+7 Київ
10 липня 2022 року, неділя
Життя простих людей звелося до виживання. Купити продукти, ліки, пройтися по вулицях. Людей удень ще багато, концентруються біля базару. Впадає в очі, що переважна більшість перехожих – це люди похилого віку. Черги біля аптек, Пенсійного фонду.
На вулицях багато техніки й вояків. Щоправда, з обіду їх заміщають росгвардійці. Тому по обіді намагаємося бути вдома. Благо, є інтернет і на довгих хвилях слухаємо українське радіо. Його нещадно глушать, хвиля коливається і проходять рашистські канали. Згадалася моя юність, коли на приймачі "Спідола" ми намагалися ловити "Голос Америки". Особливо полюбляли вечір суботи, там завжди була найсвіжіша рок-музика. Я відкрив для себе багато нових гуртів, деякі з них стали культовими й досі у тренді. А пройшло всього 50 років... У яку прірву ми скотилися за ці п'ять місяців, це навіть значно гірше за Радянський Союз.
Турбують новини про "референдум": якщо він пройде, а результат відомий заздалегідь, чи не опинимося ми в Росії? Вирішили, що, якщо таке трапиться, їдемо до доньки в Київ, тут кидаємо все. Усе наше життя стислося до рюкзака з документами. Як у нашому віці починати все з нуля?
Попередній запис у щоденнику – 20 червня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок
