+5 Київ
Минуло більше двох тижнів, як на сайті та YouTube-каналі "Радіо Свобода" (точніше, на тому, що там залишилося після припинення фінансування США) вийшло розслідування. Воно було про так звану спадщину Портнова. І будувалося воно на, так би мовити, свідченнях Василя Онопенка. Тобто без цих свідчень усе це розслідування розсипається як картковий будинок.
Я, відверто кажучи, думав, що сам пан Василь якось пояснить свою інтерпретацію тих подій, тому що це має віддалений стосунок до правди. Але ні. Не пояснив, тож, мабуть, доведеться мені.
Узагалі, Онопенко – людина відома, ексміністр, екссуддя ВСУ, справді багато знає і може багато розказати. Але ж він розповідає про події, які максимально запротокольовані!
Найсмішніше, що журналісти показують у кадрі протоколи засідань ВРЮ, тобто вони мали до них доступ і з легкістю могли б перевірити правдивість слів Онопенка. Не перевірили. Чи не хотіли. Чи просто це не лягало в їхню бажану структуру. Я не знаю, хай це залишається на совісті працівників "Радіо Свобода".
Вам же пропоную зробити власні висновки, виходячи з документів, які за бажанням можна легко отримати.
Ключовими є три документи: протокол №4 засідання Вищої ради юстиції від 22 червня 2004 року, протокол №6 засідання ВРЮ від 28 березня 2007 року і протокол №2 засідання ВРЮ від 22 березня 2010 року. Чому ці документи ключові? Тому що там ідеться про обрання керівництва ВРЮ і про те, хто яку роль при цьому грав. Тобто якраз про те, про що Онопенко розповідає журналістам.
2004 рік. Відбувається засідання ВРЮ, на якому мають обрати заступника голови. На скріні №1 чудово видно, що, по-перше, Медведчука не було на засіданні, оскільки на момент засідання він іще не склав присягу члена ВРЮ. По-друге, Ківалов і Онопенко взагалі запізнилися на засідання. На скріні №2 видно, що саме головуючий Микола Шелест запропонував кандидатуру Л.П. Ізовітової на посаду заступника. Обрана вона була одноголосно. Які тут можна зробити висновки? Як мінімум можна зафіксувати першу брехню Онопенка. У "розслідуванні" він стверджує, що "він (Медведчук) хотів і очолити її ще, керувати. Він розумів, що це такий орган, який буде впливати на суди". Тобто Медведчук так хотів керувати ВРЮ, що ніяк не міг скласти присягу?! Причому голова ВРЮ Шелест вимушений був навіть жалітися на Медведчука, мовляв, йому нічого не заважає прийняти присягу, але він просто не хоче! Роль Ківалова в тій історії теж неявна. Як і Онопенка поки що.
2007 рік. Відбувається засідання з обрання голови Вищої ради юстиції. Як бачимо зі скріна №3, прізвища Медведчука немає ані серед членів ВРЮ, ані серед присутніх, а Ківалов – той узагалі прогуляв (!). Натомість є Онопенко, і знаєте, що він робить на цьому засіданні? Дивимося скрін №4: Онопенко запропоновує кандидатуру Ізовітової Л.П. на посаду голови ВРЮ! Однак на кадрах із "розслідування" він свідчить, що "Ізовітова – людина Медведчука" й саме Медведчук її просував, але ж чого тоді висуває її Онопенко?! Тобто пан Василь знов плутається й у спогадах, і в показах. А його теза, мовляв, "Ківалов, Медведчук, Ізовітова – це все одна компанія" виглядає як бажання догодити журналістам.
О, забув головне, через що це "розслідування" взагалі з'явилося, – Портнов. Так от, його прізвища немає ані у протоколі 2004 року, ані у протоколі 2007-го.
Проте у 2010-му він є. Тоді на засіданні знов обирали голову. І навколо цього відбулася справжня баталія. 16 сторінок протоколу про це свідчать краще за будь-які спогади. До речі, вартує нагадати, що президентом України на той момент уже став Янукович. Тож не дивно, що склад ВРЮ рясніє всім нам відомими сумнозвісними прізвищами (скрін №5).
Причому ще цікавий момент – зазвичай у протоколі вказується, хто є головою. Але не в цей раз. Порівняйте з попередніми протоколами. Висловлю свою думку: представники влади Януковича вже все вирішили ще до засідання, тому можна було й не вказувати, хто там голова. Звідси виходить і ще одне питання: а чи такою людиною Януковича (Медведчука, Ківалова, Портнова) була Ізовітова? Дивимося на скрін №6.
Ківалов запропонував обрати головою ВРЮ Колесниченка. І він урешті був обраний, але без звичного по попередніх протоколах одноголосного голосування. Голоси розділилися 13 проти семи (скрін №7).
І хоч Колесниченко був обраний, не можна сказати, що це була тріумфальна перемога. Ізовітова мала міцну групу підтримки, що врешті й змусило представників влади Януковича погодитися на те, щоб її обрали заступником. Тобто Ізовітова цим діячам, може, й була колегою, але точно не подругою.
Але чомусь не про це розповідає через 15 років Василь Онопенко. Може, забув, а може, вирішив таким чином нагадати про себе після довгого забуття. Правда, спосіб обрано напрочуд дивний. Може, ти й потішив бажання журналістів зробити "сенсаційний" матеріал, але разом із тим такою відвертою брехнею, яка так легко перевіряється, ти просто знов нагадав, що ти за політик, юрист і людина.
Джерело: Site.ua
