+1 Київ
В останні дні перелопатив масу офіційної та неофіційної інформації з російського сегменту інтернету.
Перший висновок може здатися парадоксальним, але це факт: у росіян немає навіть плану А. Є виключно ситуативна історія, причому як на воєнному, так і на інформаційному фронті. Ця ситуативна історія зводиться до двох пунктів:
1. Треба наступати й отримати будь-яку перемогу.
2. Треба максимально затискати будь-яку інформацію.
У цьому є великий плюс для нас, бо росіяни працюють несистемно. Мінус полягає в тому, що в цій несистемності дуже тяжко щось прогнозувати.
Якщо говорити про психологічний стан росіян, ці вже знамениті 73%, які підтримують війну, то тут треба виділити кілька важливих факторів:
1. Російське суспільство зараз втратило здатність до напівтонів. Як мінімум у публічних висловлюваннях. Вони можуть говорити тільки в категоріях "за" та "проти". Звідси й 73%. Хоча тут різко виділяється молодь до 30 років, яка настроєна 50 на 50 (інтернет проти телевізора). У той же час останніми днями почастішали випадки дзвінків росіян до своїх знайомих та родичів в Україну, у яких ці самі росіяни в тій чи іншій формі говорять про провину Росії. Поки це не масово, але процес почався. І це той процес, якого Кремль боїться найбільше.
2. Ключова больова точка росіян – неможливість усвідомити, що вони можуть програвати у війні. Це просто не поміщається у них в голові. Звідси і частково шапкозакидувальне ставлення до економічних санкцій.
3. Глибинна віра в Путіна, який обов'язково і швидко вирішить їхні проблеми. Для росіян війна – це шоу, яке вони хочуть дивитись по телевізору. Це шоу трохи лоскоче їм нерви, але є відчуття, що вони ось-ось виключать телевізор і все буде так, як і було. Бо Путін усе вирішить.
4. Вони дуже бояться воювати. При цьому підтримка превентивного ядерного удару – це не просто інфантилізм, це бажання з'їсти чарівну таблетку, від якої пройдуть усі болі та проблеми. Простіше кажучи, у їхній свідомості сидить інфантильне уявлення, що вони випустять ядерну ракету і після цього настане мир (повне повторення Хіросіми).
5. Окремо треба виділити початок певних бродінь у навколовоєнних та військових колах, пов'язаних із великою кількістю жертв та замовчуванням цих самих жертв. Це, звичайно ж, не бунти і не змови полковників. Поки це розмови про бездарність Шойгу та керівництва генштабу.
Отже, якщо підсумувати, ми можемо виділити наступні важливі для нас фактори:
1. Росіяни відчувають проблему, але не хочуть її усвідомити.
2. Усвідомити – означає, що останні 20 років ти вірив у нісенітниці.
3. Влада теж боїться йти різкими кроками (у тому числі й кадровими), бо це означатиме, що влада помилялася. А влада в таких режимах, як відомо, не помиляється.
Що нам усім робити? Продовжувати говорити з росіянами (по телефону, у месенджерах, у коментах і так далі). Отже, наші головні посили наступні. Ми маємо:
1. Змушувати їх вибачатися за вбитих дітей та зруйновані міста. Я розумію, що зараз мені багато хто скаже: вони кажуть нам про нацистів і нічого не чують. Із цих 73%, які за війну, нам на свою сторону потрібно перетягнути третину, і тоді у РФ почнеться конфлікт тих, хто за війну і хто проти.
2. Десакралізовувати Путіна, Шойгу та взагалі російську армію. Це для них найболючіший нерв, але прийшов час на нього натискати. Вони бояться навіть подумати, що ж буде, якщо виявиться, що Путін помилився. Але зерно сумнівів ми можемо і повинні посіяти.
3. Ядерний удар – це кінець Росії. Вони мають усвідомити: чарівної таблетки не існує. Точніше, вона є – це вийти з України.
Джерело: Vadym Denysenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
