-1 Київ
27 червня в Чехії відкрили перші меморіальні таблички проекту "Остання адреса" – народного меморіалу жертв політичних репресій радянського тоталітарного режиму. Утім, саме тепер, після того, як "Остання адреса" почала працювати за межами колишнього СРСР, стає зрозуміло, що місія проекту виходить далеко за межі пострадянського простору.
Історія чеської "Останньої адреси" почалася не вчора. Уперше розмова про це зайшла майже два роки тому: восени 2015 року я приїжджав до Праги на запрошення відомої правозахисної дослідної групи Gulag.cz і чеського "Меморіалу". Вони запросили мене виступити й розповісти про "Останню адресу".
Тоді я говорив про це в абсолютно приблизному сенсі: можливо, коли-небудь у Чехії теж знайдеться хтось, хто захоче цим займатися і створить місцеву організацію. Здавалося, усе це дуже складно й дуже далеко, але минуло менше ніж два роки, і таку організацію справді створено.
Відкрито сайт posledniadresa.cz, створено групу, у якій працюють люди із цього ж Gulag.cz за підтримки кількох шанованих чеських громадських організацій, зокрема – Інституту дослідження тоталітарних режимів, який займається в Чехії проблемами національної пам'яті.
Вони готували відкриття "Останньої адреси" в Чехії, вони знайшли і зібрали першу групу імен репресованих, провели дослідження в архівах, організували переговори з власниками та мешканцями будинків, почали подальший збір заявок від тих, хто хотів би запропонувати інші імена, адреси.
Так само, як і в Україні, це самостійний, але дружній проект. Він розвивається в контакті і за сприяння російської "Останньої адреси", у нас є підписані угоди про співпрацю, ми передали їм право на використання дизайну меморіальних знаків – вони точно такі самі, як у Росії і Україні, тільки чеською мовою.
У перший день відкрили перші чотири адреси, тепер робота триває. Я думаю, що ще до кінця цього року буде 5–8 нових адрес. Уже визначили наступний пакет імен, із якими наші друзі в Празі зараз працюють, збирають архівні документи.
У Чехії проект сприйняли дуже доброзичливо. Його підтримують їхні авторитетні організації – Gulag.cz та Інститут дослідження тоталітарних режимів. Видно, що там до цього проекту поставилися дуже добре.
Для чеської "Останньої адреси" був дуже важливий момент, коли ухвалювали головне рішення: про яких репресованих точно повинна йти мова в цьому проекті. Початкова ідея полягала в тому, що це російський проект, потрібно знайти історії радянських громадян чи, можливо, громадян російського походження, емігрантів із Росії і СРСР, репресованих на території Чехословаччини, зокрема, окупаційною радянською адміністрацією, яка діяла там із 1945 року.
Однак минув час і було вирішено, що потрібен ширший підхід. І всі ті чотири людини, імена яких опинилися на табличках, установлених 27 червня, це чехи. Це чеські громадяни, репресовані чеськими спецслужбами наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років. Ми виходили з тієї філософської ідеї, що тоталітарні режими скрізь однакові.
"Остання адреса" – це проект антитоталітарний, він загалом проголошує право людини на життя і протистояння тоталітарним прагненням держав. Неважливо, радянської чи, у цьому випадку, чеської. Думаю, що так буде і надалі, ми будемо відстоювати саме ось таку концепцію. Вона здається мені дуже справедливою й історично правильною.
Плани щодо відкриття проекту у нових країнах усе більше розширюються. Поява "Останньої адреси" в Україні й Чехії дуже цьому сприяла, останнім часом ми стали отримувати багато листів і пропозицій. Сьогодні є такі пропозиції з Польщі, Молдови, Німеччини, Латвії та Білорусі. Це перша група країн, із якою зараз проводять роботу. Думаю, усе буде розвиватися досить швидко, і мені здається, що скоро ми побачимо розвиток проекту в Польщі та Молдові.
В Україні нових табличок протягом останніх півтора місяця не з'явилося, але в різних містах проводять роботу. Триває підготовка, переговори з будинками. Наскільки я знаю, мова йде про адреси в Одесі, Харкові, Херсоні та Вінниці. І я думаю, що до кінця цього року будуть ще таблички в Україні. Я буду дуже радий поїхати до України на ці церемонії і на власні очі, нарешті, подивитися, як це відбувається. Із особистих причин мені не вдалося приїхати до України на початку травня, коли встановлювали перші знаки, але я сподіваюся, що скоро це надолужу.
Джерело: "ГОРДОН"
