Шостакович думав музикою. Я бачив усе, про що він писав. Він музикою писав картини. Це неймовірно, чарівно. І неповторно 

Історія друга (яка не відбулася). Дмитро Дмитрович Шостакович.

Історія з розряду "шляхи Господні несповідимі"...

Думаю, багато хто впізнає на цьому фото видатного композитора ХХ століття Дмитра Дмитровича Шостаковича.

Саме до нього на початку 50-х привіз ноти зовсім юного Поклада мій старший брат Едик. Він служив недалеко від Ленінграда в авіаполку. Кілька днів він сидів у холі консерваторії, як героїня фільму "Приходьте завтра", і чекав Шостаковича. Кілька разів йому навіть вдалося перекинутися з композитором кількома словами, але він постійно поспішав і розмова обривалася. А Едик був наполегливим і зрештою Шостакович здався.

– Давайте! Що там у вас?

– Ноти. Це мій молодший брат. Ви не могли б подивитися?

Шостакович узяв зошит, не зупиняючись, на ходу, став читати. Потім зупинився, перегорнув аркуші назад, прочитав ще раз, а потім звернувся до Едика:

– Скільки йому років?

– 15.

– Мало... Мені це цікаво. Дійсно цікаво. Зробімо так. Цього року йому зарано, а от наступного року нехай приїжджає й іде до мене. Я візьму його.

Із цими словами він віддав нотний зошит, розвернувся й пішов швидким кроком.

А що ж Поклад? Мені не хотілося втрачати рік, і я вступив в училище імені Глієра, відразу ж улаштувався на підробіток акомпаніатором в Естрадно-циркове училище. Із 15 років почав заробляти на життя. Уже за рік доля звела мене з геніальним Борисом Олійником і з'явилася перша пісня, а ще за кілька років зазвучала знаменита "Кохана". Про Ленінград і про запрошення у клас Шостаковича не те, щоб забув, просто... Життя несло по нових рейках.

Чому саме Шостакович? Є генії. Не вигадані, справжні, істинні. От Шостакович саме такий! Це композитор, який думав музикою, той, завдяки кому я, сидячи в залі і слухаючи його твори, не просто чув, а бачив усе, про що він писав! Він музикою писав картини! Це неймовірно, це чарівно! І неповторно.

А консерваторію я все-таки закінчив, звісно. Київську. І моїм наставником був неймовірний Андрій Якович Штогаренко, чиї слова досі цитую: "Ігорю. Моє завдання не навчити вас чогось. Моє завдання – не заважати вам. І змусити інших не заважати".

Так, усе-таки несповідимі шляхи Господні...

Джерело: Незабутні - Незабываемые / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора