Генерал Марченко: Між Миколаєвом і Херсоном є велика мережа зрошувальних каналів, і там було лише три мостики, через які могла переїхати російська техніка. Два з них Рома Костенко підірвав, а третій замінував 

"Віталій Кім каже, що ви не знаєте страху. Це так?" – запитав Гордон.

Марченко заперечив.

"Ні, це не так. Я кажу: не боїться тільки хвора людина. Усі ми боїмося, у всіх присутній страх. Він просто присутній в іншому форматі. І що мене відрізняє від звичайної, цивільної людини? Те, що я не впадаю в паніку", – пояснив генерал.

Він наголосив, що під час страху найголовніше – це навчитися не впадати в паніку.

"Тобто я не впадаю в паніку, я розумію і знаю, що робити, я розставляю пріоритети, я думаю... Для мене страх присутній. Ви ж розумієте: коли на тебе пре три колони з трьох боків на Миколаївщині і [товариші по службі] доповідають: "Там 80 машин [окупантів наближається], там те..." Ну як може бути відсутній страх?" – каже Марченко.

Він розповів про один із моментів на початку повномасштабного вторгнення.

"От до мене колись 28-го числа [у лютому 2022 року] приїхав [полковник СБУ у запасі, "кіборг", народний депутат від партії "Голос", який зараз обороняє Україну] Роман Костенко – він мені тут дуже багато допоміг. Я скажу, що людина просто... Міг би відсидіти в Києві, але подзвонив, дізнався, що я на південному напрямку, і каже: "Давай я приїду", – згадує генерал.

Марченко підкреслює, що Костенко зробив великий внесок в успішну оборону Миколаєва.

"Якщо ви подивитеся на карту, ви побачите, що між Миколаєвом і Херсоном є велика сітка зрошувальних каналів. І це було ключове, чому ми впоралися. Тобто там було всього три мостики, через які могла переїхати їхня техніка. Два з них Рома Костенко підірвав, а третій замінував. І ми просто чекали, коли вони з'їдуться до цього мостика, – артилерія їх знищувала. А коли вони вночі хотіли переїхати, Роман підійшов і підірвав разом із танком цей місток", – розповів генерал.

Генерал зазначив, що побратими були готові померти.

"Ми з ним коли зустрілися, ми просто для себе вже ухвалили рішення, що ми тут залишаємося назавжди. Тобто ми розуміли, що вірогідність того, що ми звідти вийдемо живими, дорівнювала 10%. І ми просто для себе ухвалили таке рішення: ми тут остаємося до останнього подиху, до останньої краплі крові, [якщо вже] наша доля розпорядилася так, щоб ми тут героїчно померли. Отак ми сприймали потім усе, що відбувалося", – пояснив Марченко причину своєї безстрашності.