ГОРДОН
 
 
Ігор Поклад

Український композитор, народний артист України.

Театр – моє життя і біль. І сказати спасибі за цю подаровану мені любов я маю геніальному режисеру і приголомшливому актору Владимирову

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Історія перша. Ігор Владимиров. (Мій дебют у театрі).

Це було так давно, що здається – і не зі мною все це було. А було ж.

Музика завжди була зі мною. Я писав, писав, писав, працював... Сьогодні з висоти свого віку я дивуюся, коли я все встигав? І часу на все вистачало...

За моїми плечима були десятки пісень, кілька робіт у мультиплікації, кілька художніх фільмів. Завантаження була настільки щільним, що думати про нові великі роботи й не доводилося. Майже рік за мною назірцем ходило двоє драматургів із пропозицією написати музику до продовження культової радянської музичної комедії "Весілля в Малинівці". І назву нехитру придумали "Друге весілля в Малинівці". А я все відмовлявся. Пісня залишалася для мене найбільшою любов'ю. Хоча й відпускав я кожну з них без жалю, як відпускають у "вільне плавання", у доросле життя, своїх підрослих дітей.

"Який театр?! Навіщо? Я не вмію, я не готовий", – відповідав я їм. Але десь глибоко в душі вже оселився черв'ячок, який мучив мене – а чому б і ні? Треба спробувати. І я спробував. За пів року ми із хлопцями сиділи в холі одеської Музкомедії і чекали на "вирок". Треба сказати, що чи не вперше худрада дозволила авторам бути присутніми на обговоренні вистави. Я сидів у кабінеті, бачив обличчя, серед яких упізнав Михайла Водяного, і боявся поворухнутися – такого досвіду в мене ще не було... Обговорення закінчилося. Усе відбулося на "ура"! Спектакль прийняли під оплески. Я був ошелешений тим, що відбувається. Перейшли до головного – кому довірити постановку? І вирішили – розсилаємо телеграми із запрошенням провідним режисерам Радянського Союзу, які мають досвід постановки музичних вистав. Таких було небагато – Захаров, Владимиров і ще кілька. Ось хто перший відгукнеться, тому й карти в руки. Відгукнувся Ігор Петрович Владимиров. Треба сказати, що Одеська музкомедія завжди славилася чудовими постановками, працювати в цьому театрі було великою честю.

Отже. Починалася робота. Власне кажучи, я був впевненим, що мою частину роботи вже зроблено, але... Якось у моїй київській квартирі пролунав дзвінок із Ленінграда. Телефонував Владимиров.

– Ігорю, привіт. Це Ігор Петрович Владимиров. Нам треба б поговорити з вами. Щільно. Обговорити деякі деталі роботи. Не могли б ви приїхати до мене, я поки не можу вирватися до Києва. Тут ми з вами й попрацюємо.

– Так! Звісно! Про що мова. За кілька днів буду.

Ленінград зустрів мене дощем і вогкістю. Незатишно було після квітучих київських каштанів. Але рівно до того моменту, як переді мною не з'явився Владимиров – посмішка, елегантність, голос із хрипотою. Він прихиляв до себе моментально, із першої хвилини. Я запитав:

– Ігорю Петровичу. А як у вас із готелями, я забув запитати...

– Який готель? Про що ти? Ми їдемо до мене. Аліса чекає!

Дружиною Ігоря Петровича тоді була блискуча Аліса Фрейндліх. На нас справді чекали. Ми відзначили зустріч, і Ігор Петрович помчав на репетицію, суворо наказавши ввечері бути в нього на виставі. Здається, це була "Людина з Ламанчі".

Зізнаюся, я мало бував у театрі доти. Не знаю, чому, але мене сцена не приваблювала ніколи. А ось того дня я сидів заворожений: сама дія, запах лаштункового пилу, глядачі – усе це здавалося якимось урочисто-чудовим.

На ранок усе повторилося – сніданок, запрошення в театр Ленради. І я ходив. Щодня. Я бачив на сцені молоденького Боярського, самого Владимирова, чарівну Фрейндліх. За деякий час я познайомився і потоваришував із Василем Лівановим – це потім він став найкращим Шерлоком Голмсом усіх часів і народів, а тоді він мав лише кілька помітних робіт у кіно, одна з яких досі здається мені найкращою, за винятком Голмса, звісно, у його кар'єрі – роль лікаря у фільмі "Колеги".

Але я все чекав, коли ж ми почнемо працювати. Інакше в чому сенс мого перебування в Ленінграді? А Владимиров усе мовчав, але не відпускав додому... Я жив у них майже місяць. Нарешті, Ігор Петрович викликав мене на розмову.

Аліса знову накрила стіл, і я почув:

– Ну що. Думаю, ти готовий. Скільки ти вистав подивився? Кілька десятків? Отже, точно готовий. Адже я розумів, що вчити тебе складати музику я не стану. Але я розумів також, що це твоя перша робота в театрі, а досвіду в тебе ані найменшого. Мені треба було, щоб ти закохався в театр, у сцену, в атмосферу! Театр – це не естрадний концерт, театр – це окреме життя. І частину цього життя ти прожив тут із нами, у Ленінграді. Якщо зараз ти поїдеш і більше не згадаєш про те, що бачив і пережив, отже, це не твоє. І не намагайся. Якщо ти все ж перейнявся і "захворів" театром – більше не зможеш жити, як раніше. І перед тобою відкриються такі перспективи, що ти сам не повіриш! А майбутнє на тебе чекає велике. Уже з того, що ти написав для нашої вистави, по суті, на самій інтуїції, але з великим професіоналізмом, свідчить про те, що "великі форми" – це твоє! Тож із Богом. Вважай, ми попрацювали! Можеш збиратися додому.

Я їхав у Київ, згадував дні, проведені у фантастичному театральному самозабутті, згадував приголомшливо зустрічі з прекрасними акторами, наші розмови "ні про що" з Ігорем Петровичем і розумів – так, я хворий театром...

Так я на довгі роки пішов із пісні. Мені стало тісно в межах три-чотирихвилинної мелодії. Мені хотілося більшого! Владимиров відкрив у мені те, що дрімало, як дрімає вулкан. І коли він викинув свою енергію "на гора", я видав усе, на що був здатний.

Відтоді я написав безліч музичних комедій, мюзиклів, десятки дитячих вистав. Театр став моєю другою домівкою. А запах театральної сцени і запорошених лаштунків розбурхував крутіше за найкращі аромати.

Театр... Моє життя і мій біль. Моя найбільша любов. І сказати спасибі за цю подаровану мені любов я маю йому – унікальній людині, геніальному режисеру і приголомшливому актору Ігореві Петровичу Владимирову. Спасибі вам, метр! Світла вам пам'ять!

P.S. Коли відбувалося все вищеописане, ми всі були молоді й відчайдушні. В один із тих днів Вася Ліванов, не задіяний увечері у виставі, запросив мене на прогулянку Ленінградом, ми погуляли, посиділи в ресторані, а ближче до ночі завалилися до Владимирова і Фрейндліх. Як відомо, у Союзі важко було розжитися алкоголем у пізній час. Але, як виявилося, Ігор Петрович був пристрасним колекціонером. Його колекція коньяків була відома багатьом, природно, і Васі. Аліса зустріла нас привітно, Вася запитав, чи можна дістати пляшечку? Вона відповіла, мовляв, чому б і ні? Бери ту, яка на тебе дивиться. І він узяв.

Треба сказати, що не нахабнів, узяв невелику, грамів на 300. А потім додому повернувся господар... І мало не звалився непритомним. Там, у цій колекції, були коньяки, привезені звідусіль: із зарубіжних поїздок, із гастролей, були екземпляри, подаровані людьми – акторами і всесвітньо відомими музикантами. Деяким екземплярам не було ціни – як у прямому, так і в переносному сенсі. Один із таких і витяг Ліванов – якийсь неймовірно рідкісний і дорогий... Владимиров стояв яскраво-червоний, мало не задихався, ми сиділи як побиті собаки і мовчали. За кілька хвилин Владимиров отямився, розповів нам історію цього напою, а потім голосно розсміявся і запропонував відзначити цю подію, діставши з буфету... пляшечку коньячку. Дивовижна була людина!

P.P.S. "Друге весілля в Малинівці" мало колосальний успіх. Зараз важко собі це уявити, але, здається, у всьому Радянському Союзі не було жодного театру, де б не ставили цю музичну комедію. Ось так із легкої руки Владимирова в моє життя увірвався театр. І саме з цієї вистави почалася моя багаторічна дружба з неймовірним, неповторним Михайлом Водяним... Він грав роль Попандопуло до останнього дня.

Джерело: Незабутні - Незабываемые / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги