+25 Київ
"У Джейн Біркін був гострий носик, очі, губки, коротка спідниця й мудацький сингл із бездарним педофілом часів сексуальної революції з подальшою монетизацією бренда через продаж сумок лохам у 100 разів дорожче за собівартість. А в чому сенс захоплення?"
Зайшла зранку почитати про Одесу, заразом прочитала мудацький некролог. Російський френд вирішив, що мусить відзначитися. Не можу не.
"Щоночі я реву в подушку. Плачу через тата, через те, що діється у світі, через те, що я теж колись піду й сонце перестане для мене сяяти, а моє світло згасне" ("Щоденник мавпочки").
У Джейн Біркін у дитинстві не було друзів, вона дружила з іграшковою мавпочкою. І свій щоденник вела з 12 років до самогубства у 2013 році своєї старшої дочки Кейт від першого шлюбу з композитором Джоном Баррі.
Окрім носика, "бездарного педофіла" й бренда, у Джейн було три дочки від різних чоловіків. Музика, кіно, фешн, дивовижне почуття стилю й внутрішньої свободи, яку, як кохання і кашель, не приховаєш. Вона не тільки знімалася в Антоніоні й першою стала носити пальто з кедами, а й співпрацювала з Amnesty International, як представниця організації їздила до Руанди, Ізраїлю, Палестини, під час югославської війни – до Боснії. І коли російські дизайнери обшивали свою вшиву попсу, а російська естрада, театр, кіно і цирк, як собачий перукар, обслуговували владу, Біркін переживала за чеченських дітей. До речі, її знаменитий бренд з'явився через потребу вигадати жіночу сумку нормального розміру, куди можна напхати купу різних речей, включно з дитячими пляшечками.
А "бездарний педофіл" став світлом її життя. Вони познайомилися в її 22, в її 24 вийшов перший концептуальний альбом Генсбура Histoire de Melody Nelson, створений на славу ще одного "педофіла" – Набокова. І все в цьому альбомі було закручено довкола неї, Лулу зробив Джейн своєю головною темою. Ще й надовго.
За їхній найвідоміший хіт "Я тебе кохаю… Я тебе теж ні" їх засудив папа римський. Тому що в пісні стогнали й імітували оргазм. А папи римські собі такого ніколи не дозволяють. Як і весь святий Ватикан, у якому зроду не було жодного педофіла.
Батьки Люсьєна Гінзбурга втекли 1918-го від совєтів (батько родом із Феодосії, мати – з Одеси), під час гітлерівської окупації Франції сім'я переховувалася в різних місцях. Лулу якось усю ніч просидів у лісі, бо хтось навів гестапо. "Я народився під щасливою зіркою, – писав він за роки. – Під жовтою".
Поки Лулу виживав у пекельній Європі, святий Ватикан співпрацював із нацистами, а після капітуляції Німеччини активно сприяв їхньому чудовому порятунку. Чимало нацистів врятувалися саме завдяки впливовим єпископам. Один із головних садистів – лікар Менгеле – на знак подяки навіть прийняв католицтво. Але в історію лікар назавжди увійшов як злочинець і покидьок, на відміну від Лулу, який назавжди залишиться одним із найкрутіших чуваків, які змінили світ своїми пісеньками, стилем, пристрастями й нервами. Чуваком, який не знав пощади на нескінченному шляху до істинної свободи, який не вірив у щастя. Одна із його останніх пісень якраз про це. Тікати від щастя, поки воно на тебе не наступило.
Біркін і Генсбур – найкраща парочка найкращого часу в історії людства, коли здавалося, що прогрес не зупинити, краса, талант і свобода безмежні, а найгірше назавжди позаду.
Я вперше побачила її у фільмі "Тримай у полі зору" з Рішаром. Дурнувата, дуже смішна комедія, знята 1974-го. У СРСР кінострічки капкраїн випускали у масовий прокат за роки після прем'єри. Не пам'ятаю, який стояв рік, я була галасливим підлітком, любила абсолютно все французьке кіно і тоді дуже сміялася. У кінотеатрі "Україна" поряд із нами сиділа неприємна тітка в песцевій шапці й спершу обурювалася, що в неї заклало вуха від мого сміху, а потім, що в Біркін криві ноги. Зараз ось фахівець зазначив, що був носик і губки.
Я не знаю, "у чому сенс захоплення". Може, в тому, щоб не ганьбитися, якщо ти максимально далекий від теми і воно тобі 100 років не треба. Або в тому, щоб не міряти чуже життя, про яке тобі ліньки знати, своєю старою шкільною лінійкою. Щоб мати краплю совісті й не принижувати на рівному місці людину, яка не зробила нікому поганого.
"Я завжди уважно стежу за ситуаціями, коли людей убивають, коли їх катують. Це не може не хвилювати мене. Жахливо, що світ ставиться до цього байдуже. Насправді я уважно стежила за цим із 12 років. Через батька. Я з ним брала участь у маршах проти смертної кари у Великобританії. Ох, це така важка тема, стільки там розпачу... А я все-таки просто співачка, так?"
Світла пам'ять прекрасній ластівці, хай її світло не згасне.
Джерело: Юлия Пятецкая / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
