-5 Київ
"Прорив був 12 квітня. До цього часу велися дуже жорстокі бойові дії. Морська піхота не відразу опинилася на заводі імені Ілліча. [...] На заводі морпіхи опинилися тільки внаслідок того, що переважаючі сили їх відкидали з тих позицій, які вони займали", – сказав він.
За словами Волинського, його батальйон тримав оборону у Волонтерівці (на північному сході Маріуполя).
"Про полон узагалі жодної мови не йшло. Було два варіанти розвитку подій: один – прориватися в напрямку Запоріжжя, а інший – іти на "Азовсталь". Від [на той час головнокомандувача ЗСУ Залужного] Валерія Федоровича ми отримали вказівку іти на "Азовсталь". Але [командир 36-ї бригади морської піхоти полковник Володимир] Баранюк із цим був різко не згоден. Він не бачив у цьому сенсу і, можливо, навіть не вбачав такої можливості", – зазначив морпіх.
Він розповів, що був обраний варіант прориватися до Запоріжжя, але "він провалився двічі: перший раз – коли зник Баранюк з управлінням, а потім – коли наступники діяли тим самим маршрутом".
Волинський наголосив, що внаслідок цього загинуло "дуже багато" людей.
"Був наказ про прорив на "Азовсталь". У нього мало хто вірив. Коли стало зрозуміло, що так чи інакше треба приймати якесь рішення, мені вдалося з'єднатися з командиром полку "Азов" Денисом Прокопенком [який уже прорвався на "Азовсталь"]. Він пролетів маршрут, який ми з ним проговорили, і вказав, що там відбувається", – згадує він.
За його словами, саме того дня "росіяни розтягнули техніку, якою блокували міст".
"Я зрозумів, що це буде ефект несподіванки, якщо ми підемо саме тим маршрутом, яким нас ніхто не чекає. [...] Ми нанесли собі Z-тки і V-шки на машини і прямо через центральний вихід комбінату по центральних дорогах міста на вимкнених фарах проїхали. Не зупинялися на блокпостах. Кулеметник із позивним Батя крикнув їм: "Свои!" – і так ми проїхали на "Азовсталь", – розповів Волинський.
Він повідомив, що загалом до "Азовсталі", незважаючи на максимальний ризик, прорвалося до 250 морпіхів.
"Я вважаю, що все, що відбувалося в Маріуполі, і все, що дозволило зберегти життя людям, – то диво. [...] Якщо чесно, я був здивований, але ми всі були щасливі. Ми розуміли, що ми потрапили ще глибше в оточене місто, ми розуміли, що вийти з боями вже нам не вдасться, і що це останнє місце супротиву", – пояснив Волинський.
