Путін застосовує перевірену гру м'язами, тому що наразі "весь світ проти Росії". А отже, конфронтація на фронті посилюватиметься

Непродовження спостережної місії ОБСЄ на кордоні РФ з Україною, вже системне посилення обстрілів на Донбасі, черговий демонстративний "відпочинок" Путіна і Шойгу у тайзі, наступальний характер навчань "Захід 2021", демонстративне втягування у внутрішньо-політичний процес жителів українського Донбасу і навіть провокування підвищення цін на газ у Європі – все це ланки одного логічного ланцюга – Москва підвищує ставки у боротьбі за монопольний контроль над пострадянським простором, насамперед, над Україною.

Путін хоче дістати контроль над Україною завдяки впровадженню у наше політичне поле повністю контрольованих Москвою ОРДЛО, яким надано, як він любить казати, якусь "політичною автономією". Інструмент реалізації цієї мети він бачить у так званих Мінських угодах. А ось інструмент примусу України до виконання Мінських угод він вбачає у військовому тиску, агентах впливу у політикумі України і дипломатичному тиску на Київ вічно "глибоко стурбованих" західноєвропейських столиць і Вашингтона. На США був особливий розрахунок.

Однак Берлін з Парижем виявилися неефективними у цьому плані, а під час візиту Зеленського у США мантри про безальтернативність "Мінську" не прозвучало. Надій на "Мінськ" у Кремлі дедалі менше. До того ж Вашингтон збільшує військову підтримку Києва шляхом посилення ВСУ. На цьому тлі ЄС погрожує невизнанням виборів до Держдуми, а Україна проводить Кримську платформу і готується розглянути у парламенті урядовий законопроєкт про політику перехідного періоду, де буквально все прописано так, як невигідно Москві... Плюс процес щодо МН17, спроби позбавити "Північний потік – 2" функцій геополітичної зброї, створення потенційної небезпеки у Середній Азії... Загалом, "весь світ проти Росії".

І Путін застосовує стару, перевірену модель – гру м'язами, залякування і навіть прямий воєнний тиск (щоправда, руками бойовиків, до яких РФ "не має жодного відношення", крім їхнього фінансування та управління). А чому ні, якщо це завжди працює?

Тому легко спрогнозувати, що далі конфронтація на фронті посилюватиметься. Особливо до ухвалення закону про політику перехідного періоду. Поки у когось не здадуть нерви. Сподіваюся, не у нас. Пора зламати цю модель і діяти у своїх інтересах, не рахуючись із тим, що це комусь не подобається. Нерозумно боятися розлютити скаженого собаку, якщо він все одно вкусить – просто тому, що він ска-же-ний! Потрібно йти своєю дорогою, бити слиняву пащу всюди, де тільки є змога і якомога сильніше, і не тішити себе ілюзіями і марними сподіваннями – за свободу і незалежність треба платити. І це завжди дуже дорого...

Джерело: Сергій Гармаш / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора