-2 Київ
Медведчук і відповідь росіян.
Медведчук є історичним симптомом нашої країни. Я б сказав, що його кар’єра й діяльність чудово пояснюють наше топтання на місці вже 30 років. Самі факти, що він ще в радянський час відзначився судом на Стусом, потім дістався голови АП Кучми, став кумом Путіна й уже ось купу років сидить в опозиції – це все качелі новітньої історії України, яка, як і Медведчук, залишається на тому ж місці.
Єдина ефективність, яку демонстрував Медведчук, – це робота у владі. Воно й зрозуміло. Вишколений у КДБ і радянській адвокатурі, йому дуже комфортно в радянських коридорах, які не сильно змінились за роки незалежності. Потрапляння Медведчука до влади зразу зробить його супергравцем. Він чудово розуміє, як усе працює. Створивши маленьку партію в 90-х, він перетворив її на одну з найвпливовіших у країні. Я коли працював журналістом, то мав змогу подивитись, як працювала СДПУ(о) внутрішньо, і скажу, що за рівнем підготовки своїх членів, кадрів, внутрішньої аналітики більше нічого подібного не було створено.
Разом із цим, без влади Медведчук – повний невдаха. Згадайте його блок “Не так”, “Український вибір” тощо. При тих мільйонних затратах мати такі убогі результати – це треба вміти. Більше того, мене завжди вражає його повне нерозуміння, як працюють вибори й електоральна підтримка. Він не опирається ні на ригівську модель – феодальні округи й кріпосні, ні на нацдемівську модель – мережі активістів і базові регіони. Сьогоднішні рейтинги ОПЗЖ – це точно не його заслуга, і навіть не заслуга його каналів.
Мене завжди дивувала політика каналів викопувати якихось неадекватів і динозаврів, які типу мали формувати політичний рейтинг. Ну який рейтинг може сформувати Савченко чи Охріменко? Зрештою сукупний телевізійний рейтинг усіх, "112 Україна", ZIK та Newsone – аж 3,5% аудиторії. Тому свіжі цифри в опитуваннях – якраз більше результат системної роботи колишніх ригів, ну й, звісно, “успіхів” Зеленського. Тому в що я слабо вірю – так це в можливість Медведчука прийти до влади шляхом виборів.
Більше того, я переконаний, що в це не вірять і росіяни. Путін бачить у Медведчуку в першу чергу апаратчика. Сильного, ефективного, який колись, як танк, клепав Митний союз і перемогу Януковича. Роль Медведчука відведена йому після того, як він потрапить у владу. Я також схильний думати, що його політичні потуги скоріше самоініціатива й спроба вислужитись, ніж реальна стратегія. Зрештою, слабка політична відповідь Медведчука й ОПЗЖ демонструють росіянам, що нічого очікувати від нього тут не варто.
Яка ж буде відповідь Путіна? По-перше, він не буде з нею спішити. Це не стільки пов’язано з внутрішніми викликами, скільки з тим, що швидка відповідь тільки підтвердить причетність Росії до пропаганди каналів. По-друге, я не схильний думати, що це буде ескалація на Донбасі. Посилення воєнних дій не приносить нічого практичного російській стороні. Вони спокійно продовжують повзучу анексію через паспорти й через спробу розвинути самодостатність цих регіонів.
Тому логічними є тільки два напрями: економічний тиск і Кримський канал. У першому випадку дії можуть спрямовуватись на те, щоб підвищити вартість критичних продуктів для нашої економіки. У той час, коли багато хто істерить з вимушеного імпорту електроенергії, мало хто звертає увагу, що майже 50% нафтопродуктів ми імпортуємо з РФ. Різке підвищення цін не дозволить нам швидко компенсувати це з інших джерел і завдасть серйозної шкоди рейтингу влади через вартість пального на заправках. За другим – усе зрозуміло. Забрати канал і звинуватити Захід у лицемірстві через підтримку “зеленого фашизму”.
Тому на місці влади я б у першу чергу готувався швидко замінити російський імпорт і зміцнював оборону на кримському напрямі. І значно менше б надіявся на Байдена, з огляду на його внутрішні виклики.
Джерело: Victor Andrusiv / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
