+17 Київ
Найтупіший і найогидніший аргумент щодо захисту України, який регулярно беруть до рота люди сумнівної гідності, – "не хочу воювати за цих злодійкуватих чиновників". Субваріант – "а що мені зробила держава, щоб я за неї ризикував?.."
Звучить наче зрозуміло. Не хоче. Я теж не хочу. І ніхто не хоче. Ще не зустрічав людей, готових воювати за Миколу Тищенка. Не впевнений, що за нього був би готовий навіть сам Микола Тищенко.
Проблема в тому, що ніхто не пропонує. Микола Тищенко не є загроженим.
Ніхто не пропонує воювати за чиновників. У Бучі вулиці були завалені аж ніяк не чиновницькими тілами. У Покровську не було виїзного засідання Кабміну, а в театрі Маріуполя – парламенту. Прилітає здебільшого не у вілли, а в панельки. Ну, у вілли теж буває, але російська зброя не настільки точна, щоб обирати.
Об'єктом знищення є не чиновники, а всі українці. Об'єктом геноциду є не держава, а нація.
Тож, шановні, цю відмазку виплюньте і знайдіть якусь нову, переконливу. Ви не державу захищати не хочете. Ви не хочете захищати співгромадян, націю, країну. І взагалі нікого, окрім власного тухеса.
Що поробиш, буває. Не можна від усіх вимагати альтруїзму. Але б хоча б не тринділи, от чесно.
Джерело: Victor Tregubov / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
