"Геноцид важко довести, тому що потрібно мати докази того, що злочинці діють із наміром знищити захищену групу повністю або частково. Але всі елементи – безпричинне насильство, риторика деукраїнізації, русифікація дітей, депортованих з України в Росію та Білорусь – це типи доказів і типи поведінки, які можна розглядати для обвинувачення в геноциді. І я впевнена, що прокурори в Україні та інших країнах ретельно вивчають ці докази й визначають, можуть вони порушити справу про геноцид чи ні", – сказала вона.
Водночас ван Скаак наголосила, що поведінку, яка лежить в основі нападів на цивільне населення, сексуального насильства, переміщення дітей та інших таких діянь окупантів, також можна кваліфікувати як воєнні злочини і злочини проти людяності, і їх зрештою легше довести.
"І ще невідомо, чи вирішать прокурори висунути обвинувачення в геноциді", – сказала вона щодо цього виду злочинів.
Контекст
РФ розв'язала війну проти України у 2014 році, коли окупувала Крим і частину Донецької та Луганської областей. 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну з північного, східного й південного напрямків.
У квітні сили оборони України вигнали окупантів із північних областей України, восени деокупували частину Херсонської, Миколаївської і Харківської областей.
За даними Офісу генпрокурора станом на 22 травня 2023 року, із 24 лютого 2022 року в Україні зареєстрували 88,6 тис. злочинів агресії та воєнних злочинів.
У квітні Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, де депортацію українських дітей названо геноцидом, у травні за таке саме рішення проголосувала Парламентська асамблея НАТО.
Президент України Володимир Зеленський вважає, що такі резолюції є важливим політичним результатом, у майбутньому вони допоможуть покарати РФ "саме за геноцид, геноцидну політику проти України".