+1 Київ
23 серпня 2022 року, вівторок
Після ранкового обстрілу в лікарні зникли світло й вода. Операційна працює на генераторі, який "асвобадітєлі" привезли. Він постійно вимикається, із вулиці чути матюки обслуговчого персоналу.
Лежачи в ліжку, уявив себе на місці хворого, якому проводять операцію. Лікарі мужньо виконують свою роботу. Пізно ввечері бачу: вони йдуть з операційної, як вижаті лимони. Сестрички намагаються ставити системи, хоча вже сутеніє. Нарешті дали світло й воду. Пробуємо заснути, але не вдається.
Десь о 23.00 почули гуркіт машин. Хто міг ходити, підійшли до вікна. Коло приймального відділення стоїть чотири великі машини. По зовнішньому вигляду бачу, що це кадировські тіктокери. Із довгими бородами, усі молоді. Привозять каталки, кричать на чергових лікарів. Стали вивантажувати поранених. Багато без кінцівок, усі в крові. Є й без ознак життя. Нарахував понад 10 людей (хоча які вони люди?). Піднялися до нас у хірургію. Вимагають викликати лікарів із дому, інакше… Через годину приїздять лікарі. Оперують до ранку. Ми теж не спимо, який там сон.
Попередній запис у щоденнику – 22 серпня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок
