Світу, як повітря, потрібні пасіонарії, дервіші, аскети й альтруїсти. І таких людей в Україні багато G

Поки всi, кому не лiнь, пишуть про полiтику, я повертаюся до своєï сторiнки на сайті "Гордон", щоб написати про простих людей. Тих людей, якi рiдко стають помiтними для засобів масовоï інформацiï, але роблять цей свiт кращим щодня.

Чи часто ми замислюємося в життi, хто такі люди-пасiонарiï? Хто такі дервiші? Хто такі аскети? Хто такi альтруïсти? Хто тi люди, якi добровiльно вiдрiкаються вiд потреб i цiнностей матерiального свiту, завжди готовi допомогти i роблять добро абсолютно анонiмно, не очiкуючи й не вимагаючи за свiй труд анi подяки, анi винагород.

Бiльшiсть людей звикла думати, що аскети – це монахи-самітники, якi уникають контакту зi свiтом буденним, i про ïхнє життя мало хто що знає. Про дервiшiв узагалі мало людей у нас чуло. А це такi самі аскети, тiльки в мусульманському свiтi. I тi, й iншi за своєю суттю є альтруïстами, тобто людьми, якi роблять добро безкорисливо. Чи є вони посiонарiями, тими людьми, що заради iдеï змiнюють свiт? Так, звичайно є! Ïхня iдея – це зробити наш свiт добрiшим, співчутливішим, кращим.

Чи завжди такi люди є самітниками, чи, можливо, вони є серед нас? Так є! Але озлоблений притуплений людський зiр зазвичай не помiчає таких людей. Бо щоб побачити добро в iншiй людинi, треба мати його у своïй душi. Iнакше людина iдинтифiкує тiльки собi подiбних обмежених i злих людей. Саме тому багатьом людям здається, що весь свiт злий i налаштований проти них. Це через те, що вони не вмiють помiчати й цiнувати добро.

У нещодавнiх своïх поïздках Україною я заïхала в звичайний дворик мiж багатоповерховими будинками в мiстi Українка Київськоï областi. Вразило оформлення благоустрою дворика ручними роботами плетених гачком фiгурок тварин, декоративною водоймою i багатством клумб із рiзноманiтними квiтами. Мешканці будинку розповiли, що це все робота однiєï жiночки. Вона має 72 роки i дуже складну долю. Поховала чоловiка, помер вiд сецевого нападу, i сина, помер вiд алкоголiзму. Сама утримує невiстку i п'ятьох онукiв. Пiдробляє, де може, на вихiдних ходить на риболовлю, щоб прогодувати родину. Нитки на такi чудовi рукотворнi фiгурки, якими прикрашає дворик, купує за своï гроші, штучну водойму наповнює водою з крану власноï квартири, попри високi тарифи за комунальні послуги, i нiколи не скаржиться на життя та на тяжку долю. Вона нi в кого нiчого не просить. Усе, чого б ïй хотiлося, це щоб люди не ламали ïï праці i хоч трохи цiнували. Невже це так багато – просто залишатися людьми?...

На жаль, господині я вдома не застала, тому написала ïй записку з подякою за ïï золотi руки й те добро, що вона безкорисливо дарує людям, i передала невiсткою.
Усе, що я можу зробити для цiєï людини з великим серцем, це накупувати ниток i передати ïй, щоб вона й надалi дарувала красу своєï працi людям.

Я знаю, що такi люди, як повiтря, неохiднi нашому свiту i таких людей багато в нашiй Україні! Вiрю – ïх стане ще бiльше! Бо в кожнiй людинi є частка альтруïзму, кожна людина може вiднайти для своєï душi шлях аскети, шлях дервiша... шлях до гармонiï iз собою i зi свiтом.

Джерело: "ГОРДОН"