, економіки і навіть програмування. Бо змусити із загального потоку енергії вичленувати фотон, який на величезній швидкості пронизує людську плоть, щоб убити ракову клітину, потребує дуже великих ресурсів.
І ось тоді, але вже інші фахівці в галузі фінансів, почали думати, як зробити так, щоб технологічний прогрес рухався вперед, люди жили довше, щасливіше і безбідно, і водночас лікарі отримували гідну оплату праці, компанії одержували свої доходи на виробництво медичної техніки, а наукові інститути – замовлення на нові винаходи.
І таке рішення було знайдено наприкінці XX століття в тій самій Німеччині: немає високої ціни – є гідна оплата. Для правильного виховання в суспільстві цього правила потрібно було витратити багато років роз'яснювальної роботи, знятих фільмів, передач, уведення нових уроків у школі і життєвих прикладів. Потрібно було, щоб суспільство зробило крок на новий щабель соціально-економічного розвитку, навчилося платити гідну ціну.
Наприклад, в Україні інструментальна діагностика пацієнта із застосуванням комп'ютерного томографа (КТ) однієї анатомічної зони, скажімо, легенів, у середньому коштує 1 тис. грн (це десь $38), і наш уряд та громадські організація хочуть цю ціну знизити. Такі умови зниження ціни вони прописують у наказах, регуляторних актах тощо. У Німеччині така сама послуга на КТ однієї анатомічної зони коштуватиме €350 ($420).
Ще раз, у Німеччині – $420, а в Україні – $38. Це в 11 разів менше. Що найцікавіше, у Німеччині не стоїть питання: зробімо завтра наказом ціну на КТ на 20% нижчою.
Чому ж? А річ у тім, що суспільство розуміє – в ціну $420 закладено гарантію гідної оплати праці лікарів, щоб вони не шукали кращої долі за кордоном, а в молоді був стимул учитися і ставати лікарями. У неї закладено гарантію того, що клініка, якщо протягом п'яти років буде працювати і правильно відкладати прибуток, зможе купити новий і сучасний КТ.
Крім цього, у ціні $420 є гарантія замовлення від клініки для компанії-виробника нового КТ, а уряд, зі свого боку, уводить правило – якщо одне покоління КТ відрізняється від попереднього на більше ніж 15%, це можна вважати новизною, що заслуговує на різноманітні пільги. І це стимулює компанії-виробники робити замовлення в наукові інститути, а все разом це породжує низку різних процесів технологічного прогресу.
Уряд розуміє – щоб усе це крутилося і крутилося, ціна має бути гідною. Таку ціну може собі дозволити оплатити або пацієнт із високими доходами, або страховий фонд. Але ідея страхування полягає в тому, щоб якомога більше було застраховано саме здорових пацієнтів, ніж хворих, а для цього потрібна якісна і сучасна медицина, яка залежить від гідної оплати.
А що ми можемо собі дозволити за $38 в Україні? Купити старий п'ятирічний уживаний КТ, поставити його в "мощі" української медицини і платити за працю лікаря, який бігає по трьох роботах описувати знімки КТ? То знижуймо ще далі ціни до $20. І будемо купувати 10-річний уживаний КТ, а може, нам, як деяким країнам, подарують такий КТ, і будемо їздити з простягнутою рукою.
Мораль цієї історії в тому, що нам час уже визначитися, у якому столітті ми хочемо жити: у XVII чи, може, у XIX? А, може, пора вступити в XXI століття? Навколо нас стільки країн, які пройшли різні ступені економічного розвитку, і ми ніби у машині часу – можемо подорожувати ними. Від африканських країн до Японії – вибирайте будь-яке століття, купуйте квиток і летіть дивитися. Уже давно все придумали до нас, немає якогось ноу-хау української системи охорони здоров'я – потрібно тільки взяти і зробити.
Джерело: "ГОРДОН"
