+14 Київ
До повномасштабної війни сім'я Лілії працювала в порту. Коли 24 лютого 2022 року почалося вторгнення, сім'я спершу не повірила в це, але згодом зібралася в місто: треба було закупитися продуктами й ліками. Робили це вони вже під звуки вибухів. Перший час прожили у своїй квартирі у п'ятиповерхівці – вікна закрили подушками й покривалами.
Зараз будинок зруйнований від влучання снаряда. Замість квартири, де жила сім'я, – величезна дірка у стіні.
Після 5 березня весь будинок перемістився жити в підвал. Там і готували їжу – на саморобному мангалі. Їжі бракувало, тому харчувалися всі разом із запасів. Одного дня, згадує Лілія, відкрили дитячий садок неподалік будинку, і людям дозволили забрати трохи протермінованої їжі. Зіпсоване м'ясо маринували в оцті й потім готували. Якось навіть зварили суп із голубів, яких спіймали на вулиці.
Уже у квітні їжі не залишилося, тож люди змушені були йти отримувати "російську гуманітарну допомогу". Гуманітарку їм видавали під звуки гімнів РФ і терористичного угруповання "ДНР".
15 квітня підвал, де переховувалася сім'я, уперше відвідали російські військові.
"Ми почули, що кричать: "Там є хтось? Кидайте в підвал гранату!" І мій чоловік почав кричати: "Нічого не кидайте, тут діти, пенсіонери!" І в цей момент вони зайшли в підвал зі зброєю, почали перевіряти кімнати. Сказали нам узяти документи і вийти на вулицю", – згадує Лілія.
Спочатку сім'я планувала залишитися в Маріуполі, оскільки сподівалися, що місто швидко відвоюють. Також Лілія із чоловіком не наважувалися покинути літніх батьків, які за станом здоров'я не перенесли б десятки годин у черзі на виїзд з окупованого міста.
Одного дня Лілія побачила на тролейбусних дротах український прапор.
"Якщо чесно, нам було навіть радісно – от я виходжу з під'їзду, дивлюся наліво, і він там висить. Ми цьому так тішилися. А одного разу ми переходимо дорогу й бачимо, що прапора немає. Ми дивимося – а прапор валяється на землі, увесь заплутаний у цих дротах. Син мій почав обурюватися: "Мамо, вони їздять по нашому прапору!" – каже жінка.
За словами Лілії, окупанти паплюжили прапор, їздили по ньому машинами й танками. Але зробити сім'я нічого не могла – на той момент їм уже було відомо про те, як зникали люди, у яких виявляли українську символіку. Сім'я ходила навколо прапора три дні. І тоді чоловік Лілії все ж ризикнув його врятувати.
"Увечері ми побачили, що прапор знесло на бордюр обабіч дороги – напевно, вітром або хтось непомітно його зсунув. І ми так ходили біля нього, аж раптом бачимо, що немає військових. І чоловік мій узяв кусачки, обрізав дріт, сховав прапор під одяг і втік", – розповідає маріупольчанка.
Прапор сім'я вирішила надійно сховати в Маріуполі. Самі ж вони в окупації залишалися до середини серпня 2022 року. Сім'я покинула Маріуполь 13 серпня. Оскільки вони не мали власного транспорту, дорога відбувалася в кілька етапів: спочатку везли знайомі лікарі. Їхати довелося через територію країни-агресора. Звідти їх потім вивезли волонтери.
Жінка згадує, що збираючи речі в дорогу, вона хотіла взяти щось пам'ятне, що нагадувало б їй про дім, про Маріуполь. Тому, не сказавши нічого сім'ї, вона взяла із собою прапор, який замотала в дитячі речі.
Уже коли сім'я дісталася Німеччини й зупинилася у друзів, Лілія розповіла рідним свою таємницю – і розгорнула врятований прапор. Чоловік, каже вона, був шокований.
"Він називав мене всіма словами, якими тільки міг, казав, що я божевільна. Питав: "Ти добре розуміла хоча б, що ти робила?" Кажу: "Так, розуміла", – згадує маріупольчанка.
Зараз сім'я живе в Німеччині, Лілія іноді приїжджає в Україну. Жінка хоче повернутися в Маріуполь після звільнення міста і брати участь у його відновленні. Показуючи журналістам прапор, вона каже: "Він пахне домом".
